Замість вступу
Англійський математик і письменник Керрол Льюіс 1871-го року в своїй “Алісі в Задзеркаллі” з властивим йому специфічним гумором писав: “У нас, ― пояснила Аліса, ледь переводячи дух, ― коли отак довго мчиш, мов ошпарений, то, зазвичай, опиняєшся в іншому місці”. “Яка повільна країна!” ― зауважила Королева. “А в нас, ― як бачиш, ― біжиш, мов ошпарений, аби тільки втриматися на місці”.
З того часу цілий світ, і вже без жодного гумору, але із щоденним і щогодинним напруженням фізичних сил, стрімголов несеться вперед лише для того, щоби встояти на місці. Ці чудернацькі перегони перетворюються в гонитву заради гонитви, без змісту, без цілі і, що найгірше, без кінця. Не залишається часу милуватися досконалістю Божого творіння, зупинитися на хвилину в єднанні з гармонією, разпізнати велике і талановите у неочікуваному місці. Життєва метушня нестримним буревієм закручує смерчі емоцій, безжально всмоктуючи час життя, перемежовуючи поривчасті торнадо бажань і шторми пристрастей з депресивними штилями меланхолії.
Відома американська журналістка Гене Веінгарден в газеті Вашингтон Пост від 3 квітня 2007 року надрукувала статтю під назвою “Перли перед сніданком”, за яку 2008 року одержала Пулітцерівську премію. Вона розповіла про експеримент, який відбувся в п’ятницю, 12 січня 2007 року. На одній зі станцій Ва- шингтонського метрополітену о 7:51 ранку з’явився молодий чоловік. Звичайні джинси, футболка з довгим рукавом і бейсболка на голові робили його типовим американцем. Проте, на відміну від інших, чоловік нікуди не поспішав. Він ретельно обирав місце й врешті-решт зупинився біля стіни, єдиною прикрасою якої була урна для сміття. З невеличкого футляра вийняв стареньку скрипку, поклав на її місце кілька доларових купюр та дрібних монет і, повернувши футляр до народу, почав грати.
Станція метро L’Enfant Plaza, де грав музикант, розміщена у центрі ділового району столиці. Урядові клерки, державні менеджери, бізнес-консультанти, апаратні працівники ― освічені та високоповажні люди поспішали до своїх робочих місць. Хіба був гідним їхньої уваги нероба, який вирішив заробити на них кілька доларів?
Незважаючи на те, що музикант старався з усіх сил, минуло щонайменше три хвилини, поки на нього звернули увагу. За цей час поруч пройшли 63 особи. Нарешті 64-й… ні не зупинився, просто на долю секунди повернув голову і помітив, що хтось грає. Це вже був початок. Ще через півхвилини, не скидаючи швидкості, якась жінка вкинула до футляра перші гроші. Через шість хвилин перша людина зупинилася і слухала майже цілу хвилину.
За 43 хвилини, протягом яких грав музикант, 1070 чоловік пройшли повз нього, навіть не повернувши своїх очей, семеро людей зупинилося на хвилину, ще 27 вкинули пожертви загальною сумою 32 долари та 17 центів.
Тієї січневої п’ятниці ніхто не знав, що між аркадою вхідних дверей та місцем, де ескалатор вивозить людей на поверхню, проти голої стіни, по сусідству з урною, один з найвідоміших скрипалів світу виконує найелегантніші музичні твори на найкращому і найдорожчому в світі музичному інструментові. Ім’я музиканта Джошуа Белл. З чотирьох років його вважали обдарованою Богом чудо-дитиною, а у 39 він став всесвітньо визнаним віртуозом. Найбільші концертні зали світу змагаються між собою за право проводити його концерти та платять маестро понад 1000 доларів за хвилину. За три дні перед тим, як зіграти у метро, Джошуа давав концерт у переповненому Бостонському симфонічному залі, де ціна квитка починається від ста доларів. Музикант грав на скрипці, виготовленій 1713 року Антоніо Страдіварі, яку купив за 3,5 мільйона долларів.
Подібне повторюється щодня. Схід і захід сонця, ласкавий бриз, що доносить солоний запах моря, краса квітів, кожен подих і секунда життя є розчиненою у всесвіті Божою любов’ю, яка обіймає кожного від миті народження й супроводжує у вічність. Диво стається на кожному кроці, бо кожна істота є дивом, а життя ― ланцюжком чудес. Ця книга і є нічим іншим як розповіддю про чудо. Про те, як невеличка громада українських біженців впізнала Руку Божу в труднощах і негодах свого життя й відгукнулася на Боже Благословення.
За півтори години їзди від фінансової столиці світу Нью-Йорка, вздовж вихлястого берега Атлантичного океану, в східній частині Бриджпорта ― найбільшого міста в одному з найбагатших штатів наймогутнішої держави світу, в затишному куточку, серед вічнозелених ялинок і кущів рододендрону сховався невеличкий православний храм. В оточенні старих будинків, що підпирають один одного облущеними від спекотного сонця боками, серед монументальних кам’яних брил, що стирчать з-під куцого покривала бідної землі, та кремезних дерев старого, як світ, лісу злітає до небес вісь, навколо якої обертається релігійне, культурне та національне життя української громади штату Коннектикут.
Попередній розділ Зміст Наступний розділ