“Саллі”. Чому ми принижуємо того, кого повинні оспівувати?
Дев’ятого вересня до великого кінопрокату випущено американську біографічну кінодраму “Саллі” режисера і продюсера Клінта Іствуда. Основою фільма стала автобіографічна книга “Найвищий обов’язок” Чеслі “Саллі” Саленбергера, пілота, який 15 січня 2009 року посадив Airbus A320 на поверхню ріки Гудзон, врятувавши життя 150 пасажирів та п’яти членів екіпажу. Літак виконував рейс за маршрутом Нью-Йорк—Шарлотт—Сиэтл. Через 90 секунд после злету, на висоті 975метрів, лайнер зітнувся зі зграєю канадійських гусей. Обидва двигуни відмовили.
Події фільма зконцентровані на наступних 280-ти секундах, коли капітан розвернув літак над Нью Йорком та спланував його на поверхню ріки, не зачепивши міст Джорджа Вашингтона. Вижили усі. Америка сприйняла подію як чудо. Журналісти, політики і прості громадяни оспівували мужність, професійність і рішучість екіпажу.
Але драматизм фільму вийшов по-за межі героїчних 280-ти секунд. Вже через кілька годин, коли капітану довелося давати пояснення Національній Раді з Безпеки на Транспорті, для нього почалися значно складніші випробування. Страхові кампанії та “експерти” ради, почали дружно звинувачувати його у втраті літака та завданні ризику для пасажирів. На їх думку літак міг дотягнути до аеропорта та безпечно приземлитися. Головне випробування Саллі було не в повітрі, коли життя висіло на волосині, а тут у безпеці, коли вдалося довести, що будь-яке інше рішення приводило до падіння на багатолюдні квартали Нью Йорка.
“Режисер поставив дзеркало перед кожним з нас, щоби ми задумались, чому в багатьох виникає непереборне бажання прининизити того, кого варто би було оспівувати, чиї дії дарують надію,” – розмірковуючи над діями експертів зазначив Сімон Томпсон. І дійсно чому?
Чому в соціальних мережах та форумах ми з таким задоволенням коментумо таємні гріхи і нечисті мотиви успішних і відомих людей? Можливо в їх діях вишукуємо віддзеркалення власних гріховних думок? Прихованих від самих себе бажань? Компенсуємо власні невдачі та промахи? Звичайно, легше очорнювати когось, ніж самому прагнути досконалості.
Кожен бачить прірву між тим ким ми покликані бути у Христі, й тим ким стали у земному житті. Але цю прірву не можливо заповнити злобою, ненавистю або очорненням інших. Натомість любов’ю, щирістю та самовіддачею…