Імміграція і Біблія

Земна історія людства почалася з депортації Адама і Єви: “І вислав (депортував) його Господь Бог із саду Едемського, щоб обробляти землю, із якої він узятий. І вигнав Адама, і поставив на сході біля саду Едемського Херувима і полум’яний меч, який обертався навколо, щоб охороняти путь до дерева життя” (Бут. 3:23-24). Ще одна депортація у наступній главі книги Буття, після того як Каїн вбиває свого брата Авеля (4:12). Як наслідок злочину Бог зганяє Каїна з постійного місця проживання. Каїн стає “вигнанцем і мандрівником на землі”.

Чи мав Бог право депортувати Адама?

Демократи сказали би НІ. Рай був місцем де Адам з’явився на світ, був постійним резидентом, мав роботу (садівника), створив родину і був щасливим.

Республіканці стверджували би, що Адам, як злочинець і порушник закону, був депортований законно, а Каїн, взагалі, заслуговує смертної кари.

Християнин зробив би висновок, що всі Адамові діти є вічними емігрантами та нащадками депортованих батьків.

У випадку Адама та Каїна депортація є наслідком гріха: непослуха Богові та вбивства. Проте, Біблійний погляд на імміграцію значно складніший.

Авраам, на відміну від Адама і Каїна стає іммігрантом через свою праведність. Бог дає йому повеління: “І сказав Господь Авраму: піди з землі твоєї, від роду твого і з дому батька твого [і йди] у землю, яку Я покажу тобі; і Я спороджу від тебе великий народ, і благословлю тебе, і звеличу ім’я твоє, і будеш ти благословенням; Я благословлю тих, що благословляють тебе, і тих, що лихословлять тебе, прокляну; і благословляться у тобі всі племена земні.” (Бут. 12:1-3). Усе, що Бог обіцяв Аврааму сповнилося, але сам праотець і його родина були іммігрантами, не маючи власного шматка землі.  

Ще одним прикладом імміграції праведника був Йосиф, син патріарха Якова. Брати продали його в рабство, але Господь благословив Йосифа. Зрештою він став другою особою в Єгипті, після фараона, а в часи голоду стягнув до Єгипту свою родину.

Життя Мойсея цілком зосереджено навколо еміграційного процесу. Спочатку це вихід з Єгипту й боротьба за право на еміграцію. Потім – доля іммігрантів-скитальців на чужині.

Іммігрінтка Руф включена до родоводу Спасителя. Після смерті чоловіка моавитянка Руф разом зі своєю свекрухою переселилася до Землі Обітованої: “Руф сказала:­ не примушуй мене залишити тебе і повернутися від тебе; але куди ти пі­деш, туди і я піду, і де ти жити будеш, там і я буду жити; народ твій буде моїм народом, і твій Бог – моїм Богом” (Руф. 1:16).

Під час Вавилонського полону майже цілий народ став невільними емігрантами. Варто згадати історію Даниїла і його відданості Богові на чужині.

Напевно найвідомішим іммігрантом був Ісус Христос, який разом з Марією та Йосифом, тікав до Єгипту, ховаючись від свавілля Ірода.

Розповсюджуючи християнську віру апостоли, а за ними місіонери залишали власні домівки й подорожували до найвіддаленіших куточків землі.

Церква має багатий досвід імміграції і у ставленні до іммігрантів керується двома принципами:

  1. “Прибульця не утискуй і не пригноблюй його, тому що ви самі були прибульцями в землі Єгипетській” (Вих. 22:21)
  2. “А наше життя (наша Батьківщина) – на небесах, звiдкiля ми чекаємо i Спасителя, Господа нашого Iсуса Христа” (Фил. 3:20)

Де би ми не жили варто пам’ятати, що на землі ми лише гості та іммігранти, а Батьківщина наша в оселях святих і праведників на віки вічні.