Неділя після Богоявлення

Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook

Мф. 4:12-17

12 Коли ж почув Ісус, що Іоан відданий під варту, пішов до Галилеї. 13 І, залишивши Назарет, прийшов і оселився в Капернаумі приморському, в краях Завулонових і Неффалимових, 14 щоб збулося сказане пророком Ісаєю, який говорить: 15 земле Завулонова і земле Неффалимова, за Йорданом на шляху приморському, Галилеє язичників. 16 Народ, що сидів у темряві, побачив світло велике, і тим, що перебувають у країні й тіні смерти, світло засяяло їм. 17 Відтоді почав Ісус пропо­відувати й говорити: покайтеся, наблизилося бо Царство Небесне.

***

Для нас сьогоднішній Євангельський уривок не дає багато приводу для роздумів. На відміну, наприклад від притчі про милосердного самарянина або про блудного сина, для розуміння цього уривка треба суттєво заглибитися в історію Старозавітного Ізраїля. Сучасники Спасителя, що зростали слухаючи історію власного нарорду, не потребували додаткових роз’яснень. Спробуємо розгорнути думку акуратно спаковану Євангелистом у кілька тісних фраз.

Матфей говорить, що Спаситель “прийшов і оселився в Капернаумі приморському, в краях Завулонових і Неффалимових, щоб збулося сказане пророком Ісаєю, який говорить: земле Завулонова і земле Неффалимова, за Йорданом на шляху приморському, Галилеє язичників. Народ, що сидів у темряві, побачив світло велике, і тим, що перебувають у країні й тіні смерти, світло засяяло їм”.

Пророк Ісая писав про важкі часи відступництва обраного Богом народу. Люди, що Господь вивів їх з Єгипетської неволі, якими опікувався і яких оберігав повстали проти Бога і почали поклонятися іншим богам: “Стали грішити сини Ізраїлеві перед Господом Богом своїм, Який вивів їх із землі Єгипетської, з-під руки фараона, царя Єгипетського, і стали шанувати богів інших, і стали чинити за звичаями народів, яких прогнав Господь від лиця синів Ізраїлевих, і за звичаями царів ізраїльських, як чинили вони; і ста­ли робити сини Ізраїлеві діла неугод­ні Господу Богу своєму, і спорудили собі висоти в усіх містах своїх, почи­наючи від сторожової вежі до укріпленого міста, і поставили у себе статуї і зображення Астарт на усякому високому пагорбі й під усяким тінистим деревом, і стали там звер­шувати куріння на усіх висотах, подібно до народів, яких вигнав від них Господь, і робили лихі справи, які прогнівляли Господа, і служили ідолам, про яких говорив їм Господь: “не робіть цього” (4Цар. 17:7-12). Більше того, вони почали вдаватися до ворожіння: “І ко­ли скажуть вам: зверніться до викликачів померлих і до чаклунів, до шептунів і утробомовців, – тоді відповідайте: чи не повинен народ звер­татися до свого Бога? чи запитують мертвих про живих? ” (Іс. 8:19) Натомість, Ісая наголошує: “Звер­тайтеся до закону й одкровення. Якщо вони не говорять, як це слово, то немає у них світла” (Іс. 8:20). Псалмоспівець, у свою чергу, вказує на джерело світла: “ Закон Твій – світильник для ніг моїх і світло на стежках моїх” (Пс. 118:105). Проте, саме виконання закону і додержання заповідей Господніх ізраїльтяне уникали, цим самим зануривши себе у темряву. Ось як змальовує цю темріву пророк Ісая: “І будуть вони бродити по землі, жорстоко пригноблені і голодні; і під час голоду будуть злостивитися, хулити царя свого і Бога свого. І глянуть угору, і подивляться на землю; і ось – горе і морок, густа пітьма, і будуть скинуті у пітьму” (Іс. 8:21-22). Жахливе пророцтво. Але навіть під час цього мороку відступництва народ не покаявсся і не навернувся до Бога. Це був вільний вибір між світлом і темрявою, і люди обрали темряву… Бог відступився від них.

Неприємності не забарилися. З півночі сунула Асирійська навала. Оскільки землі колін Ізраїльських Завулона і Неффалима були в Галилеї, на самому північному кордоні Обітованої Землі, вони першими потрапили під Асирійську окупацію. Мешканці були винищені або депортовані завойовниками. Отже, коли Слово Боже говорить про “народ, що сидить у темряві” і тих, що “перебувають у країні й тіні смерти”, говориться не про бідних і знедолених людей, що викликають співчуття. А про тих, що самі вимкнули власне світло. Про тих, хто свідомо зробив свій вибір, хулив Бога та чинив усілякі гріхи, уникав покаяння та виправлення. (Чи не так само ми робимо сьогодні?)

Чи заслужили ізраїльтяни покарання? Звичайно.
Чи Бог перестав їх любити і відвернувся від них назовсім? Ні.

Ісая говорить про це так: “Час, що минув, принизив зем­лю Завулонову і землю Неффалимову; але наступний звеличить приморську путь, зайорданську країну, Галилею язичницьку. Народ, що ходить у пітьмі, побачить світло велике; на тих, що живуть у країні тіні смертної, світло засяє. Ти примножиш народ, збільшиш радість його. Він буде веселитися перед Тобою, як веселяться під час жнив, як радіють при розподілі здобичі. Бо ярмо, яке обтяжувало його, і жезл, який уражав його, і тростину, яка пригноблювала його, Ти скрушиш, як у день Мадіама. Бо усяке взуття­ воїна під час битви й одяг, обагрений кров’ю, будуть віддані на спалення, на поживу вогню. Бо Немов­ля народилося нам – Син даний нам; владарювання на раменах Його, і наречуть ім’я Йому: Дивний, Радник, Бог кріпкий, Отець вічности, Князь миру. Примноженню владарювання Його і миру немає межі на престолі Давида й у царстві його, щоб Йому утвердити його і зміцнити його судом і правдою віднині і довіку. Ревність Господа Саваофа зробить це” (Іс. 9:1-7).

Матфей побачив здійснення цих слів. Саме тому, ніби і не було 750-ти років між захопленням Асирійцями Земель Завулонових і Неффалимових, Господь починає проповідь словами про покаяння і навернення до Бога…

***

Коли примножилася кількість гріхів Ізраїля, карою стало асирійське нашестя. Слово Боже називає асирійців “жезлом гніву Божого”. Пророк Ісая так пише про це: “О, Ассур, жезл гніву Мого! І бич у руці його – Моє обурення! Я пошлю його проти народу нечестивого і проти народу гніву Мого, дам йому повеління пограбувати грабежем і здобути здобич і потоптати його, як бруд на вулицях” (Іс. 10:5-6).

Асирійське царство розташовувалося у плодючій місцевості між річками Тигром є Євфратом із столицею Ніневією. Корінні Асирійці, ймовірно, прийшли з Вавилонії, але коло 1300 року до Р.Х. вони настільки зміцнили власну державу, що завоювали Вавилон. Протягом наступних 700 років асирійці були визначною силою сходу, конкуруючи за владу з Вавилонським царством.

733 року до Р.Х. Асирійський цар Тіглатпаласар III захопив північну частину царства Ізраїльського, зокрема землі що належали колінам Завулона та Неффалима. “У дні Факея, царя Ізраїльського, прийшов Феглаффелласар, цар Ассирійський, і взяв Іон, Авел-Беф-Мааху, й Іанох, і Кедес, і Асор, і Галаад, і Галилею, всю землю Неффалимову, і переселив їх в Ассирію” (4Цар. 15:29).

Завоювавши Ізраїльське царство асирійці забрали в полон велику кількість мешканців. Після цього завоювання і полону Ізраїль ніколи не відновився, а полонені десять племен стали “загубленими колінами Ізраїлевими”, назавжди зникнувши з історичної карти світу. Придушуючи інши народи асирійці, одними з перших, почали застосовувати масову депортацію окупованого населення. Вони нещадно винищували усіх, хто міг чинити спротив, а інших, за виключенням старих, немічних та хворих, переселяли на віддалені ділянки власної імперії. На звільнені землі заселяли інші народи, таким чином перемішуючи населення. Втративши Батьківщину та релігію свого народу, одружуючись із представниками інших народів і вір, люди втрачали національну ідентичність, відчуття єдності і необхідності скинути завойовників.

Асирійці були великими воїнами. Більшість войовничих націй того часу були мародерами, що будували власну велич грабуючи інші народи, але асирійці були найлютішими з усіх. Назва їх держави стала синонімом жорстокості і звірства. Вони здирали шкуру живцем, виколювали очі, відрубали кінцівки, калічили і залишали людей помирати від болю, наганяючи невимовний жах на підкорені народи. Збереглися свідчення про те як поводилися асирійськи чиновники, що збирали данину. Вони відрізали язики та хвалилися горами відрубаних голів, щоби залякати підкорених і збільшити данину. В історії античності важко знайти кривавіші сторінки за описи асирійських війн…

Зовсім не дивно, що євреї люто ненавиділи асирійців. Приклад такого ставлення збережений у книзі пророко Іони, коли він відмовлявся проповідувати у Неневії – столиці Асирії. Коли Бог помилував мешканців міста Іона почав гніватися на Бога…

“The Old Testament – A Brief Overview.” The Story of the Bible: The Assyrians. Web. 22 Jan. 2016.

***

Протиставлення світла і темряви бачимо з перших глав книги Буття… 

Захарія, батько Іоана Хрестителя говорить про “тих, що у тем­ряві й тіні смертній сидять”: “І ти, дитя, пророком Всевишнього наречешся, бо йтимеш перед лицем Господа, щоб приготувати путі Йому. Дати зрозуміти спасіння людям Його у відпущенні гріхів їх­ніх, з ласкавого милосердя Бога нашого, яким відвідав нас Схід з неба, просвітити тих, що у тем­ряві й тіні смертній сидять, спрямувати ноги наші на шлях миру” (Лк. 1:76-79).

Якщо у Старому Заповіті написано, що закон був світлом, то наскільки більшим світлом став втілений Син Божий: “У Ньому бу­ло життя, і життя було світлом людям. І світ­ло в темряві сві­тить, і темрява не огорнула його… Світло істинне, що освіт­лює кожну людину, яка приходить у світ” (Ін. 1:4-5,9).

Христос називає Себе світлом: “Ісус знову говорив до народу, кажучи: Я – Світло для світу; хто піде вслід за Мною, той не ходити­ме в темряві, а матиме світло жит­тя” (Ін.8:12). Також: “ Я Світло, прийшов у світ, щоб усякий, хто в Мене вірує, не залишався у темряві” (Ін. 12:46).

Апостол Павло говорить про світло: “Тому що Бог, Який звелiв, щоб iз темряви засяяло свiтло, осяяв нашi серця, щоб просвiтити нас пiзнанням слави Божої в особi Iсуса Христа” (2Кор. 4:6).

Кожен з нас стоїть перед вибором: або жити у світлі Божому, або залишатися в темряві гріха: “Суд полягає в тому, що світло прийшло у світ, а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі; бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі. А хто чинить правду, йде до світ­ла, щоб відкрилися діла його, бо вони чинилися в Бозі” (Ін. 3:19-21).

*** 

Тиждень тому ми згадували Хрещення Ісуса Христа у річці Йордані, а сьогодні чуємо про початок Його суспільного служіння. “Коли ж почув Ісус, що Іоан відданий під варту, пішов до Галилеї. І, залишивши Назарет, прийшов і оселився в Капернаумі приморському, в краях Завулонових і Неффалимових”. Христос зростав у Назареті, що належав коліну Завулона, а перебрався до Капернаума, містечка коліна Неффалимова.

Понад 700 років минуло з часу, коли Галилея була захоплена Асирійцями, але Бог не забув свій народ. Це дає надію сучасному світові. Гріх і боговідступництво зробили Обраних Богом людей “народом, що сидів у темряві і перебував у країні й тіні смерти”. Як і за часів пророкак Ісаї, сучасний світ відступає від Господніх заповідей. Бачимо зло, корупцію, ненависть, неповагу до старших, гордість, жадібність, любов до грошей, моральний розпад…
Але, попри все, Господь не лишив своїх людей напризволяще, вказавши їм дорогу спасіння…

*** 

Галилея була досить дивним місцем для діяльності Месії. Не існує жодних ранніх равіністичних згадок про те, що Спаситель може з’явитися чи вести будь-яку діяльність у цьому регіоні. Галилея була не лише географічно далеко від Єрусалима; значно важливіше, що вона була духовно і політично далеко також. З усіх єврейських провінцій Галилея була найвіддаленішою і мала найвищу долю язичницького населення. Відстань від Сіона вимірялася не в кілометрах; юдеї вважали, що галилеяни занадто вільно трактують закон і відповідно їх віра не є такою Біблійно чистою як віра Єрусалимлян і околиць. Зрештою, Галилея була улюбленим прихистком зилотів і відзначалася своєю революційністю та непокірністю. Після смерті Ірода Великого в Галилеї спалахнуло повстання під керівництвом Юди сина Єзекії. Повстанці захопили Сепфоріс, столицю Галилеї, що знаходилася лише в кількох кілометрах від Назарету, розграбували скарбницю і арсенал та намагалися скинути владу Ірода і його покровителів римлян. Легат Сирії Публій Квінтілій Вар нещадно придушив повстання, спалив Сепфоріс, а мешканців продав у рабство…  

Bruner, Frederick Dale. The Christbook: A Historical/theological Commentary. Vol. 1. Waco, Tex: Word, 1987. Print. P.118.

***

Асирійці докорінно змінили тогочасні уявлення про армію та способи ведення війни. До них, армії античного світу складалися з призовників, переважно фермерів. Військові походи здійснювалися влітку після посівної і тривали до часу коли треба було збирати врожай. Взимку не воювали взагалі. Сирійський цар Тіглатпаласар III, вперше в історії світу, створив професійну армію. Історик D. Brendan Nagle так пише про неї: “Армія була об’єднаною бойовою силою, що складалася з піхоти, кавалерії, лучників та пращовиків. До бойових дій, вперше, було залучено інженерні загони, що застосовували осадні машини, тарани, будували мости, рили тунелі та підкопи, вдосконалювали систему комунікації, постачання харчів і зброї. Асирійці першими почали масово використовувати стальну зброю”.

За наказом Тіглатпаласара III було набрано і належним чином треновано професійних солдат. Асирія багатократно збільшила закупівлю метала, виготовлення зброї, колісниць, осадних орудій, розведення бойових коней. Одним з головних досягнень була заміна бронзової зброї залізною. Історик Paul Kriwaczek так пише про асирійську армію: “У центрі бойового строю розташовувалися щільні фаланги списоносців, розділені на десять груп по двадцять рідів у кожній. На відміну від інших армій, де воїни розташовувалися довільно, асирійські солдати були добре вишколені та здійснювали маневри одночасно, як єдиний добре керований механізм. Десять піхотинців складали загін під керівництвом “сержанта” (не знаю як він називався), від п’яти до двадцяти загонів об’єднувалися у “роту” під керівництвом командира. Кожен солдат мав залізний меч, накінечник списа, шолом а також захисні залізні пластини вшиті в одяг. Залізна збоя переважала бронзову за всіма параметрами. Вона була дешевша, значно твердіша, не така крихка, заточувалася гостріше і лишалася гострою значно довше. На території Асирії не було покладів металевої руди, тому першим завданням армії було захопити і контролювати місцевості де залізо видобувалося і виплавлялося. Ще один геніальний винахід асирійської армії вживається усіма арміями світу донині. Асирійці перевзули солдат із сандалів у спеціальні військові чоботи. Це було шкіряне взуття до коліна з товстою підошвою і металевими пластинами для захисту гомілок. У цьому взутті можна було воювати круглий рік не зважаючи на погодні умови”. Вдосконалили асирійці й виготовлення луків. Їх стріли летіли значно далі ніж стріли ворогів. На додаток до колісниць асирійці використовували мобільні платформи з лучниками, своєрідний варіант античного танка.

Відданість армії забезпечувалася щедрими винагородами: значна частина військової здобичі розподілялася між солдатами. За тогочасними правилами війни підкорені народи вирізалися або перетворювалися на рабів. Солдати одержували винагороду за кожну відрізану голову принесену з поля бою. Видовище після боїв було жахливим. Гори відрубаних голів, коло яких стоять писарі й ретельно занотовують який вояк скільки голів приніс, і відповідно яку нагороду має одержати. Полонені створювали додаткові проблеми: їх треба було годувати та охороняти. Тому, зазвичай, більшу частину полонених вбивали одразу. Їх ставили на коліна спиною до солдата, що взяв у полон. Голови полонених розбивали битою, відрубували шаблею або відрізали ножем. Писарі ретельно рахували кількість полонених і кількість відрізаних голів кожним солдатом. Цар, зазвичай, керував процесом особисто. Якщо в полон потрапляла знать ворога, то їх тортури влаштовувалися окремо. Залежно від царського настрою, їм відрізали вуха, носи, відрубували руки та ноги. Іноді скидали з башні, відрубали голови, заживо здирали шкіру або підсмажували на повільному вогні…

Mark, Joshua J. “Assyrian Warfare.” Ancient History Encyclopedia. 11 Aug. 2014. Web. 23 Jan. 2016.

***

Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook