Свт. Григорій Палама, архієп. Фессалонітський

У другу неділю Великого посту свята Православна Церква відзначає пам’ять святителя Григорія Палами, архієпископа Фессалонітського, ісихаста-практика, що здійснив довершене богословсько-теоретичне виправдання ісихазму. Його діяльність відзначається Церквою як друге Торжество Православ’я. Святі мощі святителя знаходяться у митрополичому кафедральному соборі м. Солуня в Греції, який освячений на честь св. Григорія Палами.

***

До біографії святителя Григорія Палами 1296-1359 (лише те, що зазвичай не включають до житія)

Протягом 12-13 столітть Візантійська імперія переживала період розпаду і руйнації: посилилася феодальна роздрібленість, економіка занепадала, армія і флот ослабли. Вцілому назрівала суттєва внутрішня криза. Руйнацію імперії довершив Четвертий хрестовий похід, що був спрямований не проти турків-мусульман, а проти Візантійської імперії. 12 квітня 1204 року хрестоносці підкорили Константинополь і спалили третину міста. Як писав Жоффруа де Віллардуен – один з учасників події: “Згоріло більше будинків, ніж можна нарахувати у будь-якому з трьох найбільших міст Французького королівства. Те, що не згоріло, було розграбовано. Армія, розсипавшись містом, почала грабувати, – так багато, що воістину не можливо було визначити кількість чи цінність здобичі. Тут і золото і срібло, посуд, коштовне каміння, сукна і шовк, хутряний одяг і, взагалі, все найкраще, що тільки можна було відшукати у місті”. Такої багатої здобичі хрестоносці не брали ще в жодному місті. Католицьке духовенство займалося переважно пошуками священних реліквій. У Францію їх привезли силу-силенну, зокрема і терновий вінець Христа. Розгромивши Візантійську імперію завойовники поділили між собою її територію та заснували Латинську імперію.

Візантійці утримали Епірське царство, Нікейську та Трапезундську імперії. Влітку 1261р. Михаїл VІІІ Палеолог відвоював Константинополь, проте відновити цілісність Візантійської імперії було неможливо. З політичних та економічних міркувань – щоб відкласти похід західних правителів на Константинополь і отримати на Заході позики для ведення воєн – візантійський імператор Михайло VIII Палеолог пообіцяв Папі Римському добиватися примирення церков. 1274-го року у місті Ліон папа Григорій X скликав Другий Ліонський собор – для укладення унії з Православною Церквою та укріплення церковної дисципліни.  Константинопольський патріарх Йосип Галесіот, який опирався унії, був зміщений, і на його місце призначено поборника унії Івана XI Векка. Також на соборі було остаточно сформовано та затвердженно як обов’язковий догмат католицької церкви — filioque.

Григорій Палама народився 1296 року в аристократичній родині в Константинополі. Після смерті свого батька, сенатора Костянтина, опинився під особистою опікою імператора Андроніка ІІ. Андронік ІІ був сином імператора Михаїла VІІІ Палеолога. Після смерті батька імператор Андронік II скликав собор східної церкви, який визнав рішення Ліонського собору недійсними. Унія була скасована, але претензії пап на Східну Церкву не зникли.
Св. Григорій отримав освіту при імператорському дворі. Його вчителем був Феодор Метохіт. Феодор Метохіт був сином константинопольського архідиякона Георга Метохіта – ярого прихильника унії з Римом. За імператора Михаїла VІІІ Палеолога Георг був посланцем до папського двору. Після Другого Влахернського собору позбавлений сану та ув’язнений. Між тим Феодор Метохіт не поділяв поглядів батька. Вчений виріс у чернечому колі у Віфінії, Анатолія де присвятив себе вивченню філософії і богослів’я. Іншим відомим учнем Феодора Метохіта був історик, астроном і полеміст Никифор Григора, що пізніше став опонентом Палами.

У двадцять років, десь коло 1316 року Григорій Палама залишив Константинополь і кар’єру при дворі імператора та поселився на горі Афон, розпочавши чернече життя.

1321 року відбувся заколот феодальної знаті Константинополя проти Андроніка II Палеолога. Претендентом на трон став його онук Андронік III Палеолог. Внаслідок цього розпочалася громадянська війна. Після тривалої боротьби за владу, 1328 року, Андронік II був змушений зректися престолу. Його заслали до монастиря де він помер через чотири роки.

Варлаам Калабрійський
Народився в православній родині м. Семінара у Південно-Італійському районі Калабрія. Вільно володів грецькою мовою. У 1320-х переїхав до Константинополя де імператор Андронік III Палеолог дав йому посаду викладача університету. Colin Wells характеризує його як “блискучого але гострого на язик оратора” який  досконало розбирається в класичній літературі, астрономії, філософії і математиці. Разом із тим, глибокі наукові пізнання Варлаама перепліталися із “зарозумілістю та саркастичною манерою спілкування, настільки їдкою, що вона викликала відразу навіть у його друзів і спільників”. Варлаам користувався довірою імператора. У 1333-1334 роках він, від імені імператора веде перемовини з представниками папи Івана ХХІІ про церковну унію. З цієї нагоди він пише 21 трактат проти латинян де осуджує примат пап і філіокве. З дипломатичними місіями Варлаам відвідував Роберта Мудрого, короля Неаполя та короля Франції Філіпа VІ Валуа. 1339-го року імператор послав Варлаама до папи Бенедикта ХІІ в Авиньон. Завданням Варлаама було схилити папу до хрестового походу проти турків і обговорити умови нової унії. Місія Варлаама зазнала невдачі, проте в Авиньоні він познайомився і потоваришував із Петраркою, якому пізніше викладав грецьку мову.

Перший конфлікт між Варлаамом і Паламою
Коло 1336-го року Григорій Палама отримав копії трактатів Варлаама “проти Латинян” де засуджувалося вчення Католицької Церкви про походження Святого духа “і від Сина”. Варлаам був філологом і послідовником Аристотелевої схоластики та стверджував, що Бог є абсолютно неосяжним для людини і тому не можливо довести, або взагалі робити будь які твердження про Його природу. Зокрема, Варлаам наполягав на неможливості визначити від кого походить Святий Дух.
Палама назвав свою відповідь Варлааму “Аподиктичні трактати”. У цих творах він говорить, що агностика Варлаама є небезпечною і доводить походження Святого Духа від Отця але не від Сина. Варлаам був вражений і ображений. З того часу він почав шукати можливості звинуватити і публічно принизити Паламу…

Після того як Церква стала на бік Палами, Варлаам залишив Константинополь і прийняв Католицьку віру. 1342 року він був рукоположений на католицького єпископа м. Джераче в Калабрії, Італія.

***

Святий Григорій походив із відомої освіченої і заможної родини Константинополя. Його батько був сенатором і мав дружні стосунки з імператором  Андроніком ІІ. Після смерті батька, святий зростав і вчився при дворі під особистою опікою імператора. В Константинополі він отримав найкращу освіту свого часу. У знанні філософії святиї Григорій перевершував усіх філософів… І тим не менше, саме він спас Церкву від надмірного філософствування. Тобто, він зберіг бачення, досвід і розуміння отців щодо очищення серця та просвітлення душі й розуму як частину досвіду обоження: бачення Бога.

За античних часів філософія не була вправою для розуму. Натомість вона була частиною досвіду і дороговказом життя. Досвідом перевірялася істинність філософії. Те, що не відповідало реальному досвіду – відкидалося. Однак, за часів святого Григорія, філософія, особливо на заході, деградувала з способу життя до способу мислення…

***

В пам’яті святого Григорія Палами важливими є не тонкощі перебігу земного життя, а його розуміння і пояснення суті Православної Віри. Святий Григорій вчив, що люди не можуть знати Бога через освіту, філософію, інтелектуальні дискусії або дебати. Бог не є темою для обговорення або фактом для зазубрювання. Бог є Особистістю з якою кожен із нас може мати особистісні стосунки. Божа воля є в тому, щоби ми знали Його та єдналися з Ним.

Навіть сьогодні цілий ряд не-Православних деномінацій сфокусовані на тому, щоби знати якомога більше про Бога. Зібрання таких організацій нагадують лекційні зали. Увага в них зосереджується на проповіднику за кафедрою, що говорить довгі проповіді, займаючи основну частину служіння. Замість того, щоби бачити Бога на святому вівтарі та єднатися з Ним у таїнстві причастя Тіла і Крові Спасителя, такі деномінації зосереджуються на знанні про Бога.

Досліджуючи Святе Письмо, читаючи отців Церкви та маючи персональний досвід умної молитви, отриманий на горі Афон, святий Григорій богогсловською мовою пояснив тисячолітній досвід Православної Церкви…  

Pehanich, Edward. “St Gregory Palamas 1296-1359.” American Carpatho-Russian Orthodox Diocese of the USA. Web. 25 Mar. 2016.

***

Офіційне утвердження ісихазму сприяло розвиткові не тільки антично-візантійської, але передусім слов’янських національно-самобутніх культур. Зокрема в Сербії за короля Стефана Душана (1336 — 1355), що безпосередньо їздив на Афон до преп. Григорія Палами і був його відданим шанувальником, ісихазм не тільки проголошений офіційною доктриною, а під його впливом почала розвиватись самобутня сербська література, живопис та архітектура. Мало того, 1346 р., після засудження «паламізму» візантійським патріархом-варлаамітом Іоаном, було проголошено автокефалію Сербської Церкви на чолі з власним патріархом-ісихастом Іоаникієм Печським. Ця подія, здійснена сербськими ісихастами-патріотами, вирішально відбилась на всій подальшій історії і культурі Сербії. Константинопольський патріарх-варлааміт у відповідь піддав «анатемі» короля Душана, патріарха Іоаникія і всю Сербську Церкву. Аналогічні події відбувались і в Болгарії, де патріархом на цей час був найближчий учень преп. Григорія Синаїта — Феодосій Тирнівський. Саме цей святий старець-патріарх в 1352 р. здійснив визначний вчинок в історії Української Церкви — поставив для Києва окремого українського автокефального митрополита-ісихаста Феодорита (1352 — 1354) — на противагу московському митрополитові-варлааміту Феогносту (1328 — 1353), який не визнавав постанови Соборів. Митрополит Феодорит намагався об’єднати навколо Києва усі україно-литовські єпархії, в тому числі й Галичину, повсюди утверджуючи ідеали ісихазму і соборности. З цього періоду, власне, і слід починати відлік розмежування митрополії на Київську і Московську. Наступником митр. Феодорита новий Константинопольський патріарх-паламіт поставив також митрополита-ісихаста Романа Київського (1354 — 1361), який приєднав до Київської Церкви Чернігівську і навіть Брянську єпархії, налагодив стосунки з єпархіями Тверською, Новгородською та Псковською, які також не хотіли підпорядковуватись Москві

“Григорій Палама.” – Вікіпедія. Web. 25 Mar. 2016.

***

Григорій Палама і сучасність: про що ми не говоримо в другу неділю посту?

Майже 700 років тому святитель Григорій Палама зробив те, що у ближчому майбутньому доведеться зробити європейській та американській християнській спільноті – відкрито дискутував з мусульманськими вченими.

В березні 1354 року св. Григорій подорожував на борту військового корабля імперського флоту з острова Тенедос у північній частині Егейського моря до Константинополя з дипломатичною місією. Через негоду корабель був змушений зупинитися недалеко від Галліполійського півострова на європейській частині протоки Дарданелл, де і був захоплений турками-мусульманами заради отримання викупу. Полон продовжувався трохи більше року (до серпня 1355р.), допоки християни не зібрали достатню суму. Протягом цього часу Палама був у “почесному полоні”. Він мав право вільно пересуватися містом і спілкуватися з місцевими християнами.

Саме тут святитель познайомився з ісламом і провів ряд дискусій з авторитетними мусульманськими діячами. Збереглися письмові свідчення про три таких диспути і це окрема тема розмови. Варто згадати, що другий диспут завершився тим, що святителя банально побили. Відсутність аргументів і досі викликає агресію. А агресія, також, є вельми промовистою частиною діалога.

Сучасні теракти, військові дії на Близькому Сході, мільйони біженців, що заполонили Європу, реакція західних держав, хочемо ми цього чи ні, є частиною християнсько-мусульманського діалога. Нажаль він відбувається далеко не так як би того хотілося. Тому з мусульманами доведеться вступати в богословський діалог. І це буде найгарячіша богословська дискусія двадцять-першого століття.

А поки день пам’яті святителя Григорія Палами є приводом поговирити, в тому числі, і про іслам.

***