Неділя про митаря і фарисея
Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook
Лк. 18:10-14
10 Два чоловіки прийшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар. 11 Фарисей, ставши, так про себе молився: Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар. 12 Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю. 13 А митар, стоячи віддалік, не смів навіть очей звести на небо; але, б’ючи себе в груди, говорив: Боже, будь милостивий до мене, грішного! 14 Кажу вам, що цей пішов до дому свого виправданий більше, ніж той: бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться.
***
Серед усіх притч Спасителя притча “про митаря і фарисея” особлива тим, що її подія відбувається в місці молитви, а не в умовах повсякденного життя.
***
Anne Lamott – пресвітеріанська письменниця зазначає: “Якщо ваш бог ненавидить тих самих людей, яких не любите ви, то це ідол, створений вами”. Це проблема фарисея у вашому серці.
***
Покликання кожного християнина – уподібнюватися Богові. “Бог не виробляє сміття”. Кожен з нас має своє унікальне призначення і велику ціну в очах Божих.
***
Смирення не означає самоприниження. Покаяння в гріхах не має нічого спільного з вибаченнями за сам факт буття. Гріх є не лише порушенням Волі Божої, але і перекрученням самої природи людини.
***
Martin Hengel – визначний німецький біблеїст зазначав, що головний персонаж цієї історії не лицемірний фарисей і навіть не смиренний митар. Головний персонаж цієї притчі – Бог. Молитви фарисея і митаря показують, що вони по різному бачать і сприймають Бога.
Для фарисея, Бог є істотою, що встановлює для людей певні правила, за виконання яких нагороджує, а за не виконання карає. Фарисей, завжди був успішним, до найменших дрібниць, тримався правил і тому вважав, що заслуговує на винагороду.
Для митаря Бог також є істотою, що встановлює певні правила, але він, митар, їх не додержався і тому вважає себе гідним покарання, але просить про милосердя…
Сучасні фарисеї гуртуються не лише в храмах. Більшість з них є поза Церквою. Ці люди говорять: “Можливо я і не святий(а), але значно кращий тих лицемірів, що збираються у церквах”.
***
Одного разу Kerry Bauman дискутував з парафіянкою про Біблійні моральні принципи. Пастор наводив численні цитати з Біблії й намагався пояснити, як треба їх сприймати практично. Співрозмовниця категорично заперечувала. Її єдиний аргумент перекреслював усі зусилля: “Я чую серцем що це так. Якби ваше серце було таким самим духовно чистим як моє, ви би відчували це також”. Єдине, що лишалося пастору зачитати 9 вірш 17 глави Єремії…
У вересні 1994 року вийшов репортаж Associated Press про протест фермерів у індійському Нью-Делфі. Люди протестували проти рішення Індійського уряду імпортувати з Нідерландів три мільйона тон гною на добрива. “Для чого?” – питали індійські фермери. В Індії досить корів, до того ж індійський гній, на відміну від імпортного, не містить пестицидів.
Коло сотні фермерів привезли до будинку парламенту шість запряжених волами возів, вантажених з горою найсвіжішим, високоякісним, місцевим гноєм. Демонстрація проходила під лозунгом: “Наш гній краще їхнього гною”. Протестувальникам вдалося привернути увагу урядовців і журналістів.
Фарисей із притчі, як і сучасні самовдоволені люди, подібні до цих індійських фермерів. Вони вважають, що їх гній (буквальне слово, що його використав апостол Павло в посланні до филип’ян 3:8) краще від гною інших. Це може бути і так, але гній лишається гноєм, як би ним не пишався господар.
***
Сучасне сприйняття митарів і фарисеїв так само далеке від реалій, як вивчення історії Другої Світової за переглядом старих радянських фільмів. Одразу розумієш, що всі радянські солдати – герої, а всі німецькі – антигерої. На додаток – всі німці неприємні на вигляд і дуже погано стріляють.
Ставлення до митарів і фарисеїв подібне. Всі фарисеї зрадники і вбивці, що прилучилися до розп’яття Спасителя, а митарі – друзі Христа, несправедливо переслідувані й гнані сучасниками.
Ветерани, що дивляться фільми про війну, наголошують на тому, що події сприймалися зовсім не так, як їх зобразили кілька десятиліть пізніше. Думаю, якби ми жили в Палестині часів Спасителя, ми б інакше сприймали митарів і фарисеїв.
Для початку, немає жодних підстав сприймати митарів як бідних, переслідуваних і незаслужено принижених героїв. Насправді, вони були багатими зрадниками, що наживалися на бідах власного народу. Після захоплення міста римляни обкладали підкорених людей податками, але самі їх не збирали. Проводився аукціон серед місцевих мешканців на право збирати данину. Перемагав той, хто пропонував римлянам більшу суму. Це був прибутковий бізнес. Зазвичай римляни вимагали близько 5% від прибутку, але митарі стягали з народу значно більше, залишаючи різницю собі. Спираючись на списи римських солдат митарі довільно обирали суму податку і грабували власний народ. Тому не дивно, що населення їх ненавиділо.
Митар і фарисей, James Tissot
На відміну від митарів, фарисеї мали чим пишатися. Після руйнування Єрусалимського храму Вавилонянами у 587 році до Р.Х. єврейська віра опинилася в нових умовах існування. Якби того часу існували політичні коментатори, то з великою долею імовірності могли би прогнозувати, що Ізраїль, як держава та єврейська віра, безповоротно зникнуть, як зникали інші нації і релігії тих часів. Коли Храм, як центр релігійного життя, перестав існувати, благочестиві юдеї знайшли новий стрижень, навколо якого почало гуртуватися релігійне життя. Релігія жертвоприношення перетворилася на релігію Книги. Старий Заповіт став еталоном святості, а виконання Закону – мірилом наближення до Бога. Важливу роль у цьому процесі відігравали книжники, такі, як Ездра, хасиди (віддані) та їх духовні нащадки фарисеї. Вони старанно виконували норми Закону Божого, тлумачили їх сучасникам, будували синагоги, навчали молодь і формували духовну єдність народу, протиставляючи віру батьків духовним і культурним впливам вавилонян, греків та римлян.
В часи Спасителя єврейська релігія сягнула не знаних раніше висот. Єрусалимський храм відбудували, жертвоприношення відновилися, кожне містечко мало синагогу, де вивчали Закон Божий і передавали батьківську віру новим поколінням. Лідерами духовного відродження були фарисеї.
Після підкорення євреїв римлянами виникло питання, яке є актуальним до сьогодні: як Народу Божому існувати в середовищі безбожної культури?
Найпростіша й разом з тим популярна відповідь закликала брати до рук зброю, щоби скинути окупантів. Зилоти очолили повстання, але кров породжувала кров, проблема не зникала, а життя народу погіршувалося.
Іншою була реакція людей, що називали себе Есеями. Вони тікали до пустелі, де жили ізольованими громадами, суворо дотримуючись закону. Ізоляція виявилася шляхом в небуття, тому від них не залишилося нічого, окрім зруйнованих залишків міста на безлюдному березі Мертвого моря.
Митар і фарисей, фреска, Ottobeuren Basilica
Останнім і найгіршим способом реагувати на окупацію рідної держави була зрада й співробітництво з окупаційними військами. Митарі були такими зрадниками, що будували своє заможне життя на службі у ворогів. “В зграї жити по вовчому вити”, або “якщо не можеш подолати ворога, приєднайся до нього”. Звичайно, що простий народ не любить зрадників, як їх ніхто, ніде і ніколи не любив…
Позиція, яку мали фарисеї, дала можливості народу та вірі вижити. З одного боку вони були людьми твердих принципів: історія тих часів оповідає про героїку цих людей, що підставили свої шиї під римські мечі, але не дали осквернити Ієрусалимський храм зображенням римського орла. З іншого боку фарисеї почали дотримуватися цілком Євангельського принципу – бути в світі, але не від світу. Вони проповідували віру, що була клеєм, який цементував людей, перетворюючи їх на народ. Коли фарисей молився: “Дякую Тобі Боже, що я не такий як інші люди – особливо як цей митар,” – він говорив щиру правду…
У сучасному світі також зустрічаються свої фарисеї. Їх можна бачити серед солідного товариства. Їх груди в орденах й медалях, бо фарисеї вірять, що є речі, за які варто боротися й навіть віддати своє життя. Іноді вони виглядають старомодними, коли з недовірою ставляться до культурного постмодернізму, або до сусідської пари, що вже кілька років живе без шлюбу. Їх є за що поважати, бо вони присвятили своє життя чомусь більшому ніж власний добробут, збагачення й затишок…
***
Уявіть, що ви живете за містом в домі, що відлюдно стоїть вздовж великої дороги. Одного зимового дня серед ночі стукають в двері. Ви нікого не чекаєте, тому не поспішаєте відкривати. Але непрошений гість стукає далі й не збирається зупинятися. Нарешті ви підходите до дверей накидаєте ланцюжок й відчиняєте, щоб подивитися хто там. Перед дверми стоїть солідний джентльмен у дорогому костюмі, ідеально білій сорочці, взутий у туфлі ручної роботи. Він акуратно виголений, причесаний і пахне дорогими парфумами. Чоловік вибачається, протягує свою візитну картку й пояснює, що машина зламалася, він викликав евакуатор, але служба приїде через годину. Все що йому потрібно це перечекати в теплі, бо не має теплого одягу.
Митар і фарисей, Robert T. Barrett.
Тепер уявіть собі ту саму ситуацію зі стуком серед ночі, але перед дверима стоїть бездомний, неголений чоловік у брудній дірявій одежі. Видно, що він давно не мився й ночував на вулиці. Йому не потрібні гроші, але він хоче їсти й трохи зігрітися.
Кого з цих двох ви впустите до свого дому? Значним фактором є зовнішність. Але зовнішність може не відповідати дійсності, бо ми не знаємо, про що думає і чого насправді хоче інша людина. Те що ми бачимо очима може виявитися протилежним тому, що є насправді. Добре вдягнений чоловік може виявитися аферистом, а бідний – чесною і порядною людиною, що потребує негайної допомоги.
Що саме робить людину прийнятною? Формулюючи це питання: на місці Бога кого б ви прийняли? Якщо людина робить правильні вчинки, то чи завжди Бог її схвалює? І навпаки, якщо робить помилки, то чи назавжди Бог осуджує? В притчі “про митаря і фарисея” бачимо, що фарисей, який ретельно виконував Закон Божий – засуджений, а митар, що порушував його – виправданий. Це сталося тому, що Бог дивиться не лише на вчинки людини, але на сердечний стан, з якого випливають всі вчинки.
***
Митар і фарисей, Gerard van Groeningen, 1572
Іноді фарисей уявляється антигероєм, що завжди одягається в чорне, старається в усьому нашкодити Спасителю, відбирає останню цукерку в дитини й ставить підніжки бабусям. Але в реальному житті це не зовсім так. Фарисей посміхається, він приємний і дружній, допомагає людям в потребі й на доброму рахунку в суспільстві. Фарисея не можна розпізнати за його поведінкою, бо він виглядає праведником…
Варто звертати увагу на самого себе, але не на вчинки, а на мотиви цих вчинків. Якщо ви думаєте про себе, що ви є доброю і порядною людиною, “принаймні не такий поганий як …”, – варто починати боротьбу з фарисейством у самому собі. Люди легко впадають у фарисейство порівнюючи себе з сусідами і знайомими. Християни страждають від того не менше ніж ті, що опинилися поза Церковною огорожею. Тож, пильнуйте своє серце, бо фарисейство прослизне у вашу душу беручи в полон мислення.
***
Який би священик не хотів мати повний храм таких надійних і відданих парафіян, як фарисей із сьогоднішньої притчі? Якби було більше таких людей, що віддають церкві десятину свого прибутку, церкви не мали би жодних проблем з утриманням семінарій, виданням літератури, благодійними обідами для знедолених. І хоч фарисей є об’єктом критики в сьогоднішній притчі, факт в тому, що ми хотіли б мати його й сотні таких як він серед своїх парафіян.
Pickett, Raymond. “LSTC.” :: Chapel. N.p., 27 Oct. 2010. Web. 24 Dec. 2014.
***
Церква це єдина в світі організація членство якої базовано на впевненості членів у тому, що вони не є гідними бути частиною цієї організації.
***
Митар і фарисей, Bernaert Van Orley
Кілька висловлювань святих отців:
Єфрем Сирин: “Завжди складніше сповідатися у власних гріхах ніж у власній праведності”.
Кирил Александрійський: “Жоден майстерний борець не одягає самостійно корону на голову… але очікує на рішееня рефері”. “Здорова людина не насміхається з хворого та прикутого до ліжка. Здоровий скоріше боїться, що його може спіткати подібна доля… Хвороби інших не є прийнятним предметом гордості для тих хто при доброму здоров’ї”.
Августин: “Фарисей не стільки радів власному доброму здоров’ю, скільки порівнянню його з хворобами інших. Коли він прийшов до лікаря, доречніше було у сповіді розповістити Йому про про власні недуги, замість того, щоби тримаючи їх у секреті кричати про шрами інших. Не дивно, що митар пішов додому зціленим, бо не соромився демонструвати місця в яких відчував біль”.
Василій Великий: “Отже, пильнуй самого себе та носи в думках цей приклад тяжкої втрати зазнаної через горделивість”.
***
Молитва фарисея перегукується з молитвою знайденою у Талмуді першого століття: “Дякую Тобі, Господи, Боже мій, за те, що дав мені міце з тими, що сидять на місці навчання, а не з тими, що сидять на перехрестях; бо я беруся до роботи зрання, і вони беруться до роботи зрання; Я зрання працюю над Словом Божим, а вони зрання працюють над роботою не важливою. Я стомлююся, і вони стомлюються; я стмлююся, але завдяки цьому дістаю прибуток, а вони стомлюються надаремно. Я рухаююсь швидко і вони рухаються швидко; я прямую до життя вічного, а вони прямуюють до ями погибелі”. (I thank thee, O Lord, my God, that thou hast given me my lot with those who sit in the seat of learning, and not with those who sit at the street-corners; for I am early to work, and they are early to work; I am early to work on the words of the Torah, and they are early to work on things of no moment. I weary myself, and they weary themselves; I weary myself and profit thereby, while they weary themselves to no profit. I run and they run; I run towards the life of the Age to Come, and they run towards the pit of destruction) (b. Ber. 28b)…
Митар і фарисей, Duncan Long
Фарисей постив двічі на тиждень не зважаючи на те, що закон наказував постити лише один раз на рік – у День Викуплення. Серед тогочасних благочестивих віруючих склалося правило постити щотижня у понеділок і четвер, як викуплення за людські гріхи. Дистанціюючись від фарисейських традицій християни обрали відмінні дні посту. Дідахе говорить: “Не постіться разом із лицемірами, що постять по понеділках та четвергах, але ви постіться щосереди та п’ятниці”.
***
Притча про митаря і фарисея є своєрідною пасткою яку не можливо оминути. Тої ж миті, як читач починає розуміти притчу і засуджувати горделивого фарисея, сам впадає у фарисейство.
***
Закликаючи послідовників Христос не дав списку персональних якостей, що їх людина має культивувати у власному житті (це зробив пізніше апостол Павло). Спаситель розповідав історії з яких слухач мав самостійно зробити належні висновки. Притча про митаря і фаристея є однією з таких історій.
Двоє людей зайшли до Храму помолитися. Один був нестерпно зарозумілим і вважав себе вищим за інших присутніх. Інший стояв віддаля і смиренно визнавав власну гріховність. Спаситель чітко визначив яка модель поведінки догодила Богові та прийнятна для християн. На єтапі розуміння не виникає жодних проблем.
Труднощі з’являються коли віруючий приймає рішення виховувати у собі смиренність. Справа в тому, що цю важливу якість, без якої християнсто є неможливим, важко виміряти. На відміну від чесності, співстраждання або служіння ближнім такі речі як смиренність і скромність людина не може самостійно аналізувати. Як у старому анекдоті, коли вчителька завершила розповідь про скромність і запитала: “А тепер, хто відчуває себе скромним, хай підніме руку”. Ліс рук… Або, як відома книга з назвою “Смирення і як я його досяг” (“Humility and How I Achieved It”)…
‘The Presence’ Capt. A E Borthwick
Суть притчі добре передана картиною A.E.Borthwick “The Presence”. Художник зобразив кульмінаційну частину служби – причастя святих христових таїн. Храм темний і майже порожній, але вівтар яскраво осяяний світлом. У лівому нижньому кутку картини, коло самого входу, в напів-темряві, жінка стоїть на колінах, немов ховаючись, не наважується підійти ближче. Одразу позаду неї осяяна світлом фігура Христа. Спаситель протягує руку чи то благословляючи, чи відпускаючи її гріхи…
Траппістський монах Томас Мертон так визначає суть смиренності: “Смирення означає бути в житті тим, ким ви є в очах Божих”. На його думку суть смирення не у зосередженні на поведінці, а в усвідомленні постійного перебування перед очима Божими. Бути не тим, ким ви хочете щоби вас бачили люди, або ким ви самі себе вважаєте, а тим, ким ви дійсно є перед Богом…
Holmes, Robert M. “A Satisfactory Humility.” Day1.org. 23 Sept. 2001. Web. 31 Jan. 2015.
***
Монах під час молитви
Сьогодні Свята Православна Церква починає молитовний і богослужбовий шлях до свята Світлого Христового Воскресіння. Неділя про митаря і фарисея, на самому початку цього шляху, нагадує нам, що посилена молитва, милостиня, піст і відвідання храму є лише засобами освячення людини та наближення до Бога. Усе це визнається Церквою корисним і потрібним. При цьому машинальне дотримання посту не гарантує спасіння і не може догодити Богові. Якщо, іменуючи себе християнами, православні вбивають православних, мусульман, переслідують інші народи – Бог не приймає такого посту. Якщо людина не їсть м’яса, але при цьому бере хабар, неправедно наживається на співвітчизниках, замовчує або покриває неправду – не може догодити Богові. Чим відрізняється від фарисея державний чиновник, який серед спалахів фотокамер, перед численими об’єктивами, в оточенні охорони незграбно осіняє хресним знаменням своє сите і доглянуте тіло, в той час коли тисячі його співвітчизників животіють нижче ріня бідності?
***
Слова Євангельского митаря стали покаянною христианскою молитвою, що отримала назву «Молитва митаря».
***
Починаючи з неділі про митаря і фарисея Церква готує нас до Великого Посту. З чого починається ця підготовка? З того, що віруючі перестають постити. Протягом майже цілого року православні постять щосереди, на згадку про зраду Юди Іскаріотського, та щоп’ятиниці, згадуючи страждання Спасителя. Натомість, весь період підготовки до Великого Посту, пости середи та п’ятниці – скасовуються.
***
Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook