Кому потрібен ТАКИЙ дім?
Нещодавно, Брюс Маковський, відомий дизайнер і митець, виставив на продаж найдорожчий у світі будинок за 250 млн. доларів.
Будинок розташований у містечку Bel Air, західному передмісті Лос Анжелоса. Площа приміщення 38 000 квадратних фіт, двір 17 000 квадратних фіт.
Панорамний огляд на 270 градусів включає гори, місто і море. 12 спалень, 21 ванна, скляний 70-фітовий басейн, 5 барів, кінотеатр на 40 місць з 4К проекційним екраном та звуковою системою Dolby Atmos, боулінг на чотири смуги, масажна кімната, гральна кімната зі стіною різноманітних солодощів, два винних погреба, колекція автомобілів вартістю 30 млн. доларів та 12 мотоциклів.
В їдальні скульптура фотоапарата з полірованої нержавійки (оцінюється в мільйон), на даху не працюючий гвинтокрил з культового серіалу 1987 року “Airwolf”, катамаран “Hobie Cat”, пінбол з шампанського, кашемірова ковдра від Паризького дому моди Гермес, 56 телевізорів, 150 картин, сотні художніх інсталяцій розкиданих по цілому будинку, інкрустовані коштовностями електрогітари, хромований ручний кулемет, вогнегасники наповнені шампанським, стінний годинник Lamborghini та величезна кількість інших прикрас. Обслуга дому складається з семи чоловік, в тому числі інструктор з йоги та масажист, роботу яких Маковський оплатив на наступних два роки.
Того ж тижня що будинок виставлено на продаж Oxfam опублікував дослідження в якому стверджується, що вісім найбагатших людей планети мають стільки ж грошей скільки половина населення Землі сукупно.
Черга до благодійної їдальні
Разючий контраст. В Місті Ангелів він помітний як ніде на планеті. За офіційними цифрами 18% населення Лос Анжелоса живе поза межею бідності. Аналітики стверджують, що з нелегалами ця цифра сягає 27%. В травні 2016 Department of Housing and Urban Development нарахував 306 000 бездомних з яких 24% у віці від 18 до 30 років.
Приготовані на ніч тенти безпритульних
Ці люди бродять по-місту у потертих зимових куртках навіть влітку, харчуються у благодійних їдальнях, сплять на вулицях у невеличких саморобних тентах, не миються місяцями й щоденно гинуть десятками від хвороб і не достатнього харчування.
Усі ці люди живуть лише в кількох кварталах від будинку Маковського й не побачити їх не можливо. То кому ж потрібен ТАКИЙ дім?
Всередині тента
На питання про покупця Маковський відповідає просто: “Якщо ти будуєш найкраще, завжди буде покупець”. Мільярдери витрачають сотні мільйонів на яхти та літаки, і при цьому живуть в будинках за 20 або 30 млн. “Просто ніхто не будує для мільярдерів”, – додає Маковський.
“У нас існує дві нації між якими немає ні спілкування ні співчуття; які не мають жодного уявлення про звички, думки та почуття один одного, як ніби вони живуть у різних країнах або населяють різні планети; вони по-різному виведені, годовані різними харчами, по-різному виховані та живуть за різними законами… Вони – Багаті та Бідні,” – говорив відомий англійський письменник-новеліст, а пізніше прем’єр-міністр, Бенджамін Дізраелі про Англію у 1845 році. Його слова залишаються справедливими і сьогодні.
Тож чи не є гріхом володіння ТАКИМ будинком? Особливо коли навколо ТАКА бідність? Чи буде людина користуватися усім цим добром? Спати в усіх спальнях? Вживати кожну ванну? Грати в боулінг, теніс, більярд, настільні ігри, купатися в басейні, займатися йогою, ходити на масаж, ніжитися під сонячним промінням, дивитися кіно в кінотеатрі та на всіх телевізорах? Чи воно буде простоювати місяцями до зручної нагоди? Чи це не марнотратство, коли людина накопичила стільки добра, що фізично не в змозі його вживати? Напевно так, але не варто поспішати зі звинуваченнями, бо може виявитися, що кожен із нас є подібним.
Святий Василій Великий говорив, що той хто має запасного плаща в шафі, вкрав його у бідного (довільне узагальнення, точну цитату дивись тут). Колись, у вжитку було гарне слав’янське слово “мшелоїмство”. Воно означало “пристрасть до речей”. Я не знаю відповідного українського слова, щоби чітко висловити поняття і мушу вживати словосполучення. (Цікаво: спочатку зникло з мови слово, а потім мшелоїмство перестали сприймати як гріх; або кількість тих що грішать мшелоїмством перевалила критичну масу, і пам’ять про саме існування такого слова лишилася лише в молитовному правилі?)
Що стосується мене особисто, то щодня відкриваючи власну шафу, я бачу наочний приклад такого мшелоїмства. П’ять років тому, великим постом, купив собі червону сорочку. Простенька сорочка але тон-в-тон з моїм червоним підрясником. Думав, одягну на Великдень: червоний комірець сорочки з-під червоного підрясника, червоне облачення, червона митра… Гарно.
Прийшов Великдень і матушка сказала: “Вишиванку. Period, full stop, the end of the discussion” (насправді, вона сказала інакше, кольоровою українською пояснивши що думає про червону сорочку і про смак того хто її купив). Минуло п’ять років. Сорочку я так і не одягнув жодного разу, але кожного ранку і кожного вечора, натикаючись на неї у шафі, згадую про власне мшелоїмство. І ця згадка звучить відповіддю на питання: “То кому ж потрібен ТАКИЙ дім?”
