Неділя 3 після Пасхи Святих жон-мироносиць, Йосипа і Никодима. Мк. 15:43-16:8

Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook

Третю неділю після Пасхи Свята Православна Церква присвячує жінкам -мироносицям: Марії Магдалині, Марії Клеоповій, Саломії, Іоані, Марфі та Марії, Сусанні та іншим. Також згадуються святі праведні Йосиф Аримафейський та Никодим. Цього ж дня Церква вшановує усе віруюче і віддане Богові жіноцтво.
Читати більше про жінку і Церкву тут
Читати про фемінізм тут

Мк. 15:43-16:8

43 Прийшов Йосип із Аримафеї, поважний радник, який і сам чекав Царства Божого, і насмілився прийти до Пилата просити тіло Ісусове. 44 Пилат здивувався, що Він уже помер, і, покликавши сотника, спитав його, чи давно помер. 45 І, довідавшись від сотника, віддав тіло Йосипові. 46 Він, купивши плащаницю і знявши Його, оповив плащаницею і поклав Його у гробі, витесаному в скелі, і привалив камінь до дверей гробу. 47 Марія ж Магдалина і Марія Іосієва дивились, де Його по­клали.

16 Як минула субота, Марія Магдалина, Марія Яковова і Саломія купили пахо­щі, щоб піти помазати Ісуса. 2 І дуже рано, в перший день після суботи, при­й­шли до гробу, як сходило сонце. 3 І говорять між собою: хто відвалить нам камінь від две­рей гробу? 4 І, глянувши, побачили, що камінь відвалений; а він був дуже великий. 5 І, увійшовши у гріб, по­бачили юнака, який сидів праворуч і був одягнений у білу одежу; і вжахнулися. 6 А він каже їм: не жахайтеся. Ісуса шукаєте Назарянина, розп’ятого. Він воскрес – Його нема тут. Ось місце, де по­кла­­ли Його. 7 Але йдіть, скажіть учням Його і Пет­рові, що Він буде раніше за вас у Галілеї; там Його побачите, як Він сказав вам. 8 І, ви­йшовши, вони побігли від гробу. Охопив їх трепет і жах. І нікому нічого не сказали, бо боя­лися.

***

Easter 3-2

Жінки мироносиці принесли ароматичні суміші, щоби помазати ними тіло Христа. Проте, під час самого поховання тіло вже було помазано. Никодим, таємний учень Спасителя, “приніс суміш смирни та алое, близько сотні літрів,” які застосували при похованні. Мироносиці були присутніми під час поховання, бачили, що тіло було намащено миром, але вирішили намастити мертве тіло Христа власноручно. Висновок: пошана, яку виказують інші до Христа, не повинна стримувати нас від особистого шанування Спасителя.

***

 Жінки-мироносиці

Жінки-мироносиці

Апостол і євангелист Лука згадує жінок разом із апостолами: “Після цього проходив Він по містах і селах, проповідуючи і благовістячи Царство Боже, і з Ним дванадцять. І деякі жінки, яких Він зцілив від злих духів і недуг: Марія, звана Магдалиною, з якої вийшло сім бісів, та Іоанна, жінка Хузи, домоправителя Іродового, і Сусанна, і багато інших, які служили Йому з майна свого” (Лк. 8:1-3)

Марк говорить, що коло хреста стояли жінки, які супроводжували Спасителя в подорожах та служили апостольській громаді: “Бу­ли тут і жінки, які дивилися здалеку; між ними були і Марія Маг­далина, і Марія, мати Якова молодшого та Іосії, і Саломія, які і тоді, коли Він був у Галилеї, ходили за Ним і служили Йому, і багато інших, які разом з Ним прийшли до Єрусалима” (Мк. 15:40-41).

Матфей говорить, що жінки стояли коло хреста Христового під час розп’яття, а пізніше були присутні коло гробу під час погребіння: “Там було також багато жінок, що дивилися здалеку; вони йшли за Ісусом з Галилеї, слугую­чи Йому; 56 між ними були Марія Магдалина і Марія,мати Якова та Іосії, і мати синів Зеведеєвих… Були ж там Марія Магдалина й інша Марія, які сиділи навпроти гробу” (Мф. 27:55-56, 61)

***

Easter 3-3“Отже, бажаю, щоб на всякому мiсцi мужi пiдносили молитви, пiднiмаючи чистi руки без гнi­ву та сумнiву; щоб також i жiнки, в пристойному вбраннi, з соромливiстю i цнотливiстю прикрашали себе не заплiтанням волосся, не золотом, не перлами, не дорогоцiнним одягом, а добрими дi­ла­ми, як личить жiнкам, якi присвячують себе благочестю. Жiн­ка нехай вчиться в безмовностi, в повнiй покорi; а навчати жiнцi не дозволяю, анi панувати над чоловiком, а бути в безмовностi. Бо спершу був створений Адам, а потiм Єва; i не Адам був спокушений; а жiнка, спокусившись, вдалася до переступу; а втiм, спа­­сеться через народження дiтей, якщо буде у вiрi й любовi та в святостi з цнотою” (1Тим. 2:8-15).

***

Easter 3-5З амвону часто звучать слова про слабкість нашої віри в Бога, і це правда. Але слабка віра щедро компенсується довірою Бога до людей і там, де людських сил недостатньо, діє Сила Божа. Наприклад, після Свого Воскресіння Господь являється не просто жінці, жодна жінка за тогочасними юридичними нормами не могла свідчити в суді, а Марії Магдалині, репутація якої навряд, чи давала можливість висуватися на посаду голови Єрусалимського відділу Ліги Жінок Ізраїля…

***

Easter 3-4Майже 2000 років минуло з того часу, як ноги Ісуса Христа ступали по землі. Те, що зробив Спаситель протягом 33-х років земного життя, стало найвагомішою подією історії людства. Його народженням сама історія розділилася на дві частини. Його слова і дії дотепер вивчаються та служать дороговказом людства. Але сьогодні ми поговоримо не про те, що зробив Спаситель, а про те, як люди ставилися до Нього. Зупинимося на  особах, що зіграли різну роль у житті Ісуса Христа.

Один з цих людей надзвичайно відомий. Іуда Іскаріот, ім’я якого стало символом зради і нещирості, був одним із найближчих учнів Спасителя. Він супроводжував Христа від самого початку та був свідком багатьох чудес. Він їв хліби, коли Спаситель нагодував п’ять тисяч чоловік п’ятьма хлібами, був свідком воскресіння Лазаря і зцілення хворих. Іуда був серед обраних, яким Христос тлумачив притчі, бачив, як Син Божий ходив по воді та переборював бурю. Зрештою, він був серед тих, кому Ісус мив ноги та з ким споживав їжу на Тайній Вечері. Опісля Іуда зробив свій вибір, оцінивши життя Спасителя у 30 шматочків срібла. Додатком до цієї зради стало тимчасове та вічне прокляття самого зрадника, а також ганьба, що нею покрито його ім’я.

Easter 3-6Другою особою, про яку ми поговоримо, є Йосип Аримафейський. Він не є таким відомим, як Іуда. Євангеліє не передає жодної розмови Йосипа зі Спасителем. Ми не знаємо, чи був він свідком хоч одного чуда й, взагалі, коли й скільки разів особисто зустрічався з Христом. При цьому Йосип, ризикуючи своїм суспільним становищем, поховав Христа у власному новому гробі. Ця деталь здається незначною, якщо не вважати, що вона точно виконала пророцтво, виголошене за шість століть до народження Спасителя і Йосипа. Пророк Ісая так говорив про Христа: “Йому призначали гріб зі злочинцями, але Він похований у багатого, тому що не вчинив гріха, і не було неправди у вустах Його” (Іс.53:9). Не підозрюючи того, Йосип Аримафейський і став тим багатим, у гробі якого поховали Спасителя світу.

Easter 3-7Іуда, що роками ходив за Ісусом, настільки низько цінив Його, що видав на смерть за кілька срібняків. З іншого боку, Йосип, що не був поряд із Спасителем або в числі обраних, настільки високо цінив навіть понівечене тіло Христа, що віддав Йому свій власний гріб.

Тепер перенесімося через два тисячоліття історії. Ісус Вознісся на небо і сів праворуч Бога Отця, Іуда покінчив життя самогубством, і Йосип також спочив з миром. Тіло Спасителя лише три дні перебувало в гробi Йосипа.

Після Вознесіння Син Божий  не присутній серед нас тілесно, але самі віруючі складають тіло Христове. Кожен із нас персонально є далеким від iдеалу. Ми здійснюємо численні помилки і гріхи, але, незважаючи ні на що, лишаємося тілом Христовим. Чоловік, що стоїть у храмі поряд з вами, є членом тіла Христового. Вагітна дівчинка-підліток, що увійшовши до храму опускає очі долу, також є частиною Тіла Христового. Мати-одиначка і обірваний бездомний, що просить милостиню на паперті, також є частиною цього святого Тіла. Навіть та, вічно невдоволена родина, що залишила храм і не з’являється протягом довгого часу, належить до тіла Спасителя. Всі ми є членами цього знівеченого і покаліченого нашими гріхами Тіла.

Жінки-мироносиці у гроба, Mileševa monastery in Serbia, 1235.

Жінки-мироносиці у гроба, Mileševa monastery in Serbia, 1235.

Ми можемо по-різному ставитися до Нього. Чи ми засудимо Тіло Христове, чи будемо старатися вилікувати його рани? Чи будемо скрипіти зубами від злоби, чи, засукавши рукава, візьмемося до роботи? Будемо критикувати, чи підтримувати і допомагати? Дивитися зверхньо, чи молитися за кожен крок на шляху виправлення? Чи ми зрадимо один одного, чи будемо готові принести себе в жертву за ближніх своїх?

Ким ми станемо Іудою Іскаріотом чи Йосипом Аримафейським залежить від кожного з нас…

Roberts, Mike. “Judas Iscariot and Joseph of Arimathea.” : Judas Iscariot and Joseph of Arimathea. N.p., 2 Apr. 2013. Web. 28 Dec. 2014.

***

Марія Магдалина, Piero di Cosimo, 1500-10

Марія Магдалина, Piero di Cosimo, 1500-10

Марія Магдалина. Усі чотири Євангелісти згадують, що Марія Магдалина була серед жінок-мироносиць у день Воскресіння Христового. Святе Письмо не приділяє багато уваги її особі. Апостол і Євангеліст Лука стверджує, що Христос вигнав з неї сім бісів (Лк.8:2) і на цьому конкретика закінчується. Віддавна навколо неї було багато спекуляцій. Її вважали жінкою- грішницею (з Лк.7:36-50) або навіть Марією, що була сестрою Марфи.

Ідентифікація Марії Магдалини ускладнюється тим, що Маріам досить розповсюджене ім’я серед тогочасних юдеїв. Дівчаток називали Маріями на честь сестри Мойсея. На додачу, того часу була популярною Маріам – дружина царя Ірода з династії Хасмонеїв.

Суперечки навколо ітемології слова “Марія” не вщухають. Думки різняться від “гіркота”, “повна”, “красива” або “господиня” у перекладі з Єврейської до “улюблена”, якщо слово має Єгипетське походження.

Easter 3-9 Жінки-мироносиці у гроба, фреска в домашній церкві Dura-Europos

Easter 3-9 Жінки-мироносиці у гроба, фреска в домашній церкві Dura-Europos

Щоби відрізняти цю Марію від інших осіб з таким самим ім’ям, її згадують, як Магдалину. Існує дві головні гіпотези стосовно цього імені. По-перше, воно може означати, що Марія походила з містечка Магдала в Галілеї. По-друге, Талмудична традиція вживає слово “магдалина” відносно перелюбниць. У цьому випадку слово має арамейське коріння і відноситься до жінок, що завивають волосся та вдаються до інших косметичних хитрощів для зваблення чоловіків. Саме прихильники такого розуміння слова пов’язують Марію Магдалину з жінкою-грішницею з Лк.7:36-50. Проте вважається малоймовірним, що апостоли вживали слово у такому негативному значенні. Тому переважна більшість схиляється до думки, що ім’я Магдалина походить від містечка Магдала. Версія стосовно того, що Марія Магдалина і Марія сестра Марти є одною особою також має багато критики, бо залишає незрозумілим, чому Лука не уточнив це конкретніше.

Іоанна, жінка Хузи. Лука ідентифікує Іоанну, як жінку Хузи, домоправителя Ірода. Євангеліє говорить про Ірода Антипу, сина Ірода Великого, що керував Галілеєю та Переєю від імені Римлян з 3 року до Р.Х. по 39 рік після Р.Х. Його столицею був Сепфоріс, що знаходився в кількох милях від Назарету. Посада домоправителя (управителя) полягала в керівництві власністю Ірода. Таким чином Хуза був значущою особою і відповідав за фінанси тетрархії.

***

Воскреслий Христос та жінки-мироносиці у гроба, Fra Angelico, фреска, 1440

Воскреслий Христос та жінки-мироносиці у гроба, Fra Angelico, фреска, 1440

Варто зауважити невелику деталь, що зазвичай лишається не поміченою. Жінки прийшли до гробу з ароматними маслами. Зараз замість таких масел люди використовують квіти. Саме від тих часів до нас прийшов цей звичай.

Квіти під час похорону слугували на для того, щоби вшанувати померлого чи прикрасити будинок під час обряду. Вони приглушали запах смерті. Людська природа противиться смерті. Ми одягаємо померлого в найкращі одежі та заспокоюємо один одного: “Виглядає гарно… як живий…. спочив з миром… ” Ми заспокоюємо себе і оточуючих проголошуючи, що померлий: “У кращому світі… завжди буде жити у нашій пам’яті… продовжить життя у своїх дітях і онуках.”

Сумна правда в тому, що смерть неможливо зупинити. Жодна кількість квітів або коштовностей не зробить її привабливою. Вона неминуча, бо кожен з тих, хто народився, помре, і тої ж миті, коли останній подих вийде з тіла, починається процес тління…

http://www.crcna.org/resources/church-resources/reading-sermons/fragrance-resurrection

***

Easter 3-30Окрім жінок-мироносиць ми чули про двох чоловіків. Цілком протилежні у своїх релігійних поглядах, вони об’єднали зусилля, щоб спільно віддати належне тілу Розп’ятого Спасителя.

Йосип Аримафейський походив із гористої частини Юдеї. Широко відомий серед ранніх християн, як “чоловік благий і праведний” (Лк.23:50), він згадується усіма чотирма Євангелістами. Йосип був членом Синедріону та був багатим (Мф.27:57). Серед сучасних богословів є думка, що він належав до садукейської партії, що не вірила у воскресіння мертвих, а займалась  політичним керівництвом народом Юдеї (щоправда, дехто вважає його фарисеєм). Ми не знаємо, яким чином він став таємним апостолом Христа, але знаємо, що він “сподівався царства Божого” (Мк.15:43, Лк.23:51).

Христос і Никодим, Crijn Hendricksz, 1616–1645

Христос і Никодим, Crijn Hendricksz, 1616–1645

Никодим також був членом Синедріону. Ймовірно, він належав до протилежної фарисейської партії. На відміну від Йосипа, Никодим сподівався воскресіння померлих для тих, хто був праведним, додержуючи Старозавітних законів і звичаїв. Никодим був знаним учителем закону, але серцем відчув істину в словах Христа і тому таємно, вночі прийшов до Спасителя. Господь говорив йому про необхідність нового народження і життя у Святому Дусі (Ін.3:1-8).

Easter 3-11 Жінки-мироносиці у порожнього гроба, Clark Kelley Price

Easter 3-11 Жінки-мироносиці у порожнього гроба, Clark Kelley Price

Можливо, двоє цих людей перетиналися в багатьох суперечках і богословських дискусіях. Йосип вірив у спасіння нації через мудре політичне життя і міцне державне керівництво. Никодим проповідував виконання усіх 613 правил, що, на думку фарисеїв, підсумовували закон Мойсея. Але при всій різниці у поглядах обидва увірували, що Христос є посланий Богом  Месія.

Коли вони почули про розп’яття Ісуса, незважаючи на свої позиції у суспільстві, організували поховання Спасителя. У противному випадку римські солдати могли лишити тіло розп’ятого диким псам, шакалам, хижим птахам або, у кращому випадку, закопати у  спільну яму зі злочинцями. На додаток, часу було обмаль, бо святкування Пасхи починалося разом із заходом сонця.

Ранок Воскресіння, James Martin

Ранок Воскресіння, James Martin

Отже, обидва непримиренних богословських опоненти, відклали свої суперечки, зняли тіло Спасителя з хреста, перенесли до саду, загорнули у плащаницю та поклали до гробу Йосипа Аримафейського.

Після Воскресіння Христового обидва прилучилися до Церкви, і їх імена стали відомі усім християнам. Йосип зрозумів, що тілесне воскресіння не лише можливе, але й неминуче для кожного народженого на землі. Никодим, у свою чергу, побачив, що не додержання 613 заповідей, а віра у Христа і життя за цією вірою ведуть людину до спасіння і життя вічного.

Brow, Robert. “JOSEPH AND NICODEMUS.” The Robert Brow “Model Theology” Webpage. N.p., n.d. Web. 28 Dec. 2014.

***

Жінки-мироносиці у гроба, Mikołaj Haberschrack, 15th century

Жінки-мироносиці у гроба, Mikołaj Haberschrack, 15th century

У четвертому столітті жив християнин на ім’я Телемах. Він був монахом, самітником і проводив своє життя у молитві та догляді за власним садом. Одного разу він почув голос Божий, що звелів йому йти до Риму.

Через кілька тижнів святий прибув до столиці. Того часу проходив фестиваль із гладіаторськими боями, й монах пішов слідом за народом до амфітеатру. Він бачив, як гладіатори вітали один одного й зрозумів, що зараз проллється кров. “В ім’я Ісуса Христа зупиніться!” – заволав святий, але ніхто його не почув. З початком бою Телемах переліз через паркан і плюхнувся на арену. Коли юрба побачила його тендітну фігуру, що бігла на зустріч гладіаторам, думала, що це частина шоу й почала сміятися. Коли ж святий став посередині й зупинив бій, натовп озвірів. Десятки тисяч людей вимагали його смерті. Без тіні сумніву один із гладіаторів вдарив святого мечем. Телемах упав на арену. Останніми словами святого були: “В ім’я Ісуса Христа зупиніться!”

Жінки-мироносиці у гроба, Baciccio, 1684

Жінки-мироносиці у гроба, Baciccio, 1684

Тої ж миті сталося диво – Колізей затих. Гладіатори стояли один проти одного, дивлячись на маленьке тіло монаха. У повній тиші один із глядачів попрямував до виходу. До нього приєдналися інші й через якийсь час на арені лишилися самі гладіатори, що так і стояли з оголеними мечами,  не відводячи очей від безневинної жертви.

Так завершилася остання битва на смерть для розваги народу. Один слабкий голос маленького невідомого загалу чоловіка, Іменем Спасителя зупинив кривавий звичай, що століттями прищеплював народові кровопролиття.

Easter 3-15 Жінки-мироносиці у порожнього гроба“Один у полі не воїн, – ” говорить народ і вірить, що жодна людина не може наодинці змінити суспільство, але навіть одна людина зі сміливістю в серці та вірою в Бога може творити великі справи. Сьогоднішнє Євангеліє оповідає про таку людину.

Залишений і зраджений учнями Спаситель бездиханно висів на хресті. Натовп розійшовся святкувати Паску. Переконавшись, що живих не лишилося, солдати повернулися до казарм. Розпач паралізував Діву Марію, жінок-мироносиць та апостола Іоана, що лише споглядали здалеку.

Цієї сумної миті лише одна людина мала рішучість послужити Спасителю. Мужність Йосипа Аримафейського стала викликом віруючим усіх часів. Легко бути віруючим, коли бачив Воскреслого Христа, й важко, коли немає жодного просвіту або перспективи…

Carr, Alan. “JOSEPH: THE SECRET DISCIPLE.” Sermons and Outlines. The Sermon Notebook, n.d. Web. 28 Dec. 2014.

***

Ангел та жінки-мироносиці у гроба, Benjamin West

Ангел та жінки-мироносиці у гроба, Benjamin West

16 липня 1945 року, о 5:30 ранку, одним клацанням перемикача змінився світ. Коли атомна бомба зірвалася на ракетному полігоні Сендс, розпочалася нова ера історії людства. Це відбулося у відлюдній пустелі Нью-Мехіко. Місцеві звали це місце Трійцею. Грибовидна хмара піднялася на 15 кілометрів в небо. Вибухова хвиля вразила оточуюче на 150 кілометрів. Пісок перетворився на скло глибиною три метри і шириною 300 метрів.

Пізніше генерал, намагаючись описати побачене, казав: “Світловий ефект переважав усе бачене мною раніше. Уся місцевість була освітлена пекучим світлом у десятки разів яскравішим за південне сонце. Його відтінки різнилися від золотого і пурпурного до фіолетового, блакитного і сірого. Воно освітило вершини гір, долини і гряди навколишніх гір з прозорістю, яскравістю і красою, що їх не можливо змалювати словами…”

Easter 3-17 Жінки-мироносиці у гроба,Cornelius, 1822

Easter 3-17 Жінки-мироносиці у гроба,Cornelius, 1822

Роберт Оппенгеймер, вчений, що очолював розробку бомби та спостерігав за вибухом із бункера в 15 кілометрах згадав Індійське писання: “Я став смертю й руйнівником світів”. У вранішніх сутінках цього дня  привабливе своєю  красою світло анонсувало початок нового витка гонки озброєнь. Ери, коли єдиної миті може бути знищене усе живе на землі.

Подібна мить зміни, правда, з протилежним полюсом відбулася дві тисячі років тому. Дві Марії, Іоанна та Соломія стежили за в’язнем, якого прирекли на смерть на хресті. Жінки були свідками агонії і смерті. Вони бачили, як тіло знімали з хреста, одягали саван та клали до гробу.

Недільного ранку для них і цілого світу життя змінилося…

Meunier, John. “Sermon – He Lives – Mark 16:1-8.” John Meunier. N.p., 12 Apr. 2009. Web. 28 Dec. 2014.

Явлення Христа мироносицям, William Holman Hunt', 1897

Явлення Христа мироносицям, William Holman Hunt’, 1897

 ***

15 лютого 1947 року проповідник і місіонер Glenn Chambers сів на літак до міста Кіто в Еквадорі, але так і не прибув за адресою. Через несприятливi погоднi  умови повітряний човен зачепив верхівку гори, миттєво обірвавши життя пасажирів та екіпажу. Як з’ясувалося пізніше, за кілька хвилин до посадки Chambers написав листа своїй матері. Оскільки  в аеропорту Маямі чистого листка паперу не знайшлося, то він написав на уривку рекламного оголошення. Посередині листка було написано слово “ЧОМУ?”, навколо якого, власне, і був сам текст. Лист прибув через кілька днів після того, як мати дізналася про загибель сина. Відкривши конверт, вона змогла прочитати лише одне слово “ЧОМУ?”

Явлення Христа мироносицям у вигляді садівника, Jacob Jordaens

Явлення Христа мироносицям у вигляді садівника, Jacob Jordaens

Це ж питання стояло перед апостолами, коли їх учителя заарештували, катували і розіп’яли на хресті. Це саме питання стояло перед Йосипом Аримафейськи, коли він ішов до Пилата просити тіло Ісуса для похорону, загортав тіло у білу плащаницю, переносив до гробу та котив великого каменя, закриваючи вхід. Йосиф зробив те, що мав зробити. Жоден з родичів Христа не міг просити тіло для поховання, бо всі вони були галілеяни й жоден не мав гробу в Єрусалимі.

Напевно, тієї миті Йосиф ще не знав “ЧОМУ?” Пізніше він згадає слова пророка Ісаї: “Йому призначали гріб зі злочинцями, але Він похований у багатого, тому що не вчинив гріха, і не було неправди у вустах Його” (Іс.53:9). До Воскресіння, коли на всі “ЧОМУ?” відповідь стала зрозумілою, залишалося три дні. Йосип любив Спасителя і відчував, що більше не в силах приховувати цієї любові. Цього було достатньо для того, щоби діяти…

http://www.sermonillustrations.com/a-z/e/evil.htm

Не торкайся Мене, Andrea Vaccaro, 17th century

Не торкайся Мене, Andrea Vaccaro, 17th century

 ***

В історії світу жодна жінка за такий короткий час не стала настільки відомою як Марія Магдалина у ранок Воскресіння Христового. Через її глибинну самопосвіту, любов і відданість усе жіноцтво піднесено Спасителем. Перше слово, яке промовив Христос після воскресіння, було “жінка,” перше ім’я “Марія”. Ми говоримо, що любов сліпа, але любов дає можливість людині бачити те, чого не бачать інші. Любов дала Марії змогу побачити ангелів, яких не бачили Петро з Іоаном. Магдалина першою побачила і першою почула Воскреслого. Любов тримала її коло гробу, коли сумніви та переляк інших гнали їх подалі від місця страшної кари. Її любов проявлялася в справах і була винагороджена зворотним проявом любові Божої…

Не торкайся Мене, Antonio da Correggio, 1525

Не торкайся Мене, Antonio da Correggio, 1525

Апостол і євангелист Іоан Богослов змалював події за яких Марія Магдалина першою отримала вістку про Воскресіння Спасителя. Важливо відзначити що євангелист не виказує жодного обурення цим фактом, просто переповідаючи події як даність. Далеко не всі смиренно сприйняли вибір Спасителя. Наприклад, Жан Кальвін зовсім не був захопленим тим, що жінка була першою хто дізнався про Воскресіння. В коментарях на Іоана він пише: “Здається дивним… що Він не обрав надійнішого свідка, а явився жінці: таким чином виконано сказане, що Господь обирає немудре, немічне, незнатне свiту, щоб посоромити мудрих, величних i сильних тілом”. Кальвін пише так, ніби необхідно виправдати вибір Христом жінки…

Pease, Glenn. “Mary Magdalene.” Sermons.Logos.com! 1 Sept. 2014. Web. 23 Oct. 2015.

***

Не торкайся Мене, Fra Bartolomeo, 1506

Не торкайся Мене, Fra Bartolomeo, 1506

Марія Магдалина 14 разів згадана у Святому Письмі. Вісім з чотирнадцяти разів вона згадується разом із іншими жінками, але завжди першою. П’ять раз вона згадується окремо у зв’язку з Воскресінням Христовим (Мк. 16:9; Ін. 20:1, 11, 16, 18). Одного разу її ім’я згадується після Матері та сестри Матері Ісуса (Ін. 19:25).

***

Жодна особа, за виключенням Ісуса Христа, діви Марії та Іоана Хрестителя, не надихала, провокувала або збивала з пантелику уяву художників більше ніж Марія Магдалина.

Не торкайся Мене, Lavinia Fontana, 1581

Не торкайся Мене, Lavinia Fontana, 1581

Єдиного церковного погляду на життя і діяльність Марії Магдалини не існує, тому можемо говорити про різницю православної і католицької традицій у цьому питанні. Так східна традиція не змішувала Марію Магдалину ні з Марією сестрою Лазаря, ні з жінкою-грішницею з Луки 7:36-50, що обмивала ноги Спасителя сльозами та обтирала їх волоссям голови своєї. Натомість, на сході, завжди вважали Магдалину жінкою, що вела доброчесне життя, навіть до того, як зустріла Ісуса Христа. Богослужбові тексти Православної Церкви та житійні матеріали ніколи не згадують про покаяння Марії у гріхах своєї молодості. Вона вшановується як мироносиця, бо була серед жінок, що прийшли помазати тіло Спасителя на третій день після розп’яття (тому на іконах зображується з посудиною сповненою мира) та як одна з перших свідків Воскресіння Христового. Оскільки Спаситель звелів їй сповістити апостолів про Його Воскресіння, а також через труди благовістя Христового, що їх свята понесла у наступні роки, Магдалина підноситься у молитвах як рівноапостольна. Житіє Марії говорить, що після багатьох років проповіді у Римі та всій Італії вона оселилася в Ефесі разом із Богородицею та Іоаном Богословом, де і спочила з миром. 886 року її мощі перенесли до Константинополя.

Не торкайся Мене, Giotto

Не торкайся Мене, Giotto

Погляд західної Церкви на Марію Магдалину значно складніший. Протягом історичного часу ряд церковних діячів поділяв точку зору Православної Церкви, але, одночасно, поширювалися й інші погляди. Значна частина західних теологів вважала, що  Марія Магдалина була повією до свого навернення до Христа. Хоч Євангеліє цього прямо не говорить її вважали анонімною жінкою-грішницею з Лк.7:36-50 та Марією сестрою Марти і Лазаря з Вифанії, що також помазала ноги Спасителя. Живопис західної Церкви зображає Магдалину як грішницю, що кається у гріхах своєї молодості.

Не торкайся Мене, Hans Holbein the Younger, 1524

Не торкайся Мене, Hans Holbein the Younger, 1524

Найдавніша відома згадка про гріховне життя Марії Магдалини міститься у Єфрема Сирина, але широке розповсюдження така позиція отримала після проповіді папи Григорія I (приблизно 591р.) присвяченої Магдалині. У цій проповіді Марія поєднана не лише із жінкою-грішницею, але і з Марією сестрою Марфи та Лазаря. Сучасна шкільна термінологія називає це “композитною Магдалиною” (“composite Magdalene”). Згідно з нею, сім бісів, що їх вигнав Спаситель із Магдалини, перетворилися на сім смертних гріхів, а сама Магдалина вважається винною не лише в розпусті, але в гордості, жадібності і далі за списком…

Не торкайся Мене, Titian, 1511–15

Не торкайся Мене, Titian, 1511–15

Значною мірою західна традиція змішала в купу житіє Марії Магдалини та Марії Єгипетської. Магдалина перетворилася на заможну жінку розпусного життя що, після Воскресіння Христового, стала пустельницєю і прожила решту своїх днів у глибокому покаянні. Протягом середньовіччя вона нерідко зображувалася з довгим білявим або рудим розплетеним волоссям, що прикривало її наготу. При цьому ступінь цієї наготи, здається, залежала від смаку митця більше ніж від поглядів самої Церкви.

Варто зазначити, що одночасно Іоан Золотоустий на сході (Matthew, Homily  88) та Амвросій Медіоланський на Заході (De virginitate 3,14; 4,15) не лише не вважали Магдалину розпусницею, а навпаки говорили, що вона зберегла цнотливість до смерті.

Явлення Христа Марії Магдалині А. Иванов, 1835

Явлення Христа Марії Магдалині А. Иванов, 1835

Серед протестантів немає єдиної думки стосовно Марії Магдалини. Якщо Кальвін відкидав “композитну Магдалину”, то Лютер і Цвінглі її цілком сприймали. Більшість сучасних протестантів сприймають Магдалину як грішницю, якій гріхи  було прощено через її любов до Ісуса.

Починаючи з 12 століття Гюго Клюнійський (сп.1109), П’єр Абеляр (сп. 1142) та Жоффруа Вандомський (сп.1132) називали Марію Магдалину грішницею, що заслужила титул “apostolarum apostola” (апостол апостолів).

Не торкайся Мене, Fra Angelico

Не торкайся Мене, Fra Angelico

Незважаючи на чіткі вказівки ревізованого 1969 року Римо-Католицького богослужбового календаря (General Roman Calendar), які не змішують Марію Магдалину із жінкою-грішницею або сестрою Марти та Лазаря, її репутація, як розкаяної грішниці, збереглася. У сучасному світі ця помилка пропагується рядом митців. Наприклад, у кіноверсії “Останньої спокуси Христа” знятої Мартином Скорсезе за романом грецького письменника Нікоса Казандзакіса (засуджена Православною і Католицькою Церквами), романі Португальського комуніста й атеїста “Євангеліє від Ісуса Христа” Жозе Сарамаго (вважається, що саме за нього автор отримав Нобелівську премію з літератури), рок-опері “Ісус Христос – Суперзірка” Ендрю Ллойда Веббера, фільмах “Страсті Христові” Мела Гібсона (2004), “Колір хреста” Jean-Claude La Marre (2006) та “Книга Життя” Хела Хартлі (1998). Саме через хибну ассоціацію Марії Магдалини із розкаяною повією вона стала “покровителькою заблудлих жінок”, а “Притулками Магдалини” називали заклади для бувших повій, де жінки проходили адаптацію до нормального життя.

“Mary Magdalene.” Wikipedia. Wikimedia Foundation. Web. 23 Oct. 2015.

Не торкайся Мене, James Tissot

Не торкайся Мене, James Tissot

***

Отрута секуляризму глибоко пронизала сучасне суспільство. Це відбувалося поетапно. Першою жертвою секуляризму стали чоловіки, коли повірили, що “бути кимось” означає досягнути успіху. При цьому успіхом вважалися гроші, влада, визнання, іменитість, винахідливість і так далі. Велика кількість чоловіків, задля досягнення поставленої мети, принесли в жертву власні родини. Робота та кар’єра стали головним, а родина виконувала функцію місця відпочинку. Безліч шлюбів зруйновано, бо чоловіки були занадто зайняті, щоби приділяти достатньо часу дружинам і дітям. Навіть якщо шлюб не розпадався жінки відчували себе не потрібними та нещасливими.

Жінки-мироносиці у гроба, ANNIBALE CARRACCI, 1585

Жінки-мироносиці у гроба, ANNIBALE CARRACCI, 1585

Як реакція на таке становище, виник феміністичний рух, що обстоював рівні права жінок. Замість того щоби наголошувати на визначній ролі жінки та матері, феміністки почали повторювати помилки чоловіків та переконувати жіночу частину населення планети у необхідності самим засвоїти секулярний стиль життя: піти на роботу, самостверджуватися отримуючи дипломи та змагаючись із чоловіками на ринку праці. Феміністи переконали жінок що жіночність дорівнює слабкості, а такі доброчинства як терпіння, самопожертва або чутливість нічого не варті. Намагаючись бути по-чоловічому суворими, феміністки почали вживати лайливих слів та вульгаризмів…

Hildebrand, Alice Von. “Alice Von Hildebrand on Feminism and Femininity.” Catholic.org. 26 Nov. 2003. Web. 23 Oct. 2015.

***

Жінки-мироносиці у гроба, attributed to Hubert van Eyck

Жінки-мироносиці у гроба, attributed to Hubert van Eyck

Mark A. Driscoll  засновник Mars Hill Church, одної з мега-церков США, прив’язує більшість сучасних духовних і суспільних проблем до жіночого лідерства. Свою теорію він виводить із книги Буття. Єву, що з’їла плід з дерева пізнання добра і зла, він називає першою феміністкою, що домагалася “жіночого лідерства вдома, в церкві та у світовій історії. Тоді це обернулося бідою. І те саме повторювалося і повторюється кожного разу”. Спокусу сатаною Єви Driscoll зображує як “першу проповідь фемінізму… першу постмодерну герменевтику”. Для Driscoll фемінізм і постмодернізм не лише демонічні, але й тісно переплетені: “два одкровення в одному укусі, що привели до падіння людства”.

Sargent, Alison. “LIFE ON MARS (HILL) IN THE NATION’S FASTEST-GROWING MEGACHURCH, FAITH AND FEMINISM DON’T MIX.” Bitchmedia.org. 15 Aug. 2012. Web. 23 Oct. 2015.

***

Явлення Христа жінкам-мироносицям, James Jacques Tissot

Явлення Христа жінкам-мироносицям, James Jacques Tissot

Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook