Неділя про блудного сина. Лк. 15:11-32

Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook

Свята Православна Церква продовжує готувати нас до Великого Посту, пропонуючи для роздумів притчу про блудного сина. Це одна з 17-ти притч, що містяться виключно в Євангелії від Луки (Лк. 15:11-32).

Лк. 15:11-32

11 Ще сказав: один чоловік мав двох синів. 12 І сказав молодший з них батькові: батьку, дай мені частину майна, що належить мені. І батько розділив між ними майно. 13 Через кілька днів молодший син, зібравши все, пішов у далекий край і там розтратив своє майно, живучи розпусно. 14 Коли ж він усе розтратив, настав великий голод у тій країні, і він почав бідувати. 15 І пішов, пристав до одного з жителів тієї країни; а той послав його на свої поля пасти свиней. 16 І він радий був насититися стручками, які їли свині, але ніхто не давав йому. 17 Опам’ятав­шись, він сказав: скільки наймитів у батька мого мають надлишок хліба, а я вмираю з голоду; 18 встану, піду до батька мого і скажу йому: батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою 19 і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх. 20 Встав і пішов до батька свого. І коли він був ще далеко, батько побачив його і перепов­нився жалем; побіг і, кинувшись йому на шию, цілував його. 21 Син же сказав йому: батьку! Я згрішив перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином.22 А батько сказав рабам своїм: принесіть найкращий одяг і вдягніть його, і дайте перстень на руку його і взуття на ноги; 23 і приведіть відгодо­ване теля, і заколіть; будемо їсти і веселитися! 24 Бо син мій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся. І почали веселитися. 25 А старший син його був у полі; і коли, повер­таючись, наблизився до дому, почув музику та співи та радощі; 26 і, покликавши одного із слуг, запитав: що це таке? 27 Той же сказав йому: брат твій прийшов; і батько твій заколов відгодоване теля, бо прийняв його здоровим. 28 Він розгнівався і не схотів уві­йти. Батько ж його, вийшовши, кли­кав його. 29 Але він сказав у відповідь батькові: ось я стільки років служу тобі і ніколи заповіді твоєї не переступав, але ти ніколи не дав мені й козляти, щоб мені повеселитися з друзями моїми. 30 Коли ж цей син твій, що змар­ну­вав добро своє з блудницями, прийшов, ти заколов для нього відгодоване теля. 31 Він же сказав йому: сину, ти завжди зі мною, і все моє – твоє. 32 Веселитися ж і радіти треба тому, що брат твій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся.

***

Талановиті письменники Charles Dickens, William Shakespeare, Garrison Keillor і Ralph Waldo Emerson вважали притчу “про блудного сина” – найкращим оповіданням з усіх коли-небудь написаних. Ця притча глибока і невичерпна, але й найменша дитина розуміє її зміст…

***

Сьогодні ми зупинимося на історії молодого бунтаря, що повстав проти свого батька. Понад дві тисячі молодих людей щомісячно тікають з дому, приїжджаючи до Нью-Йорка в пошуках слави та багатства. Більшість з них стає легкою здобиччю шахраїв, торговців наркотиками, збоченців та інших злочинців…

***

Притча “про блудного сина” напевно найвідоміша й найулюбленіша з усіх притч Спасителя. Її називають “перлиною в короні Євангельських притч” та “Evangeliumin Evangelio”, “євангелієм в Євангелії”. Давайте разом осягати її багатства.
Церква пропонує нам цю притчу не для того, щоб розважити нас, а для того, щоб перед кожним поставити дзеркало…

***

Марк Твен казав: “Коли мені було 14, мій батько був таким тупим, що я заледве витримував його присутність. Коли мені стало 21, я був вражений наскільки старий порозумнішав за останні 7 рокв”.

***

Одного разу вчителька недільної школи прочитала дітям притчу “про блудного сина”. Щоб перевірити наскільки діти зрозуміли текст вона запитала: “Хто лишився невдоволеним від повернення додому блудного сина?” Один з дітей вигукнув з місця: “Звичайно вгодований телець!”

***

Дехто думає, що стає вільним втікаючи від Бога й порушуючи Божі Заповіді, але насправді стає рабом гріха. Raynald III жив у 14 столітті та був маловідомим герцогом на території, значна частина якої зараз називається Бельгією. Raynald любив попоїсти, точніше ця його любов перетворилася у гріховну пристрасть викликавши значне ожиріння.

Мирне життя герцога перервало повстання, очолене його молодшим братом. Raynald потрапив у полон і навколо нього збудували в’язничну камеру. Вікна камери не мали грат, а двері не мали жодних замків. Проблема була в тому, що Raynald був занадто товстим, щоб просунутися в двері звичайного розміру, вже не говорячи про вікна. Молодший брат пообіцяв, що поверне герцогу багатство та корону, якщо той перестане їсти і схудне настільки, що зможе самостійно вийти з в’язниці. Проте, за розпорядженням молодшого брата найкращі кухарі готували найсмачніші страви й доставляли їх до камери в’язня власної ненаситності. Raynald продовжував їсти. Історія зазначає, що він помер  у в’язничній камері як раб власного апетиту.
Піддавшись гріховній пристрасті Raynald так і не зміг звільнитися від неї. Те, що приносило задоволення на початку, в решті решт стало в’язницею й привело до безславної смерті…

Dykes, David. “Sermon on How to Return to God.”Http://www.sermoncentral.com. N.p., Aug. 2002. Web. 24 Dec. 2014.

***

Біблеїсти знайшли підтвердження, що подібна історія переказувалася єврейськими раввинами задовго до того, як її розповів Христос. Версія до Христа оповідала про блудного сина, що витративши батьківські кошти приповз додому на колінах, але батько його не прийняв.
Коли Спаситель почав розповідати притчу, митарі та фарисеї очікували, що Христос скаже: “Коли одного дня отець побачив, що син повертається додому, то чекав його із схрещеними на грудях руками. Впавши на коліна син просив батька прийняти його назад, але той, навіть не дивлячись в його бік, сказав: “Ні! У тебе був шанс. Ти обрав свинське життя, тож тепер іди туди звідки прийшов і живи, як свиня”. В цій історії отець проганяв сина, наголошуючи на тому, що він отримав саме те, на що заслуговує. До Христа ця притча ілюструвала сувору ідею Вітхозавітного легалізму. За нормами Старого Заповіту батько міг віддати свого сина на забиття камінням. “Якщо в кого буде син буйний і непокірний, який не підкорюється голосу батька свого і голосу матері своєї,  вони карали його, але він не слухав їх, – то батько  і матір його нехай візьмуть  і приведуть його до старійшин міста свого,  до воріт свого місцеперебування і скажуть старійшинам міста свого: “цей син наш буйний і непокірний, не слухає слів наших, марнотратник і п’яниця”; тоді всі жителі міста  нехай поб’ють його камінням до смерті; і  таким чином нищи зло із середовища свого, і всі ізраїльтяни почують і боятимуться” (Втор. 21:18-21). Таким чином аудиторія Спасителя очікувала зовсім іншого фіналу притчі…

В оповіданні “Столиця світу” Ернест Хемінгуей пише про Іспанського батька та його не слухняного сина Пако. Під час одної з численних сварок батько вигнав Пако з дому. З роками батьківський гнів розтанув, бажаючи примиритися, батько почав розшукувати сина. Протягом довгого часу пошуки не давали результату. Зрештою батько дав оголошення в Мадридську газету “Пако, я тебе вибачаю. Чекай мене в редакції газети завтра о 9-й ранку. Люблю, твій тато”.
Ім’я Пако широко розповсюджене в Іспанії, тому наступного ранку, коли батько прибув до редакції газети, його зустріло 800 юнаків з іменем Пако. Кожен з них мріяв отримати прощення від свого батька.

Dykes, David. “Sermon on What Is God Really Like?”Http://www.sermoncentral.com. N.p., July-Aug. 2002. Web. 24 Dec. 2014.

***

У притчі “про блудного сина” батько дозволяє синові йти власною дорогою. Блудний син отримав те, чого хотів, але втратив все, що мав. Коли людина повстає проти Бога, то чує “Добре. Нехай діється ТВОЯ воля, але побачимо, до чого вона тебе приведе”. Тоді людський вибір і грішні бажання стають карою, яку людина добровільно обирає для себе.

***

За єврейськими законами того часу вимога блудного сина про розділ майна вважалася смертельним гріхом, найгіршим, що його міг собі уявити віруючий юдей. Євреї мали назву для цього гріха “поховання батьків перед їх смертю”. Перекладаючи сучасною мовою блудний син говорив батькові: “Я хочу щоб ти помер! Я більше не в силах чекати на спадщину, тож віддай мої гроші зараз і я зроблю з ними те, що хочу”.

З точки зору Старозавітного закону віруючий юдей не мав права навіть пожалітися на своїх батьків. Стосунки  з батьками регламентувалися прямою нормою закону: «Шануй батька твого і матір твою, як повелів тобі Господь, Бог твій, щоб продовжувалися дні твої, і щоб добре тобі було на тій землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі» (Втор.5:16). На додаток блудний син не лише неправедно вчинив з  грошима отця, він грішив проти Бога залишивши землю, яку дав Господь…
Розділ майна між дітьми регулювався Старозавітними правилами. Чоловік, що мав шестеро дітей ділив своє майно на сім частин. Кожен з синів отримував одну частину за виключенням найстаршого, що отримував дві. Навіть перед тим, як закон було установлено бачимо Якова, що ділить своє майно на тринадцять частин. Кожен з його синів отримав одну частину за виключенням сина його улюбленої жінки. Йосип отримав дві частини.

За подібним принципом батько розділяв своє майно між дітьми. Блудний син отримав третину від  багатства  свого отця. При цьому ділилася вся власність: земля, будинки, худоба, раби, дорогоцінні метали, одяг. Частину цього блудний син мав продати, а решту забрати з собою.
Це Гекельбері Фінн тікав з дому з сумкою через плече, блудний син залишав батьківську оселю з караваном завантаженим різним крамом, слугами та великим багатством. Молодий, гордий і багатий він з нетерпінням вдивлявся у своє майбутнє, прямуючи в чужі землі.

Mann, Lindsey. “Sermon on The Prodigal Son.”Http://www.sermoncentral.com. N.p., May 1994. Web. 24 Dec. 2014.

***

В добрі старі часи люди економили гроші, а коли назбирають необхідну суму купували новий телевізор, холодильник або автомобіль. Єдине, що хвилює людей зараз – скільки лишилося доступних грошей на кредитній картці. Люди хочуть мати все i негайно! Подібне відчуття мав молодий чоловік із притчі “про блудного сина”…

***

У своїй книзі “Повернення блудного сина” Henri Nouwen, професор пастирського богослів’я Єльського університету в Коннектикуті, писав, що люди легко ідентифікують себе з молодшим сином, трохи важче зі старшим, але глибинна суть притчі полягає в тому, щоби бути подібним отцю. Стати не лише тим кому прощено, а тим хто сам прощає, не лише тим кого очікують і добре приймають вдома, а тим хто очікує й приймає з любов’ю, співчуттям і прощенням.

Wilkins, Mike. “Sermon on The Waiting Father.”Http://www.sermoncentral.com. N.p., May 2004. Web. 24 Dec. 2014.

***

Історія блудного сина є однією з найважчих для проповіді, бо більшість переконана, що добре її знає і може переказати майже дослівно. Якщо ж вислухати ті перекази, виявиться, що значна частина віруючих добре зафіксувала в пам’яті лише частину, яка оповідає про повернення блудного сина та прийняття його люблячим батьком. Натомість, історія старшого сина залишається по за увагою.

Можливо, одною з причин такої вибіркової пам’яті є сама назва притчі “про блудного сина”, що зфокусована лише на одній діючій особі оповідання. Цікавим є те, що Євангеліє не містить слова “блудний”. Це слово вперше з’явилося на маргіналіях тексту сім століть після розповіді Спасителя і з того часу нав’язує певне сприйняття текста.

Ряд дослідників пропонували інші назви. Наприклад, Bernard Brandon Scott, у книзі “Hear Then the Parable” (Minneapolis: Fortress, 1989) пропонує змінити назви усіх притч, називаючи їх за першими словами самої притчі, подібно до того, як називаються церковні піснеспіви. Притчу про блудного сина він пропонує називати “один чоловік мав двох синів”. На його думку така назва згадує усіх трьох персонажів притчі, не нав’язуючи жодних інтерпритацій. Fitzmyer, у свою чергу, пропонує назву: “притча про усепрощаючого отця”, а Craddock – “притча про люблячого отця”.

Duncan, Stan. “Fourth Sunday in Lent, Year C.” If You Lived Here You’d Be Home by Now. Web. 7 Feb. 2015.

***

Притча про блудного сина є розвитком традиції Біблійних оповідань про батька і двох синів. Перше з таких оповідань з’являється на самому початку буття людства. Вона розповідає історію Адама та його двох синів Каїна і Авеля. Старший син Каїн ображений, що Бог віддав перевагу Авелю, і тому вбиває брата (Бут. 4:1-16). Притча про блудного сина містить аналогічний мотив. Старший син ображений турботою батька про молодшого і протиставляє цю турботу відсутності належної відзнаки його багаторічної відданої праці.

Стосунки між батьком та синами змальовані в оповіданнях про Авраама та його синів Ізмаїла та Ісаака (Бут. 21:1-20), Ісаака та його синів Ісава і Якова (Бут. 25:25-34; 27:1-46). Спільним у цих історіях є те, що молодший син правдами чи неправдами перемагає старшого, щоби отримати Божу прихильність (у випадку з Авелем), батьківське благословення (Яків) або спадщину (Ісаак).

Boomershine, Thomas E. “A Storytelling Commentary on Luke.” Gotell.org. Web. 7 Feb. 2015.

***

Henri Nouwen у книзі “The Yonger Son Leaves пише: “Кожна людина має поставити собі питання: у якому світі я живу? З чим пов’язане моє життя: з Богом або зі світом? Повсякдена рутина говорить, що життя більше переплетено зі світом, ніж поєдноно з Богом. Навіть невелика критика викликає гнів, а невизнання – депресію. Найменша похвала – підносить духовно, а успіх – надихає…  Я відчуваю себе маленьким корабликом в океані, суцільно відданим на милість хвиль. Маса часу і енергії що витрачається на те, щоби утримати баланс і не потонути, сповнює життя боротьбою за виживання. Боротьбою, що походить із помилкової ідеї про те, що світ визначає мою сутність”.

Nouwen, Henri J. M. “The Yonger Son Leaves.” The Return of the Prodigal Son: A Story of Homecoming. New York: Doubleday, 1994. 38. Print.

Один із найбільших викликів духовного життя – прийняти прощення гріхів. Щось, всередині кожної людини, продовжує утримувати нас у гріховних тенетах і не дає можливості Богові повністю зтерти старі гріхи та покласти початок абсолютно нового життя. Іноді, здається, що я намагаюся довести Богові, що темрява моїх гріхів значно більша ніж Його можливість її розсіяти. У той час, коли Господь хоче відновити мою синівську гідність, я продовжую наполягати, на тому, щоби бути одним із наймитів. Чи настправді я хочу бути відновленим до синівської відповідальності? Чи хочу бути настільки прощеним, щоби почати цілком нове життя?..

Отримання прощення означає визнання Бога – Богом і надання Йому повної можливості діяти у моїй душі зцілюючи, відновлюючи та оновлюючи її. Якщо я хочу, щоби Бог діяв лише частково, залишаючи за собою право на часточку власного, не підпорядкованого Богу життя, автоматично перетворююсь на одного з наймитів. Як наймит, я можу тримати дистанцію, повставати, заперечувати, відмовлятися, бастувати, втікти або скаржитися на недостатню оплату. Навідміну, як улюблений син, я мушу відповідати гідності та готуватися самому стати батьком.

Nouwen, Henri J. M. “The Yonger Son Leaves.” The Return of the Prodigal Son: A Story of Homecoming. New York: Doubleday, 1994. 48. Print.

Одного разу, я зрозумів, що відчував старший брат повернувшись з роботи і несподівано потрапивши на свято. Того часу я почувався дуже самотньо і просив одного із друзів скласти мені компанію щоби трохи пройтися. І хоч він відповів що не має часу, я зустрів його через кілька годин на вечірці у нашого спільного друга. Побачивши мене він сказав: “Радий тебе бачити. Приєднуйся!” Але я був настільки ображений, що мене не попередили про вечірку, що не бажав залишитися. Мені здавалося, що мене навмисно проігнорували та не бажали бачити, тому я демонстративно пішов наостанок грюкнувши дверима. Як і для старшого сина, чужа радість стала приводом мого обурення.

Nouwen, Henri J. M. “The Elder Son.” The Return of the Prodigal Son: A Story of Homecoming. New York: Doubleday, 1994. 68. Print.

***

Варто підкреслити один з елементів цієї притчі, що, зазвичай, залишається не поміченим. Старший син образився саме тому, що почув музику і танці у батьківському домі. Можливо, він не був принципово проти повернення свого блудного брата. Але зовсім по-іншому уявляв собі цю подію. Прихильність до грішника, що з покаянням повертається до дому, є нормою. Але, це зовсім не той випадок коли людину треба зустрічати з оркестром. Якби блудний син їв хліб і воду, замість вгодованого тельця, одягнутий у рубище, замість найкращого одягу, з посипаною попелом головою, замість перстня на пальці, у сльозах, замість сміху, на колінах, а не в танці, можливо реакція старшого сина була би зовсім іншою…

Музика і танці не обов’язково є атибутом грішного життя. Отець говорить: “Будемо їсти і веселитися”. Звучить музика, і це завсім не спів псалмів, а ритмічні мелодії, під які можна танцювати.

Фраза “їсти і веселитися” неодноразово вживалася Спасителем у негативному контексті. Наприклад, в Лк. 12:19 нерозумний багач говорить: “душе, багато маєш добра, що лежить у тебе на багато років: спочивай, їж, пий, веселись”.  У притчі про багача і Лазаря також багатий постійно бенкетує (Лк.16:19). В Діяннях 7:41 також говориться про неправедне свято: “в тi днi зро­били тельця i принесли жертву iдоловi, i веселилися перед витво­рами рук своїх”.

Разом із тим музика і танці у притчі про блудного сина демонструють експресивне виявлення радості з нагоди навернення грішника і є прийнятними. Звичайно, ні музика ні танці не стали складовою частиною таїнства покаяння, але радість єднання з Богом лишилася і отримує свою кульмінацію у причасті Святих Христових Таїн.

Stoffregen, Brian P. “Luke 15.1-3, 11b-32 4th Sunday in Lent – Year C.” Crossmarks.com. Web. 7 Feb. 2015.

***

З Єрусалимського Талмуду відомо, що Юдеї часів Спасителя мали механізм покарання єврейського юнака, який продав свою спадщину язичникам. Ця церемонія називалася “qetsatsah”. Кумранські рукописи також згадують подібне діяння, як гріх і велику втрату. Церемонія відбувалася в разі, якщо людина, майно якої переходило до язичників, поверталася до власного села. Мешканці приносили великий глиняний горщик, наповнений попілом горіхів та кукурудзяних качанів, і розбивали його перед винуватцем. При цьому ціла громада голосно вигукувала: “Такий-то, такий-то виключається з числа свого народу”. З цієї миті ніхто із мешканців села не міг мати жодних контактів із вигнанцем…

Англіканський вчений і єпикоп Dr. Kenneth Cragg в лекціях “Християнсько-мусульманські дебати середньовіччя” говорив, що мусульманські діячі того періоду любили цитувати притчу про блудного сина, як доказ проти християн. Як аргумент вони виставляли те, що блудний син повернувся до отця і був радо прийнятий. А отже, говорили вони,  людині достатньо просто навенутися до Бога. Втілення Сина Божого, хресна жертва та Воскресіння, на їх думку, не мають жодного впливу на людську долю та демонструють лише те, що Ісус був добрим мусульманином.

Християнська відповідь включала аргумент, який сьогодні, переважно, залишається по-за увагою проповідників і будується навколо відповіді на питання: “Бенкет був організований на честь блудного сина чи батька? Святкування було присвячено синові, який, прогулявши усе майно, прийняв правильне рішення повернутися додому, чи відновленню миру та родинної єдності? Кого вітали гості: сина чи отця?”

Християни стверджували, що у притчі про блудного сина “отець” символізує Христа. Коли фарисеї говорили, що Спаситель “приймає грішників і їсть з ними” Христос розповів їм притчу, з якої випливало, що все набагато гірше. Він не лише їсть з грішниками, Він вибігає їм на зустріч, цілує, одягає, взуває їх і запрошує до свого дому на бенкет. Християни стверджували, що цей бенкет є символом Святого Причастя. Тому, хоч радість від нього дістають усі, головним героєм є Спаситель, а не грішник. Отже бенкет був присвячений отцю та його радості від об’єднання родини, а не діям блудного Сина…

Bailey, Kenneth E. “The Pursuing Father.” ChristianityToday.com. 26 Oct. 1998. Web. 7 Feb. 2015.

***

 Цікавий коментар стосовно притчі про блудного сина зробив Trevin Wax – представник організації The Gospel Coalition (називають себе ‘broadly Reformed’ мережею протестанських церков, що займаються євангелізацією, соціальними проектами та захистом прав християн). Він порівняв як сприймають притчу про блудного сина росіяне і американці (нажаль, погляди українців досі не є дослідженими).

Виявлені розбіжності стосувалися цієї цитати: “Через кілька днів молодший син, зібравши все, пішов у далекий край і там розтратив своє майно, живучи розпусно. Коли ж він усе розтратив, настав великий голод у тій країні, і він почав бідувати”.

Mark Allan Powell, який проводив інтерв’ю з мешканцями Петербургу, зазначає, що росіяне краще запам’ятали і робили наголос на: “настав великий голод у тій країні, і він почав бідувати”. Для порівняння увага американських семінаристів зосереджується на: “пішов у далекий край і там розтратив своє майно, живучи розпусно”. На думку Trevin Wax, ця різниця суттєво змінює інтерпритацію уривка. Різною стає відповідь на питання: в чому полягав гріх молодшогог сина. Американці наголошують на розпусності та марнотратстві. Росіяне вважають головним гріхом претензію молодшого сина на самодостатність, в наслідок якої відбувся розрив із батьком та неминуче покарання.

Ці висновки приводять дослідників до аргументу проти лютеранської/реформаторської доктрина “sola scriptura”, але це зовсім інша тема…  

***

Як це не дивно звучить, але в сучасному світі значно більше блудних дітей ніж за часів земного життя Спасителя. В Палестині першого століття, змальовані Христом події були радше виключенням, сьогодні вони є майже правилом. Блудні сини та дочки сучасності повертаються до батьківського дому після “нещасливої” закоханості, розриваючи так-звані громадянські або і законні шлюби. Часто ставши жертвою морального або і фізичного насильства. Іноді, повертаються не самі, приносячі з собою діточок.

Інші, повертаються через матеріальну кризу, втративши роботу, не маючи можливість сплачувати за кредитами: знищені економічною скрутою та принижені умовами виживання. Ще інші, помилившись в молодості, повертаються додому з тюрми не маючи навичок життя в сучасному світі. Через досвід блудного сина проходять не лише грішники. Подібне відчувають воїни, що зраненими або скаліченими повернулися додому і не потрібні нікому крім власних батьків.

Блудними стали не лише діти, але і батьки. Кількість людей які розривають подружні обітниці стала такою, що час говорити про кризу традиційної родини. Окремо варто згадати так-звані “неблагополучні родини” де діти, практично, живуть і виховуються на вулиці, зовсім не мріючи повернутися до батьківського дому.

Частина сучасних дорослих молодих людей, з різних обставин, продовжує жити з батьками, не маючи гідної роботи й можливості створити та забезпечити власну родину. Особливо це помітно у маленьких містечках з недіючими заводами та фабриками. Почасти вони нагадують старшого сина, чекаючи смерті батьків щоби успадкувати нажите ними майно.

Через досвід блудного сина проходять усі хто змушений їхати на заробітки до далеких країн. Іноді, не маючи дозволу до праці та трудовлаштовуючись нелегально, вони погоджуються на будь яку роботу, що дає змогу заробити копійку, похарчуватися самому та допомогти рідним вдома. Досвідчені вчителі, лікарі, інженери, потрапивши на чужину, починають кар’єру будівельниками, водіями та няньками. Переважна більшість тужить за Батьківщиною. Новинами з України люди починають і завершують свій день.

Цікаво спостерігати як життя в Америці або Європі змінює світогляд українців. Років через десять українські емігранти відчувають, що блудним чадом світу є Україна, яка занурилася в корупцію, легковажить кредитами та кидає напризволяще найцінніше – своїх синів і дочок…

***

Чи ви колись задумувалися: навіщо Господь створив людину здатною до розмноження і відтворення собі подібних? Адже Він міг створити людей подібних до ангелів. Міг створити одночасно стільки людей, скільки вважав потрібним, або створюввати нових в разі необхідності. Натомість, Бог створив одну пару людей і дав їм заповідь плодитися, розмножуватися і наповнювати землю. Можливо, Господь бажав щоби люди мали досвід народження і виховання дітей і, почасти, завдяки цьому досвіду краще розуміли Бога.

Ми створені за образом Божим, так само як діти народжуються за образом своїх батьків. Жінку ще не виписали з пологового, а вона вже дзвонить чоловікові радісно сповіщаючи: “Подібний на тебе!” Коли дитину приносять додому, чисельні родичі та друзі починаютть з’ясовувати: чиї очі, чиї губи, ніс, брови, вушка? Схожа на тата чи на маму?

Зрештою, на кого би не була схожа дитина, батьки люблять її особливою любов’ю. Рідна дитина – найкраща в світі. Батьки радіють найменшим успіхам чада: трмає голівку, перший зуб, перший крок, перше, зовсім невиразне, слово, перший клас, перша оцінка, перемога в якомусь зовсім маленькому конкурсі чи змаганнях. Дитяча хвороба розриває батьківські серця, а в разі небезпеки батьки не рпоздумуючи віддають своє життя.

Якщо вже доросла дитина стає гордовитою, починає цуратися батьків, збивається з правильної дороги – батьківськиї біль стає невгамовним. Відчуття любові змішаної із сумом та надією на повернення блудного чада є тим, що єднає батьків із Богом. Господь так само чекає кожного свого сина і дочку, люблячи кожного і одночасно сумуючи за нашими гріхами. Зовсім не дивно, що готуючись до Великого Посту Церква пропонує нам для роздумів притчу про безмежну батьківську любов…

***

На заході модель поведінки старшого брата називають “Синдром старшого сина”. Цей синдром вражає найстарших і найдосвідченіших парафіян. Коротко кажучи: вони вважають, що все в житті треба заробити. Ці люди десятиліттями відвідують храм не пропускаючи жодної служби. Вони грунтовно засвоїли modus operandi:  комфортно відчувають себе у храмі, знають напам’ять служби, що повинен співати хор і що робити священнослужителі, знають коли перехреститися, як і куди поставити свічку, коли підійти до священика та єпископа, знають усі церковні чутки, легко цитують Євангеліє та творіння святиих отців. Але, разом із тим, вражені синдромом старшого сина втратили радість від спілкування з Богом. Богослужіння і молитви стали для них обов’язком, а не насолодою. З похмурим виглядом вони ходять по храму, роблячи зауваження молодим парафіянам і нарікаючи на сучасний безбожний стиль життя.

Притча про блудного сина дає три ознаки за якими можна побачити наявність синдрому старшого сина. По-перше, зникає любов до ближнього. В притчі це проявляється тим, що старший брат не називає молодшого на і’мя або братом, натомість каже: “цей син твій”. Любов можлива лише між особами. Якщо ближніх називають “молодь”, “прохожани”, “отой”, “ота” або іншими займенниками – варто задуматись.

Другою ознакою синдрому старшого сина є вихваляння стажем церковного досвіду: “ось я стільки років служу тобі і ніколи заповіді твоєї не переступав”. Такі люди значно перебільшують своє значення у житті громади та претендують на особливі привілегії і права.

І на останок, вражені цим синдромом перебільшують гріхи ближніх. Зверніть увагу на слова старшого брата: “цей син твій, змар­ну­вав добро своє з блудницями”. Жодного разу ні батько, ні молодший брат не говорить про блудниць. Притча говорить, що молодший син “розтратив своє майно, живучи розпусно”. Ми знаємо про блудниць лише зі слів старшого брата, який на той час навіть не бачив свого нерадивого родича. Перебільшення гріхів ближніх на фоні впевненості у власній праведності та відсутності любові є характерними ознаками синдрому старшого сина…
І на останок, притча про блудного сина лишилася як-би недоказаною. Ми не знаємо, що сталося зі старшим братом: повернувся він додому, щоби розділити з батьком свято чи лишився непримиренним і озлобленим. Думаю, це не випадково. Притча не має кінця, бо кожен із нас власним життям її дописує.
Задумайтесь, як скінчиться ваша історія?..  І чи не варто її переписати?… Допоки ще не пізно?

***

 Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook