Неділя 4 після Пасхи. Про розслабленого. Ін. 5:1-15

Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook

Ін. 5:1-15

5 Після цього було юдейське свято, і прийшов Ісус до Єрусалима. 2 В Єрусалимі ж біля Овечих воріт є купальня, що по-єврейськи зветь­ся Вифезда, яка мала п’ять кри­тих входів. 3 У них лежало багато хворих, сліпих, кри­вих, сухих, що чекали руху води, 4 бо ангел Господній щороку сходив у купальню і збурював воду; і хто перший входив після збурення води, той одужував, хоч би яку недугу мав. 5 Тут був чоловік, який хворів тридцять вісім років. 6 Ісус, побачивши, що він лежить, і знаючи, що вже довго хворіє, говорить йому: чи хочеш бути здоровим? 7 Не дужий відповів Йому: так, Господи! Але людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню; коли ж я приходжу, інший вже поперед ме­не входить. 8 Ісус говорить йому: встань, візьми постіль твою і ходи. 9 І він одразу одужав, взяв постіль свою і пішов. Була ж субота у той день. 10 Тому юдеї говорили зціленому: сьогодні субота, і не слід було тобі брати постіль свою. 11 Він відповів їм: Хто зцілив мене, Той сказав мені: візьми постіль твою і ходи. 12 Його спитали: Хто Той Чоловік, Який сказав тобі: ві­зьми постіль твою і ходи? 13 А зці­лений не знав, хто Він, бо Ісус зник у натовпі, що був на тому місці. 14 Потім Ісус зустрів його у храмі і сказав йому: ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого. 15 Чоловік цей пішов і сказав юдеям, що Той, Хто зцілив його, є Ісус.

***

У п’ятій главі Євангелія від Івана ми чуємо про купіль, своєрідний басейн, що називався Вифезда. Це ім’я перекладають, як “дім доброти та милосердя” або як “місце витоку”.

Протягом довгого часу серед західних богословів було тверде переконання, що насправді такого місця не існувало. В якості аргументу посилалися на відсутність жодних матеріальних слідів цього басейна. Ситуація змінилася докорінно, коли у 19 столітті археологи знайшли басейн, що, на їх думку, відповідав описаному Іоаном у п’ятій главі. Ретельні дослідження відбулися лише 1964 року, коли було підтверджено історичність Євангельського опису. Археологи стверджують, що купіль Вифезда була частиною складної системи водного каналу Єрусалима.

Giese, Ted. “A Poolside Proclamation.” Lutheran-church-regina.com. Mount Olive Lutheran Church, 5 May 2013. Web. 29 Dec. 2014.

***

Купальня Вифезда розташовувалася близько Овечих воріт, що згадані пророком Неємією 3:1-2 та 12:39. Розкопки на місцевості проводилися 1915р. та 1958р.  Купіль виявилася досить глибокою, коло 15 метрів (45 фіт), загальним розміром 50 на 150 метрів (160 на 480 фіт). Загальна площа басейну розділена на дві секції – північну і південну.

Археологічні роботи ускладнювалися тим, що поверх колишньої купелі лишилися руїни Візантійської базиліки 5 століття та каплиці часів Хрестових походів. На сьогодні не можливо ідентифікувати, якими були криті колонади навколо купелі, бо їх залишків не залишилося. На схід від руїн, одразу коло купелі добудовано пізніший басейн, ймовірно, присвячений Римському богу Асклепію, якого пов’язували з медициною.

На південно-східному краю руїн збереглася церква святої Анни, яку датують 12-м століттям, часами хрестоносців. Храм пережив багато війн і землетрусів, але не втратив своєї чаруючої краси. Певний час він був конфіскований мусульманами та перетворений на богословську школу. Дотепер на сходах можна побачити ісламські написи… 

Gerrish, Jim. “The Miracle At Bethesda.” Word of God Today. N.p., 08 July 2012. Web. 29 Dec. 2014.

***

Зцілення Ісусом Христом хворого коло купелі Вифезда описується лише Євангелистом Іоаном (Ін.5:1-16). Воно є одним з дев’яти чудес зцілення, в яких була задіяна вода та одним із семи, здійснених у суботу.

Іоан вказує, що подія відбулася під час юдейського свята, але не “свята Господнього” (Вих.12:14; Лев.23:2,37), підкреслючи тим духовний занепад Господніх свят серед тогочасних юдеїв. Бог перестав бути центральною подією, і змістом свята  люди їли пили і веселилися, виконуючи власні бажання, замість волі Божої…

Collins, Martin G. “The Miracles of Jesus Christ: Healing a Cripple by a Pool.” The Miracles of Jesus Christ: Healing a Cripple by a Pool (Part One). N.p., Jan.-Feb. 2008. Web. 29 Dec. 2014.

***

П’ята глава Євангелія від Іоана починає нову тематику. У Пролозі Іоан достеменно представляє життя Спасителя. У перших чотирьох главах Ісус виступає як обітований Месія. Але з п’ятої глави починається низка протистоянь, суперечок і несприйняття Христа офіційними колами тодішньої церковної ієрархії. Ми бачимо, як це не сприйняття поступово гуртується навколо трьох вражаючих зцілень, здійснених Спасителем: у 5-й главі – зцілення розслабленого коло купелі Вифезда; у 9-й главі – відкриття очей сліпому від народження; в 11-й главі – воскресіння Лазаря. Після кожного з цих чудес злоба юдеїв зростала, що, зрештою, і привело до розп’яття і смерті Спасителя на хресті. Сьогодні ми розглянемо перше з цих трьох чудес – зцілення розслабленого коло купелі Вифезда…

Stedman, Ray C. “Do You Want to Get Well?” Authentic Christianity. N.p., 2 Oct. 1983. Web. 29 Dec. 2014.

***

Уважно вивчаючи слова Святого Письма, бачимо, що кожне слово має глибоке значення, безкінечну цінність і несе певну інформацію. Зцілення сталося коло купелі Вифезда, яка знаходилася біля Овечих воріт Єрусалима. Про ці ворота пише пророк Неємія (3:1).  Пророк описує відбудову Єрусалимських стін після повернення залишка Ізраїля з Вавилонського полону. Різні ділянки роботи були розподілені між різними особами та групами людей. Особливість розподілу в тому, що кожна ділянка була від одних воріт до наступних. Неємія згадує 10 воріт, починаючи з Овечих і завершуючи воротами Гаммифкад, що означає Судні. В останньому вірші третьої глави пророк зазначає, що між Судними та Овечими воротами лагодили сріблярі і торговці. Таким чином, коло замкнулося.  

Неємія змальовує початок нового життя після Вавилонського полону, починаючи з воріт, якими вводилися тварини для жертвоприношення, і завершуючи Судними воротами. В Hовому Заповіті описаний той самий шлях від жертви Спасителя до Другого пришестя…

Купіль Вифезда, “Дім милосердя”, мала “п’ять критих входів” – своєрідних галерей вздовж чотирьох країв басейна. На додаток, посередині була вибудувана стіна, що розділяла купіль на дві частини, а на поверхні мала таку саму галерею. Число п’ять не є випадковим для Святого Письма. В єврейській традиції завжди приділяли цифрам особливу увагу. Якщо б довелося запитати першого зустрічного на вулицях Єрусалима часів Христа: “Завершіть фразу: п’ять…” У відповідь прозвучало би: “П’ять книг Закону” – перші книги Біблії, що містять Заповіт між Богом та обраним народом.

На додаток ,число п’ять було символом особливого ставлення і заступництва. Коли Йосип бажав продемонструвати особливе ставлення до свого брата, то послав йому вп’ятеро більше їжі ніж іншим (Бут.43:34) та дав п’ять перемін одягу, а іншим братам по одній (Бут.45:22). У Новому Заповіті бачимо, що Христос п’ятьма хлібами нагодував п’ять тисяч голодних. П’ята строфа Господньої молитви говорить “Хліб наш насущний дай нам сьогодні”, а п’ята заповідь є єдиною, до якої приєднана обітниця благословення. Таким чином, п’ять критих ходів навколо “дому Милосердя” вказують на Ізраїль та особливу Божу любов до обраного народу.

Під дахом галерей “лежало багато хворих, сліпих, кривих, сухих, що чекали руху води” (Ін.5:3). Ці люди являють собою тогочасний Ізраїль і особливо духовний стан обраного народу. Протягом століть Господь опікувався своїм народом, але цей же народ постійно відвертався від нього. За часів Христа юдеї пишалися і вихвалялися законом настільки, що він став важливіший за самого Бога. Підміна відбулася поступово та проявилася назовні у тому, що заради власного розуміння закону обраний народ відкинув Спасителя. Духовне керівництво було “хворим”. Садукеї не бачили своєї хвороби і тому названі “сліпими”. Фарисеї, маючи закон, ходили його стежками, які Євангелiст називає  “кривими”. Але якщо “сліпі” та “криві” ходили хоч якось, то залишок народу називають“сухими” (паралізованими) – тобто такими, що взагалі не могли нікуди пересуватися.

Нарешті, усі ці люди “чекали руху води” так, як Ізраїль чекав свого Месію. Коли Бог був присутнім серед них, вони очікували чуда від ангела. Кількома рядками Святе Письмо дає глибоке розуміння духовного стану обраного Богом народу…

Серед шукаючих зцілення був чоловік, що хворів тридцять вісім років. Ця цифра також є знаковою, бо 38 років провів народ Ізраїлю у пустелі після виходу з Єгипетської неволі (Втор. 2:14) допоки не помер останній раб. Протягом цього часу ізраїльтяни  плакалися на важку долю й були готові відступити від істинної віри…

Pink, Arthur W. “Christ at the Pool of Bethesda (John 5:1-15).” Exposition of the Gospel of John. N.p., n.d. Web. 29 Dec. 2014.

***

“В Єрусалимі ж біля Овечих воріт є купальня, що  зветься Вифезда, яка мала п’ять критих ходів. Біля них лежало багато хворих, сліпих, кривих, сухих, що чекали руху води” (Ін.5:2-3). Перед нами лікарня тих часів. За місцевим переданням головним лікарем цієї лікарні був ангел, що час від часу навідувався і зціляв одного з хворих.

Проблема в тому, що лікування у цій купелі перетворилося на битву за виживання. Найсильніший і найспритніший мав можливість першим вскочити в воду після пришестя ангела, що було необхідною умовою одужання. Сам процес лікування перетворювався на змагання, в якому один отримував усе, а решта – лише розпач.

Минуло два тисячоліття. Змагання стало нормою життя, а цей уривок – віддзеркаленням засліпленного прагненням перемог світу, що перетворився на Вифезду. Люди змагаються за посади, кар’єру, добробут, різні атрибути “суспільної успішності,” але замість очікуваних перемог приходить розпач.

Чому переміг не я? Чому одним дається все, а іншим нічого? Розпач росте з роками та приводить до пасивності. Мільйони очікують на “рух води” – свій шанс отримати усе й одразу. Вони заздрісно дивляться на тих, хто переміг, і одночасно нічого не роблять самі. Осудження, критика, скарги та вічне невдоволення є  ознаками такої позиції.

З іншого боку, досягши вершини, переможець стає самотнім. Слова хворого коло купелі: “не маю чоловіка,” – яскраво ілюструють цю самотність. Одночасно з розмовами про перенаселення Земної кулі та надзвичайну скупченість і щільність людства, феномен самотності здається гротеском. В реальності люди не знають і не хочуть знати найближчих сусідів. П’ятдесят років тому кожен міг назвати поіменно усіх мешканців свого села. Нині ціле село живе у багатоквартирному будинку, але більшість не знає імен навіть тих, хто живе за стінкою…

Єрусалим – в перекладі “місто миру”, але і воно перетворилося на місце змагання. Іде свято, але далеко не всі мають святочний настрій, і за веселощами чується стогін і плач хворих коло купелі Вифезда. Сама купіль з місця можливості та надії перетворилася у місце змагання, де перемагає той, хто  першим дістанеться до цілющої води у потрібний час. Тут кожен є ворогом своєму сусіду. Минають дні, тижні, місяці, роки безмірного чекання зцілення. Зникають дні, ночі, свята, бо кожної миті може прийти ангел і хтось, з тих що поряд, може вскочити до води першим…

 Не менш дивним є сам факт появи ангела в купелі Вифезда, що знаходилася лише у кілька сот метрів від Єрусалимського храму. В перекладі “Вифезда” означає “дім милосердя”, але чому люди називали домом милосердя не Храм Божий, а басейн з прилеглими терасами? Чи не тому, що Храм втратив своє призначення і перетворився на бізнес-центр і вертеп розбійників? Єрусалимський Храм – духовний стрижень обраного народу – мав бути місцем молитви та зустрічі людини з Богом. Але на практиці виходило інакше. Храм мав свою валюту й, відповідно, свою економіку. Для того, щоб заплатити десятину або зробити пожертву, люди обмінювали римські гроші з зображеннями язичницьких богів, на храмові. Храмові гроші були “кошерними”, але курс обміну “безбожним”. Коли селянин приводив своє найкраще ягня, жадібні до грошей священики та левити відбраковували жертву за надуманими підставами. Як наслідок, віруючий продавав свою тварину, а натомість купував жертву на місцевому ринку, де ягня коштувало, як половина вола. Не дивно, що замість такого храму ангел сходив до потребуючих і хворих…

Як і сьогодні, у тогочасному Єрусалимі кожен сам вирішував свої проблеми. Для священиків і левитів таким рішенням були гроші, для хворих коло купелі – чудо. Але ні гроші, ні чудеса не вирішували людських проблем. Рішенням став Христос…

Radulescu, Ovidiu. “THE TROUBLED WATERS – HOPE FOR SINNERS.” sermoncentral.com. N.p., Apr. 2011. Web. 29 Dec. 2014.

***

У цьому житті кожен з нас має свої виклики. В дитинстві ми були занадто високими або занадто низькими, дуже товстими або занадто худими. Завжди хтось інший був розумніший, швидший або авторитетніший. Дорослими ми стали занадто молодими або застарими,  перевантаженими роботою або самотніми. Іноді проблеми є надзвичайно складними: ми страждаємо від неправди і несправедливості, фінансових труднощів, втрати близьких і рідних, боремося з тілесними хворобами…

День за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем і рік за роком ми звикаємо до своїх проблем, а життя перетворюється на виживання. Проблеми і труднощі не зникають, але людина звикає до них, маючи надзвичайну здатність  пристосовуватися. Тоді виживання стає ціллю, заради якої живуть люди, плутаючи її із життям.

Питання, яке задає Спаситель хворому коло купелі Вифезда, не лише про тілесне здоров’я. Воно стосується самої суті життя. Чи готова людина після 38-ми  років хвороби повністю змінити стиль буття в світі, втратити своє місце в житті, милостиню, на яку існував хворий, отримати свободу пересування, а разом із тим нести відповідальність за своє життя.

Для багатьох це питання є надзвичайно складним. Люди скаржаться на важке життя, але  не готові щось докорінно змінювати. Жити важко, іноді занадто важко – але, як кажуть в народі: “важко лише перших 100 років”.

Питання задане Христом хворому: “Чи хочеш бути здоровим?” – стоїть перед кожним із нас. Чи ми готові довіритися Богові і змінити своє життя?..

Atwood, Dennis R. “Change: Do You Want to Get Well?” Preaching. N.p., n.d. Web. 29 Dec. 2014.

***

Одного разу Bruce Larson розповів, як його життя змінилося після семінару Dr. William Glasser, головне посилання якого можна формулювати, як “здорова людина не потребує відмовок і виправдань”. Як приклад, наводилися виправдання людей, що запізнилися на зустріч. Зазвичай вони говорять про затори на дорогах, надзвичайну подію вдома чи на роботі, терміновий телефонний дзвінок і багато іншого. Dr. Glasser переконаний, що усі виправдання потрібні лише для того щоби сховати справжню причину – невміння людини організувати своє життя. Він порадив кожному наступного запізнення сказати: “Вибачте. Я не можу організувати власне життя”. Ларсон скористався нагодою та каже, що одного разу було досить, щоб зцілитися від звички спізнюватися назавжди. Мало того, переставши виправдовуватися перед собою, Ларсон навчився досягати успіху навіть у тому, що раніше здавалося недосяжним…

Професор R. C. Sproul розповів такий випадок із своєї викладацької діяльності. Одного разу він набрав курс із 250 студентів. У перший день занять професор детально пояснив завдання на семестр, що складалося з виконання трьох курсових робіт: за вересень, жовтень і листопад. Роботи треба було здати останнього дня місяця. Професор наголосив, що після кінцевої дати жодна робота не буде прийнята, а курс автоматично не зарахованим.

Останнього дня вересня 225 студентів здали свої роботи. Натомість 25 старанно вибачалися й просили дати їм додатковий тиждень. Кожен із них обіцяв, що це останній раз і наступна робота буде зроблена вчасно. Професор змилостивився та пішов назустріч  студентам.

В кінці жовтня лише 200 студентів вчасно здали курсові. Цього разу п’ятдесят просили про додатковий тиждень посилаючись на завантаження з інших предметів. Знову професор пішов назустріч, але попередив, що це останній раз.

Останнього дня листопада на столі викладача опинилися лише 100 курсових. Решта обіцяла здати найближчим часом. Викладач подякував усім, хто здав роботи, а інших просив більше не старатись, бо вони відраховані з курсу.

Подив професора викликало те, що студенти вважали його рішення несправедливим. “Я пішов їм назустріч і зробив виключення з власних правил. Вже наступного разу моє виключення стало для них новим правилом, а на третій раз його вимагали, як законного права”…

Mcgraw, Guy. “DO YOU REALLY WANT WHAT GOD WANTS FOR YOU?” sermoncentral.com. N.p., Feb. 2011. Web. 29 Dec. 2014.

 ***

Четвертий вірш п’ятої глави Євангелія від Іоана, “бо ангел Господній щороку сходив у купальню і збурював воду; і хто перший входив після збурення води, той одужував, хоч би яку недугу мав,” викреслений (або взятий у дужки) у багатьох сучасних Біблійних перекладах. Це зроблено нібито тому, що він є відсутнім у ряді найдавніших манускриптів. Натомість цей вірш є в Олександрійському кодексі, що датується серединою 400-х років і містить цілий Старий і Новий Заповіти, Перше і Друге Климента та псалми Соломонові. Зараз рукопис знаходиться у Британському музеї.

Можливо Олександрійський кодекс не є найкращим, але четвертий вірш добре узгоджується із сьомим віршем цього ж уривка, правдивість якого по за сумнівами “Недужий відповів Йому: так, Господи! Але людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню; коли ж я приходжу, інший вже поперед ме­не входить”.

Додатково, бачимо що цей вірш був відомим за часів раннього християнства. Тертуліан (коло 145-220 по Р.Х.) говорячи про хрещення зазначає: “Ангел, своїм сходженням, збурював воду в купелі Вифезда. Ті, хто жалівся на погане здоров’я, пильнували коли це станеться; бо хто першим занурювався у воду після збурення, омившись переставав скаржитися” (On Baptism V).

***

Malina and Rohrbaugh (Social-Science Commentary on the Gospel of John) зазначають, що античні народи Середземноморського узбережжя мали зовсім інший погляд на хвороби ніж сучасне Західне суспільство. Зараз ми сприймаємо хворобу як збій в роботі організму, який потрібно лікувати відповідними медпрепаратами. Успішним результатом такого лікування є відновлення або нормалізація функціональних можливостей людського організма.

За античних часів, як і в ряді східних культур сьогодення, хвороба сприймається як розрив соціальних зв’язків з родиною, друзями, сусідами, та місцевою громадою. Хвора людина вважалася нечистою, або грішною. Відповідно з нею припиняли спілкування усі, окрім родини. В найгірших випадках, як проказа або інші захворювання, хворого виганяли з селища і забороняли наближатися до людей. В такому контексті вилікувати хворого означало відновити його суспільний статус і можливість спілкуватися з іншими.

Українська мова не зберегла лінгвістичних відмінностей цих поглядів на хворобу. Англійська таку розбіжність має, хоч протягом останнього століття вона перестала відігравати суттєву роль. Так слово “disease” вживають для позначення збою в роботі організму, тоді як “illness” означає важке захворювання при якому руйнуються соціальні зв’язки та втрачається суспільний статус.

Хворий, що його зцілив Спаситель при купелі Вифезда, якраз належав до останньої категорії зі зруйнованими суспільними зв’язками. Він сам говорить: “Людини не маю, щоб коли збуриться вода, опустила мене у купальню”. Здійснивши чудо Спаситель відновив суспільний статус паралізованого і повернув його до членів народу Божого.

Проте, саме чудо поставило під сумнів можливість оздоровленого повернутися до свого соціального середовища. Іудаїзм першого століття формував соціальну групу на підставі трьох головних практик: обрізання, кошерного харчування та додержання суботи. Здійснення чуда в суботу, як і носіння постелі, порушувало закон і, цим самим, зачиняло перед одужавшим двері релігійної громади. З відновленими тілесними функціями оздоровлений намагався довести юдеям свою праведність, перевалюючи відповідальність за порушення закону на Ісуса…

Stoffregen, Brian P. “John 5.1-9, 6th Sunday of Easter.” Crossmarks.com. Web. 2 May 2015.

***

Американське суспільство має ряд “дивних законів”:
“В Пенсильвенії, штраф за прокляття – 40 центів. Але, якщо у прокляттях згадано Бога – 67 центів”,
“В штаті Юта, законом передбачено, що між двома танцюючими має бути видно денне світло”,
“Для золотої рибки протиправно їздити у міському автобусі Seattle, Washington, за виключенням, якщо вона лежить смирно”,
“Закон Мічігана зобов’язує кожної зими робити перепис бджіл”,
“В Natchez, Mississippi, слонам протиправно пити пиво”,
“В Hollywood, California забороняється переганяти більше ніж 2 000 овець одночасно по Hollywood Boulevard”,
“В Muncie, Indiana, не можна приносити рибацьку вудку на цвинтар”,
“В Каліфорнії суворо забороняється стріляти по будь-яким тваринам, окрім китів, з автомобіля”,
“В Joliet, Illinois жінкам заборонено законом міряти більше ніж шість платтів в одному магазині. До речі в цьому ж місті заборонено помилятися вимовляючи назву міста”.

Сьогодні ми сміємося з цих законів, але свого часу, кожен з них мав сенс. Більше того законодавці вважали це важливим і тому занесли до книг для вічного додержання. Щось подібне відбувається між батьками та дітьми. Наприклад, батьки говорять доньці, що збирається прогулятися з друзями бути дома рано. Коли донька приходить додому з’ясовується, що слово “рано” обидва боки розуміли по-різному. Наступного разу батьки вказують точний час. Або син питає мами: “Можна піти додому до Чарлі щоби погратися з ним?” Мама каже: “Ні!” Слухняна дитина спокійно іде до Чарлі і грається в його дворі. Потім, іде додому до Чарлі та грається з братом Чарлі. Наступного разу батьки вимушені уточнювати свої вказівки.

За часів Спасителя в Юдеїв були свої “дивні закони”.

В суботу чоловік може позичити у товариша глечик вина або олії, за умови що він не скаже: “Позич мені…” (Shab. 23:1). Бо ця фраза може означати угоду, а угода може вимагати письмової посвідки, а писати в суботу заборонено.

Якщо чоловік загасив лампу (в ніч на суботу) зі страху перед язичниками, крадіями або злими духами, або якщо в домі хворий, що не може спати при світлі – він не винний у порушенні суботи. Але якщо чоловік загасив лампу щоби вона довше прослужила, з метою економії олії або гноту – винний (Shab. 2:5).

Ставлення до лікування в суботу можемо бачити із заборони людині накладати оцет на зуб, щоби зменшити зубний біль. Але людина може вживати оцет до їжі у звичайний спосіб. Рабини завершують філософськи: “Якщо при цьому людина зцілилася – то зцілилася”.

Мішна говорить: “Той хто жне в суботу кількість зерна розміром із плід фігового дерева – винний; виривання зерна – дорівнює жанню”… Терти зерно дорівнює молотьбі. Навіть ходити по траві в суботу заборонено, бо є різновидом молотьби”.

Інший Талмудичний пасаж говорить: “Якщо жінка катає пшеницю, щоби позбавити її лушпиння, це вважається просіюванням; якщо вона розтирає колос пшениці, це вважається молотьбою; якщо підкидає зерно на руці – провіюванням”.

Єврейський моряк, якого шторм застав у ніч на суботу, відмовлявся торкатися керма, незважаючи на смертельну небезпеку.

Тисячі були зарізані військами Антиоха Єпіфана на вулицях Єрусалима. Жоден не чинив спротиву через заборону брати до рук зброю в суботу, навіть для самозахисту. 

W. Shepard говорить, що наведені вище цитати стосувалися закону суботи за часів Спасителя. Сучасна ситуація хіба погіршилася. Книга Rav Yehoshua Y. Neuwirth що називається “Shemirath Shabbath: A Guide to the Practical Observance of Shabbath” (Керівництво до практичного додержання суботи) вдається до дрібних деталей стосовно інтерпретації та застосування суботи для сучасного Юдаїзму. У передмові до цієї роботи автор пише: “Мішна (Chagiga: Chapter 1, Mishna 8) порівнює закон суботи до “гори, що підвішена на волосині,” бо велика кількість заповідей і правил, що тягне за собою найсуровіше покарання за їх порушення, залежить від найменших відтінків вказівок Біблійного тексту.”

Також автор нагадує про важливість додержання суботи в Юдаїзмі: Завдяки належному дотриманню суботи нам буде послано честь бачити остаточне спасіння Ізраїля. Рабин Yochanan, переказуючи слова Рабина Shimon ben Yochai, говорив: “Якщо Ізраїль належним чином додержить дві суботи підряд, негайно спасеться” (Shabbath 118b). Ця книга містить багато детальних інструкцій стосовно додержання суботи, але наведемо лише декілька:

Приготування їжі у різний спосіб (варити, смажити, пекти, тушити іт. д.) в суботу заборонено, якщо температура їжі підвищується понад 45 градусів С (113 Fahrenheit).

Якщо кран гарячої води випадково забули закрити, закривати воду в суботу не можна.

Відкритий газ можна вимкнути, але не звичайним чином. Газ треба вимикати тильною стороною долоні або ліктем.

Не можна витискати лимон в чашку з чаєм, але можна витискати на шматок риби.

Старозавітня заповідь про те, що в суботу не можна запалювати вогонь (Вих. 35:3), тлумачиться як заборона вмикати або вимикати електричні лампи в суботу. Проте, проблема може бути вирішена, якщо для цього встановити таймер, що вмикає та вимикає світло автоматично.

У суботу правовірний єврей не може включати кондиціонер, але може попросити зробити це іновірця.

В суботу не можна митися застосовуючи брусок мила, але можна вживати рідке миюче.

Разом із простими вказівками, ряд заборон протягом двох останніх тисячолітть були суттєво вдосконалені. Наприклад, заборона переносити речі в суботу. За часів Христа її застосовували у побуті та як заборону торгувати для купців. Для сучасних юдеїв ця заборона розповсюджується навіть на речі, які людина переносить несвідомо. Якщо юдей іде в суботу дорогою і виявить, що несе щось у кишені, має кілька варіантів подальших дій, що збережуть його від порушення суботи. Наприклад, він може викинути з кишені знайдену річ, але має зробити це не нормальним або звичним шляхом (взяти річ, витягнути з кишені та кинути на підлогу). Щоби не порушити суботи юдей має вивернути кишеню витряхуючи предмет на підлогу. Далі постає питання: що робити якщо ця річ цінна? У цьому випадку пропонується кілька безпечних варіантів. Можна попросити іновірця, щоби він пильнував річ до завершення суботи. Якщо такої нагоди немає, річ можна нести, але не у природний спосіб. Тут також кілька варіантів. Річ можна нести певну відстань, положити на землю, через певний час підняти, пронести визначену відстань, і так далі. Для зручності, можна попросити одновірця допомогти. У такому випадку кожен несе річ не далі визначеної відстані, кладе на землю, інший підносить із землі, несе свою частину і так далі. Якщо жоден із цих варіантів не підходить, то річ можна нести не у природній спосіб. Наприклад покласти її у черевик, прив’язати до ноги або кинути за пазуху. Цікавим є уточнення: якщо переносять живу людину на ліжку, то не порушують суботу через перенесення ліжка, бо ліжко є другорядним стосовно людини. Проте порожнє ліжко переносити не можна (може застосовуватися до дитячої колиски)…  

Процитуємо кілька наступних віршів, що не увійшли до сьогоднішнього Євангельського уривку, але безпосередньо стосуються наслідків зцілення розслабленого у купелі Вифезда: “І почали юдеї переслідувати Ісуса, і шукали, як Його вбити за те, що творив такі діла в су­боту. Ісус же говорив їм: Отець Мій донині робить, і Я роблю. Юдеї ще більше вишукували, як Його вбити за те, що Він не тільки порушував суботу, але й Отцем Своїм називав Бога, рівняючи Себе до Бога. На це Ісус сказав: істин­но, істинно говорю вам: Син нічого не може творити Сам від Себе, якщо не побачить, як творить Отець; бо, що Він творить, те так само творить і Син” (Ін. 5:16-19). Ця цитата демонструє, що головне протиріччя між юдеями та Спасителем було Христологічного характеру та стосувалося не порушення суботи, а стосунків Христа з Богом Отцем. Це не єдиний раз коли Спаситель порушував суботу, але у цьому уривку аргументи Спасителя є унікальними і відмінними від інших випадків. Христос виправдовує своє право зціляти в суботу вказуючи на те, що Він лише імітує Отця.

Наведемо заповідь про суботу: “Пам’ятай день суботній, щоб святити його; шість днів працюй і виконуй [у них] усякі справи твої, а день сьомий – субота Господу, Богу твоєму: не роби в цей день ніякої справи ні ти, ні син твій, ні доч­ка твоя, ні раб твій, ні рабиня твоя, ні [віл твій, ні осел твій, ні всяка] худоба твоя, ні прибулець, який в оселях твоїх; бо за шість днів створив Господь небо і землю, море й усе, що в них, а на день сьомий спочив; тому благословив Господь день суботній і освятив його” (Вих. 20:8-11).

Аргумент четвертої заповіді спонукає людей імітувати Бога, який “спочив” сьомого дня творіння. Логіка дуже проста: якщо Бог відпочиває, людина має відпочивати також. Христос зберігає логіку, але засновки змінює. Син робить те що і Отець. Якщо Отець працює безперервно і в суботу, то і Син має працювати також. У певному сенсі Бог не припиняє Свою роботу ніколи, але безперервно піклується про створений Ним світ. Жодна людина не може нічого додати до цієї роботи, тому день суботній присвячує шануванню Бога, молитві та роздумуванням про велич Божу. На відміну від інших людей, Син Божий творить діла свого Отця. Зцілення хворих суботнього дня стає продовженням творіння – дією Бога серед людей.

Deffinbaugh, Robert L. (Bob). “Jesus Heals the Man at the Pool of Bethesda (John 5:1-18).” Bible.org. 19 Aug. 2004. Web. 2 May 2015.

***

Приблизно 77 року по Р.Х. Пліній Старший написав “Природничу історію” (Natural History), прообраз усіх майбутніх енциклопедій, де у кількох книгах дав опис лікувальних засобів свого часу. Серед медикаментів, які він рекомендує: перепалені кістки вовчого черепа, роги оленя, мишачі голови, очі краба, мізки сови, жаб’яча печінка, сарана, кажани та слонячі блохи. Також жовч дикого кабана, коняча піна, жіноче молоко, компресс із зміїної шкіри, січа молочних телят, медвежий жир і інші подібні препарати.

Pliny, The Elder. “The Natural History.” perseus.tufts.edu. Web. 2 May 2015.

***

 Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook