Новорічний молебень
Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook
Лк. 4:16-22
16 І прийшов у Назарет, де був вихований, і увійшов, за звичаєм Своїм, в день суботній у синагогу і став, щоб читати. 17 Йому подали книгу пророка Ісаї; і Він, розгорнувши книгу, знайшов місце, де було написано: 18 Дух Господній на Мені; бо Він помазав Мене благовістити убогим, і послав Мене зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпустити замучених на волю, 19 проповідувати літо Господнє сприятливе. 20 І, згорнувши книгу і віддавши служителю, сів, і очі всіх у синагозі були звернені до Нього. 21 І Він почав говорити їм: нині справдилося писання, яке ви почули. 22 І всі свідчили Йому. І дивувалися словам благодаті, що виходили з уст Його
***
William Gladstone одного разу сказав: “Скажи мені, що молоді люди Англії роблять в неділю, і я скажу тобі яке майбутнє чекає Англію”.
***
Людське життя вимірюється обмеженою кількістю років, днів, хвилин від народження до смерті. Кожна людина по різному використовує цей час. За статистикою, проживши 75 років, в середньому ми:
Проводимо 3 повних роки, 24 години на добу, здобуваючи освіту: школа, коледж, інститут;
7 повних років витрачаємо на їжу (хтось трохи більше, хтось трохи менше);
14 років працюємо;
5 років їдемо в машині, поїзді, літакові;
5 років спілкуємося один з одним (одні більше, інші менше);
1 рік хворіємо;
24 роки спимо;
3 роки читаємо книги;
12 років дивимось телевізор, ходимо в театр, ловимо рибу.
Дослідники кажуть, що саме на це люди витрачають дорогоцінні роки свого життя…
Newland, Melvin. “FACING THE NEW YEAR.” Sermoncentral.com. 2013. Web. 6 Oct. 2015.
***
Кожен з нас усвідомлює, що майбутнє в руках Божих. Але, перед Новим Роком, модно робити різні прогнози. Далеко не кожен з них збувається. Наприклад, 1967 року експерти передбачали, що на зламі тисячоліть технологія досягне такого рівня розвитку, що люди будуть працювати лише 22 години на тиждень, 27 тижнів на рік. В наслідок цього найбільшою проблемою людства буде питання: “Що робити з вільним часом?” Було би не погано, якби це передбачення збулося. Наразі, не знаю як кого, але особисто мене, як і більшість з вас, це передбачення явно минуло. Навпаки, з роками вільного часу меншає, а не більшає. Кількість запланованих на день справ переважає людські можливості. В наслідок цього ми постійно спішимо. Ходимо швидко, ще швидше їздимо, говоримо на ходу та харчуємося у ресторанах швидкого приготування.
Якщо і можливо щось сказати про майбутнє, то ризикну спрогнозувати, що передбачення 1967 року не сповняться і у наступному. Що кожного з нас чекає рутинна гонитва і безліч справ які треба умістити у стандартну двадцяти-чотирьох годинну добу. Чи в цьому коловороті подій знайдеться час для Бога і для ближнього?
Сподіваюся що так, якщо візьмемо до уваги слова апостола Павла: “Отже, глядiть, робiть обережно, не як нерозумнi, а як мудрi, цiнуючи час, бо днi лукавi, отже, не будьте нерозсудливi, а пiзнавайте, що є воля Божа” (Еф. 5:15-17).
Час людського життя обмежений і минає дуже швидко. Псалмоспівець голосить: “Скажи мені, Господи, коли кончина моя, і число днів моїх – яке воно? Щоб зрозумів я, який вік мій”. Ти, мов п’ядями, виміряв дні мої, і вік мій – як ніщо перед Тобою. Дійсно, всяка людина, що живе на землі, як тінь ходить; даремно метушиться, збирає і не знає, кому те дістанеться” (Пс. 38:5-7).
І знову: “Роки наші щезають, як мрії. Дні віку нашого – сімдесят літ, а як при силі – вісімдесят літ, і найкраща пора їх – труд і хвороби: час швидко минає, і ми зникаємо” (Пс. 89:9-10).
***
Минув календарний рік і сьогодні ми стоїмо на зламі двох років. З цієї точки задумаймося над часом. У книзі “Часові війни” Джеремі Ріфкін пише, що сучасне розуміння людського життя, як суми обмежених блоків часових проміжків, є досить новою ідеєю. Він приписує її бенедиктинтським монахам. Св. Бенедикт був переконаний, що “лінивство і вільний час є найбільшою спокусою і ворогами спасіння душі”. Отже, монахи намагалися зайняти кожну хвилину свого життя уникаючи зайвих спокус. З 15-го століття на міських площах Європи з’являються годинники. З 17-го століття на цих годинниках з’являється хвилинна стрілка. Сучасний світ іще ретельніше ділить час вимірюючи секунди та долі секунд.
Разом із тим ми втратили природний ритм життя. Овочі та фрукти перестали бути сезонним товаром. За кілька годин літаком із зимового холоду потрапляємо у тропічну спеку. Повсякчасний контроль людини над власним життям привів до того, що час перестав сприйматися як Божий дар. Натомість, перетворився на товар, або своєрідну валюту, яку неодмінно треба на щось витратити.
Інший погляд на час знаходимо у премудрого Екклезіаста: “Суєта суєт, усе суєта! Що користи людині від усіх трудів її, якими трудиться вона під сонцем? Рід проходить, і рід приходить, а земля перебуває повіки. Сходить сонце, і заходить сонце, і поспішає до місця свого, де воно сходить. Іде вітер до півдня, і переходить до півночі, кружляє, кружляє на шляху своєму, і повертається вітер на кола свої. Всі ріки течуть у море, але море не переповнюється: до того місця, звідки ріки течуть, вони повертаються, щоб знову текти. Усі речі – у труді: не може людина переказати всього; не насититься око зором, не наповниться вухо слуханням. Що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем. Буває щось, про що говорять: “дивись, ось це нове”; але це було вже у віках, які були раніше за нас. Немає пам’яті про минуле; та й про те, що буде, не залишиться пам’яті у тих, які будуть опісля”(Еккл. 1:2-11). Проповідник не носить рожевих окулярів.
Французький композитор Гектор Берліоз колись зауважив: “Час – великий учитель. Нажаль, він убиває усіх своїх учнів”. Думаю Екклезіаст погодився би з цим висловом без слова “нажаль”. Для проповідника неосяжний світ існує ї рухається волею неосяжного Бога. Кожен стоїть перед Богом і не може за власною волею змінити перебіг природних явищ. Тому не варто перейматися тим, чого не можна змінити: “Якщо людина проживе і багато років, то нехай веселиться вона упродовж усіх їх, і нехай пам’ятає про дні темні, яких буде багато: усе, що буде, – суєта! Веселись, юначе, у юності твоїй, і нехай споживає серце твоє радість у дні юности твоєї, і ходи шляхами серця твого і за видіннями очей твоїх; тільки знай, що за все це Бог приведе тебе на суд. І віддаляй печаль від серця твого, і відводь зле від тіла твого, тому що дитинство і юність – суєта.” (Еккл. 11:8-10).
Усе що потрібно людині: “Пам’ятай Творця твого в дні юности твоєї, доки не прийшли тяжкі дні і не настали роки, про які ти будеш говорити: “немає мені задоволення в них!” (Еккл. 12:1).
Бог творець часу і в ньому “час народжуватися, і час помирати; час насаджувати, і час виривати посаджене; час убивати, і час лікувати; час руйнувати, і час будувати; час плакати, і час сміятися; час ремствувати, і час танцювати; час розкидати каміння, і час збирати каміння; час обіймати, і час ухилятися від обіймів; час шукати, і час втрачати; час зберігати, і час кидати; час роздирати, і час зшивати; час мовчати, і час говорити; час любити, і час ненавидіти; час війні, і час миру” (Еккл. 3:2-8).
***
Іноді, піклуючись про другорядне, ми забуваємо про головне. Турбуючись про тимчасове і земне, занедбуємо небесне і вічне. Коли до влади в Китаї прийшли комуністи, почалися масові гоніння на Церкву. Значна кількість християн була знищена або відправлена на виправні роботи до трудових таборів. До одного з американських місіонерів, що багато років разом з дружиною і дітьми прожив у Китаї, прийшли солдати і звеліли пакувати речі. Йому пощастило, його депортували на батьківщину. Разом із собою місіонеру дозволили взяти сто кілограм вантажу. Сварки почалися з тої миті, коли родина приступила до зборів. Чоловік вважав, що в першу чергу треба забрати книги та нову друкарську машинку. Жінка пакувала старовинні вази та дорогий порцеляновий посуд. Діти тягнули свої іграшки. Цілу ніч родина пакувала валізи, зважувала, розпаковувала, сварилася, знову пакувала, знову зважувала, поки, нарешті, торби важили рівно сто кілограм.
На ранок прийшли солдати і запитали: “Готові?” “Готові,” – відповів місіонер. Солдати уважно оглянули пакунки: “Все зважили?” “Рівно сто кілограм,” – коротко відрубав місіонер. “А дітей зважили?” – продовжував солдат, – “Вони також входять в цю вагу”. В одну мить нова друкарська машинка, книги, вази, порцеляни, рідкісні та старовинні речі, одяг і все старанно укладене в торби перетворилося на непотріб. Чоловік із дружиною взяли за руки своїх діточок і, з порожніми руками, повернулися до Сполучених Штатів.
Задумаймося над тим, що в нашому житті теж усе зважено. Те що понад вагу, ми не можемо забрати з собою у вічність. Зважте своє життя і побачте: чи те заради чого ми стільки трудимося, про що піклуємося, на що витрачаємо час, сили і ресурси увійде з нами у вічність? Запевняю вас, що наші будинки, квартири, машини, меблі, фешенебельний одяг, дипломи, нагороди, кар’єра і навіть діти – усе лишиться на землі в той час коли ми будемо стояти перед Богом. У Новому Році пам’ятаймо про те, що важливе, що залишиться з нами у вічності…
Goodwin, Martin. “Be Prepared.” Rockdaleuc.org.au. Web. 14 Jan. 2016.
***
Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook