Неділя перед Різдвом Христовим. Святих Отців

Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook

Мф. 1:1-25

1 Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового. 2 Авраам породив Ісаака; Ісаак породив Якова; Яків породив Іуду та братів його; 3 Іуда породив Фареса і Зару від Фамари; Фарес породив Есрома; Есром породив Арама; 4 Арам породив Аминадава; Аминадав породив Наасона; Наасон породив Салмона; 5 Салмон породив Вооза від Рахави; Вооз породив Овида від Руфи; Овид породив Єссея; 6 Єссей породив Давида царя; Давид цар породив Соломона від дружини Урієвої; 7 Соломон породив Ровоама; Ровоам породив Авию; Авия породив Асу; 8 Аса породив Іосафата; Іосафат породив Іорама; Іорам породив Озію; 9 Озія породив Іоафама; Іоафам породив Ахаза; Ахаз породив Єзекію; 10 Єзекія породив Манассію; Манассія породив Амона; Амон породив Іосію; 11 Іосія породив Іоакима; Іоаким породив Єхонію та братів його до переселення вавилонського. 12 По переселенні ж вавилонському Єхонія породив Салафиїла; Салафиїл породив Зоровавеля; 13 Зоровавель породив Авиуда; Авиуд породив Єлиакима; Єлиаким породив Азора; 14 Азор породив Садока; Садок породив Ахима; Ахим породив Еліуда; 15 Еліуд породив Єлеазара; Єлеазар породив Матфана; Матфан породив Якова; 16 Яків породив Йосифа, чоловіка Марії, від Якої народився Ісус, названий Христом. 17 Отже, всіх поколінь від Авраама до Давида чотирнадцять родів; і від Давида до переселення вавилонського чотирнадцять родів; і від переселення вавилонського до Христа чотирнадцять родів.

18 Різдво Ісуса Христа було так: по зарученні Матері Його Марії з Йосипом, перш ніж зійтися їм, виявилося, що Вона має в утробі від Духа Святого. 19 Йосип же, чоловік Її, будучи праведним і не бажаючи ославити Її, хотів потай відпустити Її. 20 Та щойно він помислив це, як ось ангел Господній з’явився йому уві сні, промовляючи: Йосипе, сину Давидів! Не бійся прийняти Марію, жінку твою, бо зачате в Ній є від Духа Святого. 21 Народить же Вона Сина, і наречеш Йому ім’я Ісус, бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх. 22 Це ж усе сталося, щоб збулося сказане Господом через пророка, який говорить: 23 ось Діва в утробі прийме й народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог. 24 Прокинувшись, Йосип зробив, як звелів йому ангел Господній, і прийняв жінку свою. 25 І не знав Її, поки й породила Сина Свого первістка, і він нарік ім’я Йому: Ісус.

***

Читати родовід Ісуса Христа так само цікаво, як читати телефонну книгу: колосальний вибір персонажів при надзвичайно слабкому сюжеті.

***

Старий Заповіт містить багато генеалогічних дерев, але усі вони завершуються з Народженням Спасителя. За тиждень до Різдва Христового ми розглядаємо останній родовід Святого Письма лише для того, щоби усвідомити, що народження Спасителя виконало Обітницю дану Богом праотцям. Після цього ми не знаходимо родоводів апостолів Петра, Івана або Павла, бо вони втрачають сенс. Приналежність до Обраного Богом народу стає питанням віри, а не наявністю запису про пращурів у прадавніх книгах. “Не починайте говорити в собі: отця маємо Авраама. Кажу бо вам, що Бог може з каміння цього звести дітей Авраамові,” – застерігає Іван Хреститель. А Спаситель так визначає Свою родину: “Ось Мати Твоя і брати Твої і сестри Твої надворі, шукають Тебе. І відповів їм: хто мати Моя і брати Мої? І, поглянувши довкола Себе на тих, що сиділи, сказав: ось мати Моя і брати Мої; бо хто творитиме волю Божу, той брат Мій, і сестра Моя, і мати Моя”.

***

За певних обставин генеалогічне походження було принциповим і визначало право людини на місце у суспільному або релігійному житті громади. Наприклад, Второзаконня зазначає, що царем Ізраїля міг бути лише одноплемінець. “Коли ти прийдеш у землю, яку Господь, Бог твій, дає тобі, й оволодієш нею, і оселишся на ній, і скажеш: “Поставлю я над собою царя, подібно до інших народів, що навколо мене”, то постав над собою царя, якого обере Господь, Бог твій; із середовища братів твоїх постав над собою царя; не можеш поставити над собою [царем] іноземця, який не брат тобі” (Втор. 17:14-15). Додатково, цар повинен походити з роду Давидового. Господь наказав пророку Нафану: “Так скажи рабові Моєму Давиду: так говорить Господь Саваоф: Я взяв тебе від отари овець, щоб ти був вождем народу Мого, Ізраїля; і був з тобою скрізь, куди не ходив ти, і знищив усіх ворогів твоїх перед лицем твоїм, і зробив ім’я твоє великим, як ім’я великих на землі… Коли ж сповняться дні твої, і ти спочинеш з батьками твоїми, то Я поставлю після тебе сім’я твоє, яке народиться від стегон твоїх, і зміцню царство його. Він побудує дім імені Моєму, і Я утверджу престол царства його повіки. Я буду йому батьком, і він буде Мені сином; і якщо він згрішить, Я покараю його жезлом мужів і ударами синів людських; але милості Моєї не відніму від нього, як Я відняв від Саула, якого Я відкинув перед лицем твоїм. І буде непохитний дім твій і царство твоє навіки перед лицем Моїм, і престол твій устоїть повіки” (2Цар. 7:8-16).

Повернення з Вавилонського полону загострило увагу до родоводів, бо вимагало наявності єврейського коріння. Не міг бути священиком той, чиє ім’я не знаходили у родоводах “І ось ті, що вийшли з Тел-Мелаха, Тел-Харши, Херуб-Аддан-Іммера, які не могли показати про покоління своє і про плем’я своє – чи від Ізраїля вони… з синів священичих: сини Хабаї, сини Гаккоца, сини Верзеллія, який узяв дружину з дочок Верзеллія галаадитянина і став називатися ім’ям їх. Вони шукали запису свого родоводу, і не знайшлося його, а тому виключені зі священства” (1Ездр. 2:59-62).

Наявність доброго родоводу надавала людині легітимності. Гіллель пишався тим, що походив з роду царя Давида, а Йосип Флавій почав свою книгу з власного родоводу. Ірод Великий, що був наполовину євреєм і наполовину ідумеєм, не міг знайти свого імені в родоводах і тому наказав їх винищити. Логіка Ірода була простою: якщо там не було його, то хай не буде нікого…

Матвій включив чотирьох жінок до родоводу Спасителя. Це надзвичайно несподівано, особливо для єврейського генеалогічного дерева. Напевно цього можна було чекати від Луки, він активніше включав жінок до Євангельського оповідання. Матвій же пише з розрахунку на євреїв, тому теоретично, його родовід не повинен містити жодного жіночого імені. Натомість євангелист робить виключення з правил. Можна було очікувати, що у разі подібного виключення родовід буде містити імена зразкових представників жіноцтва Старого Заповіту. Але там немає імен Сари, Ревеки, Рахіль або Лії – дружин патріархів, що дали початок родів Ізраїльських. Натомість там імена жінок якими важко пишатися. До того ж ці жінки були язичницького походження та сумнівної моралі…

“1. The Origins of Jesus Christ (Matthew 1:1-25).” Bible.org. Web. 3 Jan. 2015.

***

Читаючи родовід Ісуса Христа в Євангелії від Матвія, розумієш що професія накладає на людину відбиток, який не може витравити жодне покликання. Важко уявити собі, щоби апостол Петро міг надиктувати щось подібне Маркові. Апостол Іван зводить весь родовід до кількох речень: “Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог. Воно було споконвіку в Бога. Все через Нього сталось, і без Нього ніщо не сталося, що сталося”. Зате у Матвія одразу помітно руку податківця. Він старанно і ретельно виписує довгі ряди імен. Дехто підозрює, що у відповідь на заклик Спасителя Матвій залишив митницю, але прихопив звідти папір і ручку…

***

Матвій пише, що “всіх поколінь від Авраама до Давида чотирнадцять родів; і від Давида до переселення вавилонського чотирнадцять родів; і від переселення вавилонського до Христа чотирнадцять родів”. У цьому ланцюжку бракує кількох ланок, але Матвій іде на це свідомо обрізаючи родовід так, щоби він виглядав симетрично. Ключем такої симетрії є цифра “14”. Єврейською мовою сума цифр, що відповідають написанню імені Давид – “14”…

Franklin, Sterling. “Matthew’s Genealogy of Jesus.” sermoncentral.com. 1 Jan. 2002. Web. 3 Jan. 2015.

***

John MacArthur визначає кілька причин з яких євреї ретельно досліджували та зберігали свої родоводи.

1. Приналежність до певного роду давала законне право на володіння землею. Мойсей розділив землю між родами ізраїльськими згідно з повелінням Божим (Чисел. 26:52-56). З того часу кожен мав зберігати свій родовід, щоби довести право володіння тою чи іншою ділянкою землі.
2. Родовід обгрунтовував претензії на спадщину. Кожен, хто претендував на спадщину, мав довести своє право володіти нею приналежністю до певного роду. За допомогою книг родоводу визначали ступінь родства. Гарним прикладом є книга Руфі та її стосунки з Воозом.
3. Приналежність до певного роду була підставою для обліку і оподаткування населення. Подорож Марії з Йосипом до Вифлеєму була обумовлена саме цією необхідністю.
4. Будь які претензії на священство або царство мали бути обумовленими приналежністю до відповідного роду.

Adams, Mark. “Family Tree of Jesus Christ.” Lectionary of the Orthodox Church, Syrian Orthodox Church. Baselios Church Digital Library. Web. 3 Jan. 2015.

***

Унікальність християнства в тому, що воно не можливе без Христа. Наприклад, для буддистів зовсім не принципово, жив Будда на землі, чи ні. Засновники релігій були простими ретрансляторами волі богів.

Натомість, християнство грунтується на низці подій, які реально відбулися у конкретному історичному проміжку часу, з конкретною історичною особою. Суть родового дерева в тому, щоби зафіксувати історичну реальність Ісуса Христа…

За часів Спасителя родоводи були своєрідними аналогами сучасного резюме. За допомогою родоводу людина демонструвала світові чого від неї можна очікувати та на що вона здатна. Люди завжди намагалися виглядати краще ніж є насправді. Саме тому, сучасні резюме схильні приховувати негативні факти, а тогочасні родоводи освітлювали визначних попередників і замовчували брудні сторінки персональної історії.

Родовід Христа вражає своєю чесністю. Серед роду з якого походив Ісус бачимо Фамар, що згрішила кровозмішенням, Руф – моавітянку не єврейського походження, повію Рахав, безбожного й порочного Юдейського царя Манасію…

Greear, J.D. “5 Gospel Truths From Jesus’ Genealogy.” JD GREEAR. 6 Dec. 2012. Web. 3 Jan. 2015.

***

Родовід Ісуса Христа доводить царське походження Спасителя. Саме це і стало звинуваченням під час розп’яття. Табличка над головою Христа мала напис Його провини “Ісус Назорей, Цар Юдейський”. Царське походження Христа стало причиною злоби Ірода та винищення вифлеємських немовлят.

Від часу повернення з вавилонського полону євреї очікували свого месію-царя, який очолить державу, поверне їй могутність і славу часів Давида та Соломона, переможе ворогів і підкорить цілий світ.

Христос втілив їх очікування. Щоправда, євреї уявляли собі царство одного народу у чітких географічно окреслених територіях. Натомість Царство Боже стало територією цілого світу, а громадянство цього царства включило усі племена і народи.

Слова Спасителя “Царство Моє не від світу цього” підтверджують як наявність царства так і його специфічну структуру. Юдеї сподівалися на перші місця, а натомість почули: “Митарі і блудниці поперед вас йдуть у Царство Боже” (Мв.21:31)…

Williams, Brian A. “Notes and Reflections on the Genealogy of Jesus in Matthew 1.” Academia.edu. Web. 3 Jan. 2015.

***

Родовід Ісуса Христа включає як великих святих так і грішників. Незвичним у цьому родоводі є наявність чотирьох жінок: Фамар, Рахав, Руф і Вірсавії. Кожна з них, за виключенням Руфі, мала сумнівні моральні якості.

Фамар. Історію Фамар бачимо в 38 главі книги Буття. Іуда, син Якова та онук Авраама мав трьох синів: Іра, Онана та Шелу. Старшого сина, Іра, Іуда одружив із язичницею Фамар, але той помер бездітним. За тогочасними законами Фамар дісталася середньому сину Іуди Онану, щоби той відновив рід братові. Проте, Онан пошкодував свого семені, виливаючи його на землю. Це було не угодно Богові й Онан помер. Іуда ж відіслав її до батька пообіцявши одружити з молодшим сином, коли той виросте. Шела виріс, але Іуда не додержав свого слова.

Тоді Фамар вирішила діяти. Вона змінила свій траурний одяг на яскравий, закрила обличчя, як блудниця і сіла при дорозі, коли нею мав проходити Іуда. Свекор спокусився нею і, пообіцявши прислати за послугу козеня, дав в заставу родинну печатку, перев’язь і тростину. Фамар завагітніла. Коли Іуда дізнався що вона вагітна, почав вимагати її смерті. Продемонструвавши заставу Фамар довела Іуді, що саме він є батьком її дітей. Фамар народила близнюків Фареса і Зару.

Історія Фамар є сумішшю зради, проституції, хтивості, інцесту та жадібності. Жоден з її учасників не був позитивним героєм. І хоч Іуда визнав, що його гріх більший від гріха Фамар, це не перетворило її на праведницю і не скасувало її гріхів. Обидва, Іуда і Фамар, були яскравою демонстрацією слабкості і гріховності людської природи, але обидва ці імені присутні у родоводі Спасителя.

Раав. Якщо Фамар переодяглася і поводилася як повія лише короткий час, то для хананеянки Раав проституція була професією. Коли цар Єрихонський довідався, що двоє спостерігачів, посланих Ісусом Навином на розвідку, перебувають в домі Раав, просив її видати чужинців. Блудниця збрехала, зберігши життя спостерігачів, а разом із тим своє і власної родини. Коли євреї захопили місто, її родину помилували за допомогу і сміливий вчинок. І хоч Раав була повією, хананеянкою та говорила неправду, саме в її роду народився цар Давид і, значно пізніше, Ісус Христос.

Руф. З усіх жінок родоводу Христового Руф мала найкращі моральні якості, але і з нею усе не так просто. Руф була не представницею обраного Богом народу, а натомість, моавитянкою. Походження моавитян повертає нас до 19 глави книги Буття. Хоч Господь і вивів праведного Лота із Содома, для родини Лота роки життя у місті гріха не минули безслідно. Його жінка обернулася, перетворившись на соляний стовп. Дочки Лотові перелякалися, що на землі не лишилося жодного чоловіка, щоби зробити їм дітей, напоїли батька і переспали з ним. Дітей, що народилися від цього зв’язку, назвали Моав та Бен-Аммі. Вони і стали родоначальниками моавитян і аммонитян, що вирізнялися злобою та порочністю. Обидва ці народи були прокляті Богом, а євреї не бажали мати з ними нічого спільного.

Руф була моавитянкою й після смерті чоловіка зустріла ізраїльтянина Вооза, родича свого покійного чоловіка. Вони були дуже не звичайною парою, але милістю Божою одружилися і мали сина Овида, який мав сина Єссея – батька царя Давида. Таким чином Руф стала прабабою царя Давида і частиною родоводу Спасителя.

Вирсавія. Остання жінка в родоводі Ісуса Христа не названа по-імені. Євангелист Матвій пише “Давид цар породив Соломона від дружини Урієвої”, але кожен ізраїльтянин напевно знав, що її звали Вирсавія. Історія перелюбу цієї жінки і царя Давида не потребує переказу. Досить зазначити, що вона включала спокусу, хтивість, брехню, зраду, численні спроби замести сліди і врешті-решт вбивство. Як наслідок, дитина, зачата тієї ночі, померла, а царство Давида почало розвалюватися. Врешті-решт Давид одружився з Вирсавією і у них народився Соломон – наймудріший чоловік з усіх, що жили на землі. Попри усі гріхи Вирсавія, як і цар Давид увійшли до родоводу Христового.

Таким чином із чотирьох жінок згаданих у родоводі Спасителя, три язичниці, три приймали участь у різних формах статевої аморальності, дві займалися проституцією, одна – перелюбом. Чоловіки, включені до цього родоводу, також відзначилися численними гріховними вчинками…

Разом із тим наявність грішників у родоводі Спасителя, яких ми згадуємо в неділю святих отців, є втішною новиною для багатьох. Задамося питанням: чи повія потрапить до Царства Небесного? А вбивця? Неправдомовець? відповідь: так. В раю будуть Фамар, що народила від батька свого чоловіка, повія Раав, моавитянка Руф, спокусниця та перелюбниця Вирсавія, вбивця і неправдомовець Давид і багато інших…

PRITCHARD, RAY. “Four Women in Jesus’ Family Tree.” Keep Believing Ministries. 20 Dec. 1992. Web. 4 Jan. 2015.

***

Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook