Слідами апокрифів: Ірод і ессеї
Саме ця коротка і, на перший погляд, безневинна розмова учителя з дитиною забетонувала фундамент недоброї пам’яті про Менахема, одного з лідерів юдейської секти ессеїв, великого мудреця і пророка, напарника Гамалиїла та видатного релігйного діяча першого століття до Р.Х. Талмуд пише, що напарником Гамалиїла став Шаммай, а сам Менахем, забравши 80 пар учнів пішов на службу неблагочестивому царю. Йосиф Флавій говорить, що Менахем “мав дар Божий передбачати майбутнє”. Лише цей дар, хоч якось, пояснює дії мудреця. (Josephus, Jewish Antiquities 15.373)
Зустрівши одного з учнів, Менахем сказав: “Ти станеш царем юдеїв”. Юнак засмутився та палко заперечував, аргументуючи тим, що не має жодної спорідненості з царською династією. Навіть його батьки не були юдейського походження. Менахем наполягав на правдивості свого пророцтва: “Ти дійсно станеш царем. Матимеш довге і щасливе правління, якщо будеш милосердно ставитися до свого народу та пам’ятатимеш, що удача мінлива”. Молодим співбесідником Менахема був, тоді ще нікому не відомий, Ірод, син Антипатра Ідумеянина.
Мить, коли розриваючи завісу невідання майбутнє посилає вістку, на завжди закарбовується в людській пам’яті. Не забув цієї миті й Ірод. Щоправда він добре запам’ятав лише першу частину пророцтва, а друга: “…якщо будеш милосердно ставитися до свого народу та пам’ятатимеш, що удача мінлива”, якось вискочила з молодої голови.
Посівши юдейський трон, 37р. до Р.Х., Ірод наказав розшукати Менахема, але цього разу ессей не був говірким. “Скільки часу відведено мені царювати?” – запитав Ірод. Пророк мовчав. “10 років?” Пророк кивнув. “20 років?” Пророк кивнув. “30 років?” Пророк кивнув. “Наскільки більше?” – не вгамовувався Ірод. Пророк не промовив ні слова. Але цього було і не потрібно. Ірод вірив Менахему. Запевнення, що він царюватиме понад тридцять років, було більше ніж досить. Радіючи, Ірод подарував ессеям цілий район Єрусалима на південному схилі гори Сіон. Щоби ессеї мали можливість дотримуватися своїх суворих обрядових норм, Ірод наказав зробити для них окремі ворота до міста, які згадує Йосиф Флавій.
Кумранські сувої підтверджують святість і обов’язковість виконання закону для ессейської громади. Зокрема, Второзаконня говорить: “Якщо в тебе буде хто нечистий від того, що трапилося [з ним] уночі, то він повинен вийти геть зі стану і не входити в стан, а коли настане вечір, повинен омити [тіло своє] водою, і після заходу сонця може ввійти у стан. У тебе повинно бути місце поза станом, куди ти міг би виходити… тому що Господь Бог твій ходить серед стану твого, щоб визволяти тебе і віддавати ворогів твоїх [у руки твої], а тому стан твій повинен бути святий, щоб Він не побачив у тебе чого соромітного і не відступив від тебе” (Втор. 23:10-14). Цілий Єрусалим ессеї вважали святим станом, який не можна було осквернити. Перед своїми воротами вони спорудили купіль для ритуальних омовінь – копію тої, що була перед Єрусалимським Храмом. Ессеї вважали, що нечиста людина не повинна заходити до Священного Міста, або, принаймні до їх квартала. Трохи далі ессеї спорудили відхоже місце, бо користуватися туалетом у священному місті також було заборонено. Як, доречі, ессеї забороняли жити в Єрусалимі подружнім життям, тому більшість з них були целібатами. Археологічні розкопки Ессейських воріт, ритуальних ванн, відхожого місця та водних каналів були проведені Bargil Pixner починаючи з 1977 року.
Самі ессеї були одною з трьох давньоюдейських богословських шкіл або сект. Існували з другого століття до Р.Х. по перше століття після Р.Х.. Поряд із ессеями діяли садукеї – владний і заможний прошарок священичої еліти та фарисеї – чисельні представники освічених мирян. Очільники ессеїв походили з нащадків Задока, сина Аарона і Первосвященика Храма Соломона. Після перемоги Маккавейського повстання, Хасмонеї привласнили посаду Первосвященика, хоч і не були нащадками Задока. Ессеї вважали це узурпацією влади та оскверненням Храму, тому оголосили хасмонейські жертвоприношення недійсними і відмовлялися брати в них участь. Натомість, вони очікували скорого пришестя Месії і суворо дотримувалися правил ритуальної чистоти.
На додаток, ессеї користувалися сонячним календарем, на відміну від Храмового – місячного календаря. Мотивували це тим, що місячний календар був Вавилонського походження і містив багато язичницьких назв. Різниця в календарях спричинила плутаницю, свята припадали на різні дні, тим самим віддаляючи ессеїв від інших релігійних течій.
Флавій каже, що фарисеїв було шість тисяч, а ессеїв – чотири тисячі (15 Josephus, Jewish Antiquities 18.20.). Філон Олександрійський наводить таку саму кількість ессеїв (Philo, Quod omnis homo probus liber sit 75.). Як і Флавій, Філон говорить, що ессеї “живуть разом, великими громадами, у різних містах Юдеї та багатьох селах” ( Philo, Apologia pro Judaeis1.)
Крім ессеїв, яких Ірод розмістив у себе під боком, цар сприяв поверненню інших біженців від Хасмонейської династії. Арабське прислів’я: “Ворог мого ворога – мій друг” вже того часу було популярним і стало рушійною силою багатьох царських інтриг. На противагу садукеям, на яких спиралися Хасмонеї, Ірод повернув фарисеїв не лише до Єрусалиму але й до Синедріону, майстерно зіштовхуючи їх у безкінечних сварках.
Попередній розділ Зміст Наступний розділ