Слідами апокрифів: Іоаким і Анна в Галилеї
Нажаль, ми не маємо точних даних стосовно походження Іоакима і Анни. Євангеліє Псевдо-Матвія стверджує, що Іоаким походив з коліна Іудиного, Анна – дочка Ашара, з дому Давидового.
Проте, у десятому столітті, спираючись на давніші свідчення, Патріарх Олександрійський Євтихій говорить, що: “Батько Марії був із синів Давидових, царська лінія; її матір’ю була Анна – з дочок Ааронових, коліна Левіїного, священича лінія”. Версія Євтихія знаходить підтвердження у євангелиста Луки (1:36) де, серед близьких родичів Богородиці, бачимо священика Єрусалимського Храму Захарію і його дружину Єлізавету, батьків Іоана Хрестителя. Одночасно, апостол Павло говорить, що Христос був нащадком царя Давида (Рим. 1:3).
Ігнатій Антиохійський (117) стверджував, що Спаситель “був зачатий у чреві Марії, відповідно до Божого плану, як нащадок сімені Давидового”. Юстин Мученик (коло 165), який був родом із Палестини наголошував, що свята Діва “була нащадком Давида, Якова, Ісаака й Авраама” .
Як нащадку царя Давида Іоакиму належала земля у Віфлеємі або його околицях, де він і мав мешкати разом із своєю дружиною. Проте, апокриф дев’ятого століття, «Книга про Різдво Святої Марії» (Libellus de nativitate sanctae Mariae), стверджує що Іоаким і Анна походили з Назарету Галилейського.
Чи могли нащадки Давида і Аарона опинитися в Галилеї? Чи існують якісь історичні та археологічні підтвердження факту перебування нащадків Давида і Аарона в Галилеї?
Історичне підгрунтя є і воно достатньо досліджено.
На початку першого століття до Різдва Христового, попри всі благочестиві сподівання юдеїв, Хасмонейська династія безупинно котилася в прірву. А так добре починалося.
Після того як Антіох IV, Єпіфан, у 167 р. До Р.Х., перетворив Єрусалимський Храм в святилище Зевса Олімпійського, спалахнуло повстання Маккавеїв. Того часу, багатьом здавалося, що Господь був на боці повстанців, особливо після звільнення Єрусалима. Двадцять п’ятого дня місяця Кислева, 164 р. до Р.Х.. Через 1335 днів після осквернення, Храм було наново освячено, а богослужіння відновлено. Наступних 22 роки продовжувалася війна, допоки 142 р. до Р.Х. Юдея отримала державну незалежність. Симон Хасмоней проголосив себе “головою цивільного уряду” і, одночасно, Первосвящеником.
Декому, його претензії на владу здавалися цілком справедливими. Група людей, що увійде в історію під іменем “садукеї” були на боці Хасмонейської династії. Зрештою, пізніше вони будуть на боці будь якої влади, додержуючись досить “прагматичних поглядів” на віру отців.
Противниками виступили групи людей, що називала себе “фарисеями” та “ессеями”. Прихильники консервативного Юдаїзму, ці люди наголошували, що істинним Первосвящеником може бути лише нащадок Задока, першого Первосвященика Храма Соломона. Відповідно, законним царем – може бути лише нащадок царя Давида. Оскільки Хасмонеї не підходили під жоден із цих параметрів, ессеї відділилися в окрему секту, порвавши з Храмом який вони вважали “оскверненим”. Фарисеї також категорично відкидали Хасмонейські претензії на владу або, принаймні, пропонували розділити владу і залишити за собою лише одну з посад.
Скандал сягнув свого апогею за часів Первосвященика і царя Олександра Янная – третього сина Йоханана Гіркана. Після смерті свого старшого брата Арістобула, Олександр одружився на Саломеї (вдові померлого брата) і, разом з нею, зійшов на престол 103 р. до Р. Х. Незважаючи на те, що Саломея походила з фарисейського роду, а голова фарисейської партії Simon b. Sheṭaḥ був її братом, Олександр опирався на садукеїв. Справжнім іменем Олександра Янная було Йонатан, про що дізнаємося з монет того часу. Наявність другого, елінізованого, імені дуже не подобалася фарисеям, як і наказ карбувати на монетах зірку, символ Месії.
Під час святкування Суккот – свято кущів або куренів на згадку про 40-річну подорож пустелею – Олександр Яннай спровокував фарисеїв. Богослужбова практика того часу не мала чіткої визначеності: садукеї вважали, що треба возливати на жертву вино (як і зазначено в Талмуді); фарисеї наполягали на возливанні вина і води. При цьому, за звичаєм, фарисеї набирали воду і урочистою ходою зі співом псалмів приносили її до храму.
Прийнявши золоту посудину з рук фарисеїв, Первосвященик, замість того, щоби вилити воду на жертву, вилив її собі на ноги. Збурена такою нахабністю юрба почала вигукувати образи та закидала Олександра Янная цитронами (фрукт подібний на лимон). У відповідь Первосвященик і цар наказав своїм Пісідійським і Кілікійським найманцям покарати бунтівників. Понад 6000 фарисеїв було винищено в Єрусалимі лише протягом святочних днів. Вцілому, громадянська війна продовжувалася шість років і забрала життя 50 тисяч юдеїв. Після остаточної перемоги Олександр Яннай звелів одночасно розіп’яти на хрестах 800 фарисеїв. Перед розп’яттям засуджених змусили дивитися як солдати перерізали горла їх дружинам і дітям. Сам Первосвященик особисто милувалися стратами, влаштувавши вечірку з повіями і наложницями для своїх ближніх.
Переживаючи за свою владу, цар намагався винищити не лише заколотників, а усіх можливих претендентів на владу. Недобиті залишки фарисеїв тікали до Єгипту та Сирійського Дамаску. Довелося тікати й нащадкам Аарона, що могли претендувати на посаду Первосвященика та нащадкам царя Давида – спадкоємцям царської влади.
Кумранськи папіруси називають Янная “богохульним священиком” що “осквернив святилище”. Самим єссеям, серед яких були як нащадки Аарона так і Давида також довелося тікати в Сирію.
Частина біженців оселилася в Галилеї. Зокрема, нащадки царя Давида оселилися в Назареті. Існують хоч і не прямі, але вельми характерні археологічні підтвердження перебування заможних і іменитих юдейських родин у Назареті того часу. Розкопки виявили, що тогочасне селище Назарет було досить невеликим – коло п’ятидесяти вапнякових будиночків, споруджених над або коло печер. Оселі дуже бідні. Можна би було зробити висновок, що тут мешкали прості селяни, але бідність житла яскраво контрастує з багатством тогочасних поховань. Кам’яні гроби, що знайдені на території монастиря Сестер Назарету – найшикарніші некрополі цілої Галилеї. Найбільші з них закриті величезними валунами і нагадують гроби заможних і знатних Єрусалимлян та нащадків царської династії.
Дослідники пояснюють невідповідність між бідністю осель і багатством поховань, намірами мешканців перечекати в Назареті небезпечний час, щоби при нагоді повернутися до рідних країв. Тому оселі були лише тимчасовими. У свою чергу, небіжчиків ховали з усією належною пошаною та почестями.
Передання говорить, що частина нащадків Аарона оселилася в Сепфорисі, в чотирьох милях від Назарета, і саме звідси походить св. Анна, матір Богородиці. 570 року по Р.Х. італійський паломник занотував відвідини будинку в Сепфорисі де була народжена св. Анна. Хрестоносці збудували на цьому місці базиліку. Францисканці віднайшли її руїни 1870р. Під час розкопок відкрили мозаїчну підлогу з написами арамейською. Це дозволило зробити висновок що, навіть до побудови хрестоносцями храму, на цьому місці була юдео-християнська церква.
Додаткові підтвердження наявності представників священичих родин знаходимо в талмуді. Вавилонський талмуд згадує Первосвященика Йосифа бен Еліма з Сепфориса, якого, через нічне осквернення, терміново треба було замінити на богослужіння Йом-Купур (Судний День).
Між Сепфорисом і Назаретом лише чотири милі, але де саме зустрілися Іоаким і Анна не відомо.