Перша православна парафія Бриджпорта
Наприкінці 19-го початку 20-го століття релігійні українці в США належали до Російської Православної або до Української Греко-Католицької Церкви, але вже тоді окреслювався певний рух до формування окремої української православної церковної структури. Поодинокі парафії на чолі з духовенством шукали шляху юридичного оформлення Церкви. Складність ситуації полягала в тому, що українського архієрея не було, а без єпископа Церква неможлива, тож 1915-го українські православні парафії, на їх прохання, були прийняті до юрисдикції Антиохійського православного єпископа Германоса.
Після відродження УАПЦ в Україні й висвяти перших українських єпископів, американські парафії просили київський церковний уряд надіслати архієрея для Північної Америки. 1924 року до США був скерований архієпископ УАПЦ Іоанн (Теодорович). Прибуття владики Іоанна піднесло церковний дух і об’єднало віруючих. Собор православних українців Америки постановив юридично оформити УПЦ в США на чолі з архієпископом, а митрополит Германос офіційно передав владиці Іоанну свої обов’язки.
Здавалося, почнеться довгоочікуваний порядок і спокійна праця, але не так сталося. Разом з собою в імміграцію українці привезли не лише православну віру, національну культуру та багаті традиції, але й довгу історію розділень, протистоянь, персональних амбіцій і непримиренної ворожнечі.
Частина священиків Української Греко-Католицької Церкви була незадоволена диктатом Римо-католицьких єпископів, до юрисдикції яких приписали українські парафії. Неприйняття Римо-Католиками одруженого українського духовенства та вимога передати місцевому єпископу права власності на парафіяльне майно стали головними рушійними силами нового розділення.
9-го квітня 1929-го року в Аллентавні, Філадельфія, зібралися 15 священиків і 24 мирян Української Католицької Церкви та постановили утворити окрему Українську Православну Церкву в Америці, адміністрування в котрій було доручено священику Йосипу Жуку. Не визнаючи законності єпископату УАПЦ, нова структура шукала канонічного прихистку в греків. Отже, на додаток до УПЦ під проводом архієпископа Іоанна (Теодоровича), у США почала діяти УПЦ під керівництвом Йосипа (Жука).
1932-го року два сирійських архієреї у Нью-Йоркському Свято-Володимирському соборі висвятити отця Йосипа (Жука) на єпископа. Два роки пізніше, після смерті владики Йосипа, почалися розмови про об’єднання обох українських юрисдикцій в одну церковну структуру, але через втручання Констан- тинопольського Патріархату, котрий традиційно претендує на виняткове право очолювати всі діаспорні церкви, розмови лишилися розмовами, а справа об’єднання відклалася на 12 років. 1936-го Вселенський Патріарх прийняв УПЦ в Америці у свою юрисдикцію, а 1937-го висвятив для неї єпископа Богдана (Шпильку).
***
Такою була релігійна ситуація в США, коли 1920-го року утворилася перша українська Греко-Католицька парафія Покрови Пресвятої Богородиці в Бриджпорті. 1922-го парафіяни придбали храм на Beach St., який було освячено єпископом Костянтином Богачевським з Філадельфії. 1933-го типовий для того часу конфлікт парафіяльної управи з церковною владою за право володіння майном призвів до виходу громади зі складу Греко-Католицької Церкви. 1939 року Покровська парафія перейшла під юрисдикцію УПЦ Константинопольського Патріархату.
Предсідник цієї Церкви Єпископ Богдан через свою газету “Український вістник” (в оригіналі з буквою “т”) активно нав’язував громаді, що всі українські церкви поза Константинопольським Патріархатом “неканонічні” й “безблагодатні” та слідом за совєтською пропагандою називав їхню ієрархию “німецькими коляборантами”. Надмірний агітаційний запал, важкий характер і плазування перед греками стали причиною охолодження стосунків між єпископом Шпилькою та духовенством церкви, яку він очолював.
Дмитро Степовик у життєписі Патріарха Мстислава зазначає, що духівництво УПЦ Константинопольського Патріархату шукало змоги об’єднання українських Церков. Отець Іван Гундяк, талановитий і авторитетний священик у підпорядкуванні єпископа Богдана, з 1948-го року почав листування з архієпископом Мстиславом (Скрипником), який того часу очолював Українську Канадійську Церкву. Перемовини були жвавими, але на заваді об’єднання стояв надмірно амбітний владика Богдан.
У грудні 1948-го Надзвичайний Собор УПЦ у США (в підпорядкуваннs Константинопольського Патріархату) обирає владику Мстислава очільником цієї Церкви, а єпископа Богдана понижує до стану вікарія. Реакція владики Богдана була емоційною, але очікуваною. Вже через місяць він видав “Послання”, де проголосив Надзвичайний Собор Церкви “нечинним” і “неважним”, негарно відгукувався про владику Мстислава та про власних священиків. На додаток, єпископ Шпилька звернувся зі скаргою на Собор до Константинопольського Па- тріарха. Через надмірні амбіції владика Богдан залишився з кількома священиками, довічною образою, без парафій, але з підтримкою Константинополя.
Упродовж майже двох років владика Мстислав за сумісниц- твом керував Канадійською й Американською Церквами. Під час перебування у Сполучених Штатах архієпископською резиденцією став Бриджпорт. Якщо точніше, то другий поверх парафіяльного будинку Бриджпортської Покровської парафії. Тут владика приймав духовенство, проводив наради й видавав розпорядження. За час перебування в Бриджпорті владика Мстислав здружився з настоятелем Бриджпортського Покровського храму протоієреєм Андрієм Беком.
***
16 серпня 1949-го в Нью-Йорку зібрався Православний Український Координаційний Комітет, на порядку денному якого стояло об’єднання Американсько-Української Православної Церкви на чолі з архієпископом Іоанном Теодоровичем (УАПЦ) з Українською Православною Церквою у США на чолі з архієпископом Мстиславом Скрипником (Константинопольський Патріархат).
На Успіння під час Божественної літургії було проголошено акт об’єднання двох Церков в одну, що дістала назву “Українська Православна Церква у Злучених Державах Америки” (так тогочасна діаспора перекладала назву “the USA”). Це рішення мав затвердити спільний загальноукраїнський Собор архієреїв, духовенства і мирян, запланований на грудень 1949 року.
Організаційні питання та різні узгодження забирали більше часу, ніж планувалося, тому дату Собору кілька разів переносили. Справа зрушилася, коли владика Мстислав звільнився від керівництва Канадійською Церквою й цілком присвятив себе США. Провести запланований Собор вдалося лише 14-го жовтня 1950-го року на Покрову Пресвятої Богородиці. Новоутворену Церкву проголосили Митрополією, піднісши владику Іоанна (Теодоровича) до митрополита. Архієпископ Мстислав був обраний Головою, а бриджпортський настоятель отець Андрій Бек ― скарбником Консисторії.
Зберігся лист духовенству з початку 1951-го року:
Подається до відома Високопреподобних і Всечесних Отців і Хвальних Парафіяльних Урядів, що канцелярія архієпископа канцлера і Консисторії до часу, коли буде придбаний новий центр Митрополії, буде міститись в парафіяльному помешканні Свято-Покровської парафії в Бриджпорт, Коннектикут. Адреса: 27 Beach St. Bridgeport, Ct
Підпис: Консисторія Української Православної Церкви в Злучених Державах Америки
Дня 5 січня 1951 року
Мстислав, Архієпископ, Голова
Прот. Д.Ліщишин, секретар
Протягом наступного року владика Мстислав керував Консисторією з Бриджпорта, одночасно збираючи пожертви на купівлю земельної ділянки для митрополичого центру. В 1950-му за $100 000, що їх зложили вірні, Церква придбала 56 акрів землі коло містечка Бавнд-Брук, Нью-Джерсі. Настав час вла- диці Мстиславу й отцю Андрію перебиратися до нового осідку. “Українське Православне Слово” написало:
В неділю, 18 листопада 1951 року, у Свято-Покровській парафії міста Бриджпорта відбувся обід на честь архієпископа Мстислава, що його було дано на честь завершення тимчасового перебування архієпископа та його канцелярії в Бриджпорті. Під час обіду владика мав промову про отця Андрія Бека, який 11 листопада оголосив про свій перехід з Бриджпортської парафії.
25 листопада парафіяни Бриджпорта влаштували прощальний обід на честь прот. Андрія Бека та його матушки. Отець Андрій довгих 18 років працював не покладаючи рук, розбудовуючи парафію, часто не маючи жодної винагороди за свою працю. Прощаючись з ним, парафіяни відчували суттєву втрату. Матушка отця Андрія була членом багатьох українських організацій та душею товариства. У своїй промові отець Андрій Бек подякував усім парафіянам, хто докладав своїх сил до парафіяльної праці протягом багатьох років, та просив громаду і надалі бути активними трудівниками на церковній ниві…
28 листопада парафіяльна молодь влаштувала банкет-сюрприз в готелі “Three Door” на честь отця Андрія та вручила йому пам’ятний подарунок…
Багато років отця Андрія, оточеного повагою й любов’ю духовенства та парафіян, обирали скарбником Консиситорії, але, на жаль, з його переїздом у Бриджпортській парафії почалися кризи, непорозуміння та чвари.
Після об’єднавчого Собору розвиток УПЦ в США прискорився. Лише за один рік, за даними на 31 грудня 1951-го року, кількість парафій зросла з 58-ми до 72-ох. Число священиків з 63-ох до 74-ох, а з дияконами та посвяченими іподияконами число кліру УПЦ в США сягало 83-ох осіб та трьох єпископів.
Незважаючи на успіхи об’єднаної Церкви, розділення, ворожнечі й протистояння серед українців не припинялися, а протиріччя буквально роздирали національну громаду. Наперекір об’єднаній УПЦ в США під керівництвом архієпископа Іоанна (Теодоровича) діяли кілька карликових, але агресивних юрисдикцій, провокуючи скандали, сварки та ворожнечу. Посилилося протистояння з Константинопольським Патріархатом, за яким проглядалася персональна образа залишеного без парафій єпископа Богдана (Шпильки). Українська Автокефальна Соборноправна Церква на чолі з архієпископом Григорієм (Огійчуком) ревно виборювала церковний устрій формації 1921 року, критикуючи УПЦ в США за відхід від принципів Соборноправності. Претендувала на свої права й Українська Автокефальна Православна Церква в екзилі, очолювана архієпископом Палладієм Вебідою-Руденком. Дві останні юрисдикції не мали послідовників в Коннектикуті й зникли разом зі смертю своїх засновників.
Серед цієї юрисдикційної каші протиріч і взаємних звинувачень зародилася Свято-Троїцька парафія міста Бриджпорт, з першого дня свого існування опинившись у вирі національного будівництва, з одного боку, і релігійних суперечок, з іншого.
Попередній розділ Зміст Наступний розділ