Прп. Марії Єгипетської
Кілька фактів до житія преподобної Марії Єгипетської.
-
- Третина оповідання Марії про власне життя стосувалася її гріховної молодості, навернення та втечі до пустелі.
-
- Марія залишила батьківську оселю у дванадцятирічному віці; була “повією” в Александрії протягом 17 років; у 29 навернулася і, залишивши світ, оселилася у пустелі. Протягом усього часу поки Марія була “повією”, вона ніколи не отримувала гроші за свої послуги, а існувала завдяки милостині та працювала “прядучи грубі волокна льону”. Те що вона називає “проституцією” було розпусним життям заради того, щоби задовільнити своє статеве бажання.
-
- Ймовірно, Марія Єгипетська була охрещена в дитинстві, бо жодного свідчення про її хрещення після навернення немає. Розповідаючи Зосимі свою історію, вона зауважує, що “була під охороною святого хрещення”. Можемо припустити, що в дитинстві Марія мала якусь початкову християнську освіту, оскільки її перша покаянна молитва адресована до Пресвятої Богородиці.
-
- Навернення Марії Єгипетської відбулося на Воздвиження Чесного Хреста Господнього. З оповідання випливає, що хрест був в Єрусалимі. Варто взяти до уваги, що 614 року перси забрали хрест з Єрусалиму. Повернувся хрест після Перської кампанії імператора Іраклія 629 року.
-
-
Ікона Пресвятої Богородиці, перед якою молилася Марія Єгипетська у храмі Гробу Господнього, була виставлена на підвищенні у дворі храму. Її згадує Piacenza Pilgrim (прибл. 570р.) та чернець Єпіфаній у восьмому столітті. Єпіфаній уточнює, що він бачив з лівого боку, на підвищенні образ Пресвятої Богородиці, що не давала Марії Єгипетській зайти до храму на свято Воздвиження. Св. Іоан Дамаскін, захищаючи святі ікони, посилається на історію Марії Єгипетської та її молитву перед образом Пресвятої Богородиці.
-
-
- Перед тим як вирушити в пустелю св. Марія Єгипетська причастилася в церкві св. Іоана Хрестителя коло річки Йордан. Цей храм був збудований імператором Анастасієм І (491-518рр.). Церква знаходиться приблизно 8 км. північніше Мертвого моря та приблизно 30 км. від Єрусалима, саме там де відбулося хрещення Спасителя.
-
-
На початку п’ятого століття св. Євфимій Великий започаткував чернечий звичай віддалятися на сорок днів у глибину Палестинської пустелі. Щоправда, ченці робили це одразу після свята Богоявлення, на згадку про сорокаденний піст Христа в пустелі. Через кілька десятиліть св. Савва Освячений заохочував ченців до посту в пустелі після свят свв. Антонія та Євфимія (17 та 20 січня). Ще через якийсь час ченці віддалялися в пустелю на початку Великого посту.
-
-
- Марія Єгипетська прожила 47 років в пустелі й протягом цього часу жодного разу не зустріла іншої людини. Під час зустрічі з Зосимою їй було 76 років. Зосимі на той час було 53 роки (в монастирі він жив з немовляти). Марія Єгипетська спочила в Бозі приблизно в 78 років. Зосима спочив майже у 100.
-
- Оскільки Марія була не грамотною, напис коло її спочилого тіла треба сприймати як чудо.
-
- Марія Єгипетська спочила в Бозі у Страсний четвер, 1-го квітня. Отже, того року Великдень припадав на 4-те квітня. Відповідно до пасхалії є кілька ймовірних дат, коли Пасха відзначалася 4 квітня. Найімовірнішими роками преставлення Марії Єгипетської можуть бути 443, 454, 527, 538 та 549. Якщо брати до уваги зазначене вище, то лише останніх дві або три дати виглядають реальними (календар вказує 522-й рік???).
-
- Найдавніший збережений манускрипт житія Марії Єгипетської датується 9-м століттям.
-
- Лише в Афінській Національній бібліотеці зберігається 27 манускриптів житія Марії Єгипетської. 37 манускриптів у Національній бібліотеці в Парижі. Додатково копії її житія є в бібліотеках Афону, Синайського монастиря, Ватикану, Оксфорду та Кембриджа. Велика кількість копій свідчить про популярність і широке вшанування святої як Східною так Західною Церквами.
-
-
Православна Церква відзначає пам’ять св. Марії Єгипетської 1/14 квітня та у п’яту неділю Великого посту. Римо-Католицька – 2,3,9 або 10 квітня в залежності від місцевих традицій та календаря який вживається. Копти відзначають її пам’ять 1-го квітня.
-
-
- У Храмі Гробу Господнього є каплиця освячена на честь Марії Єгипетської, в пам’ять про її навернення до Бога.
-
- Храм Портуна на бичачому форумі в Римі зберігся завдяки тому, що був переіменований на честь св. Марії Єгипетської у 872-му році.
-
- Римо-Католицька енциклопедія говорить, що “мощі святої вшановуються в Римі, Неаполі, Кремоні, Антверпені та деяких інших місцях”.
- Ряд сучасних ліберальних дослідників говорять, що літературна версія житія Марії Єгипетської заснована на історіях життя жінки на ім’я Марія, що жила у Юдейській пустелі та згадується св. Кирилом Скифопольським та св. Іоаном Мосхом. При цьому не береться до уваги, що сам Софроній на початку та наприкінці тексту запевняє читачів, що ця історія ніколи не була записана і він особисто чув її від оповідіча. Також Софроній запевнив, що ніколи би не наважився додати щось від себе і готовий відповідати на Суді Божому за правдивість написаного. Тому ймовірність того, що Софроній написав житіє Марії Єгипетської списуючи з різних джерел є малоймовірною.
***
Приблизно рік тому, одразу після п’ятого тижня Великого посту, мене вразив коментар на одному з англомовних сайтів Грецької Архієпископії в США. Нажаль не зкопіював його одразу, а через якийсь час, його видалили. Коментували надзвичайно гарну, в цілому, традиційну проповідь священика про Марію Єгипетську. Головні посили коментаторки зводилися до того, що за сучасних умов Марію Єгипетську не варто вважати за “велику грішницю”. В пісочниці наших сучасниць її місце не серед прокажених і огидних грішниць. Вона – “банальна дурепа”, що не змогла скористатися власною красою і привабливістю тіла. “Подивіться на моделей Плейбою, зірок Голівуда, видатних співачок,” – продовжувала коментатор, – “І ви побачите що можуть Марії Єгипетські. Ними захоплюються, їх обожнюють, їх фотографіями прикрашають стіни, мільйони дівчат мріють бути схожими на них і готові на все щоби повторити їх кар’єру”. “Вона ж нікого не вбила, нічого не вкрала, нікому не робила зла. Насолоджувалася життям як уміла. Це просто “повсякденні грішки”. “Занадто багатьом секс відкрив двері можливостей, щоби ігнорувати його як існструмент упорядкування життя і просування кар’єрною драбиною,” – і подібних “одкровень” цілих півтори сторінки.
Кілька днів ходив під враженням від цього коментаря. Невже все так погано? Можливо це я живу в іншому світі? Не бачу реалій життя? Спілкуюся з вузьким колом собі подібних? Відімкнув телебачення і думав життя навколо змінилось на краще?
Чим більше я думав, тим дужче це нагадувало роман Віктора Гюго “Людина яка сміється”. Автор розповідає про міжнародний злочинний синдикат жебраків. Гюго назвав їх “компрачикос” (з іспанського “покупці дітей”). Ось так він їх змальовує: “мерзотне й чудне бродяче товариство, знамените в сімнадцятому столітті, забуте у вісімнадцятому і невідоме тепер”. Компрачикоси торгували дітьми.
“Вони купували їх і продавали.
Вони не крали їх. Крадіжка дітей – це інше ремесло.
А що ж вони робили з цих дітей?
Потвор.
Для чого ж потвор?
Щоб сміятися.
Народ має потребу сміятися; королі так само. На перехрестях потрібен клоун. Для королівських забув – шут”.
“Щоби зробити з людини гарну іграшку, треба братися до справи завчасно. Перетворити дитину на карлика можливо допоки вона ще мала. Діти були забавкою. Проте нормальна людина не дуже забавна. Горбун – оце веселіше.
Звідси виникло ціле мистецтво. З’явилися справжні майстри цієї справи. З нормальної дитини робили потвору. Людське обличчя поретворювали на рило. Зупиняли зріст. Наново повністю перекроювали дитину. Штучна фабрикація потвор відбувалася за певними правилами. Це була ціла наука. Уявіть собі ортопедію навиворіт. Там де Бог дав добрі очі – робили косооких. Де Бог дав гармонію – робили бридоту. Де Бог дав довершеність, утворювали обрубок… Деяким вивісекторам тих часів щастило дуже добре згладити з людського обличчя образ Божий… Компрачикоси обробляли дитину, як китайці обробляють дерево. Вони мали секрети і були справжніми артистами своєї справи… Вони так перетворювали дитину, що й рідний батько не впізнав би. Іноді вони залишали прямим спинний хребет і перекроювали лице… Тим, хто призначався на роль фігляра, майстерно вивертали суглоби; здавалося, що вони взагалі не мають кісток. З них робили гімнастів.”
Потвор фабрикували у великій кількості та різних різновидів. Справу було поставлено на конвеєр. Великим попитом користувалися кастрати. Їх продавали султанові і Папі. Одному щоби стерегти його жінок; другому, щоби співати в церковному хорі. Королівські двори та заможні феодали щедро платили за карликів і шутів. Бродячі цирки і балагани купували акробатів та клоунів. Якщо лишався живий товар, а замовлень не було, дітей калічили і відправляли жебракувати. Каліці подавали більше.
Компрачикоси відбирали в дитини не лише обличчя, – вони відбирали пам’ять. Принаймні тією мірою, що могли. Дитина не усвідомлювала, що її зкалічили… У кращому випадку вона пам’ятала, що одного разу її викрали якісь люди, а потім, що вона заснула і її довго лікували не відомо від якої хвороби. Дитина не пам’ятала як під час операції її припікали сіркою і різали залізом. Під час операції компрачикоси усипляли маленького пацієнта за допомогою порошку, що робив його не чутливим і цілком приголомшував біль, саме тому вважався чарівним…”
Гюго порівнює їх з китайцями, що “виливали” тіло живої людини. “Для цього брали дитину двох або трьох років, клали її в порцелянову посудину більш-менш вигадливої форми, без дна і без покришки, щоби виходила голова і ноги. Вдень посудина стояла, вночі її клали набік, щоби дитина могла спати. Так дитина товстішала, не зростаючи, і своїм здавленим тілом і викривленими кістками заповнювала нутро посудини. Це зростання в посудині тягнулося кілька років. В певний момент воно ставало непоправним. Переконавшись що момент настав і потвора готова, розбивали посудину і з неї виходила людська істота, що мала форму вази або горшка. Дуже зручно: можна наперед замовити карлика будь-якої форми, на власний смак”.
Саме ці люди купили і скалічили двох-місячну дитину, яку назвали Гуінплен. Його рот розрізали до вух а губи обрізали так, що постійно було видно ясна. Вуха загнули до самих очей, а кістку носа видалили, від чого ніс не мав жодної форми. Здавалося, що він постійно сміявся. Люди що його бачили, говорили: “На нього не можна поглянути без сміху”.
Коли хлопцеві було десять, його кинули, босоногого і майже роздягнутого, без грошей, житла, знайомих, у снігову бурю, холодної січневої ночі 1690 року. Він вижив чудом. Минули роки. Виявилося, що насправді Гуінплен є законним сином лорда Ліннея Кленчарли, маркіза Корлеонського і за правом народження повноправний пер Англії. В одну мить, з бродяги він перетворюється на багатого спадкоємця з маєтками, величезними грошима, суспільним становищем і красунею невістою. Якби Гюго писав казку про Попелюшку, на цьому можна було б поставити крапку.
Натомість, усе лише розпочалося. Гуінплен мав скалічене тіло. Той світ в який він потрапив – мав скалічену душу. Найкращі сини і дочки Англії виявилися негідниками і моральними потворами. Це вони платили капричикосам за дітей-потвор, зневажали усіх, хто нижчий за становищем, заради влади готові були на будь-який злочин. Єдиним виходом зі світу морального уродства була втеча, тож Гуінплен тікає назад до бродячого життя.
Понад сто років минуло з того часу як Гюго написав свій роман, але світ від якого втік Гуінплен не змінився. Навпаки, він значно вдосконалив свої засоби. Як і капрачикоси, він починає калічити дитину змалечку. Але якщо колись компрачикоси приховували свої діяння і продавали те, що вийшло в результаті – сучасні компрачикоси відкрито калічать людські душі. Колись жахлива хірургія лишала сліди на тілі людини. Сьогодні, розум людей настільки понівичений, що вони самі сплачують за своє духовне скалічення.
Подивіться на ляльки, якими граються наші діти. Хіба вони на нав’язують уявлення суспільства про стандарти зовнішності. Конкурси краси – з початкової школи приводять до того, що на шістнадцятиліття дівчата просять подарувати сертифікат до пластичного хірурга. Сама пластична хірургія взяла на озброєння засоби компрачикосів, перекроюючи дане Богом людині тіло так, щоби воно відповідало нав’язаним суспільством смакам. Лише протягом одного 2016 року, лише в США, було здійснено 17,1 млн. косметичних операцій на мільярди доларів.
Створена ціла мультимільярдна індустрія розваг, починаючи з дитячої мультиплікації і комп’ютерних ігр – завершуючи казино, концертами та надсучасними шоу. Інтернет мережа активно включилася в індустрію розваг і принесла її у дитячу кімнату кожного будинку світу. Окремо варто згадати Голівуд і кіно-індустрію в цілому. Старі збочення вони видають за нові норми і безсоромно нав’язують їх суспільству. Ці приклади можна продовжувати до безконечності.
Прикро, що деякі наші сучасники готові на все щоби піднестися над ближнім, але хіба не завжди так було? За часів Гюго були люди, які заради грошей, влади та суспільного становища були готові на гріх. Є вони і зараз. Будуть і завтра. Єдина різниця в тому, що раніше приховували гріхи, а тепер пишаються ними і виставляють у соціальні мережі. Життя стає публічним, а погані приклади створюють ілюзію нормальності гріха. У світі кульгавих здорова людина виглядає підозріло. Але, не зважаючи на суспільну думку, нормою є не гріх і кульгавість, а здоров’я і праведність. Тому вартим наслідування прикладом є святі, а не грішники.
Повертаючись до св. Марії Єгипетської треба зазначити, що християни її люблять і цінують не за те якою вона була грішницею, а за те – якою стала праведницею. Звичайно, історія знає значно гірших грішників і грішниць, але важко знайти видатнішу праведницю від Марії Єгипетської (якщо не брати до уваги Діву Марію). Після покаяння вона присвятила своє життя Богові. Саме ця глибина покаяння і самопосвяти є прикладом для багатьох поколінь християн і залишиться таким прикладом на багато століть.
***
Анімаційнай фільм про св. Марію Єгипетську
***