Неділя 27 після П’ятидесятниці. Зцілення скорченої жінки. Лк. 13:10-17
Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook
У неділю 27 після П’ятидесятниці Свята Православна Церква пропонує для роздумів уривок в якому Христос останній раз у земному житті проповідує в синагозі та здійснює зцілення скорченої жінки суботнього дня. Цей уривок змальований лише в євангелистом Лукою (Лк. 13:10-17).
Лк. 13:10-17
10 В одній із синагог Він навчав у суботу. 11 Там була жінка, що мала духа немочі років вісімнадцять: вона була скорчена і ніяк не могла випростатись. 12 Ісус, побачивши її, покликав і сказав їй: жінко, ти звільнена від твоєї недуги. 13 І поклав на неї руки; і вона зараз же випросталась і почала славити Бога. 14 При цьому начальник синагоги, обурюючись, що Ісус зцілив її в суботу, сказав народові: є шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися, а не в день суботній. 15 Господь сказав йому у відповідь: лицеміре, чи не відв’язує кожний з вас у суботу вола свого або осла від ясел і не веде напувати? 16 А цю дочку Авраамову, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцятий рік, чи не належало визволити від цих пут у день суботній? 17 І коли Він говорив це, усі, що противилися Йому, засоромились; і всі люди раділи всім славним ділам Його.
***
Зцілення скорченої, by James Tissot, 1886-1896.
У шостій главі євангеліст Лука говорить: “Книжники ж і фарисеї стежили за Ним, чи не зцілить Він у суботу, щоб знайти звинувачення проти Нього” (Лк. 6:7). Спаситель знав, що його можуть звинувачувати, але умисно провокував юдейських начальників. Звичайно Він міг дочекатися заходу сонця, коли субота офіційно вважалася завершеною, і уникнути сутичок з представниками влади. Проте, пішов на порушення тодішнього закону, щоби продемонструвати справжню суть суботи…
***
Підзаголовок сьогоднішнього Євангельського читання – “зцілення скорченої жінки” в цілому точно віддзеркалює суть події. Проте, варто пам’ятати, що читання не містить цього підзаголовка. Більше того, слово “зцілення” вживав лише начальник синагоги, звинувачуюючи Спасителя. Євангеліст же говорить, що жінка мала “духа немочі” та що її “зв’язав сатана”. До того ж, випроставшись за словом Христовим, вона з безіменної жінки перетворюється на “дочку Авраамову”, отримує нове ім’я, що включає її до родини Старозавітної Церкви.
***
Апостол і євангеліст Лука акцентує на ролі жінок у Євангельській історії. Сорок три уривки Євангелія від Луки говорять про жінок. Двадцять три з них наводить лише Лука…
***
Уявіть собі людину, що 936 раз прийшла до синагоги (52 суботи протягом 18 років) і досі жоден не знав її імені. Її звали просто скорченою і бачили в ній дію кари Божої, прокляття та одержимості…
Зцілення стало наслідком її перебування в синагозі, а не навпаки. На відміну від кровоточивої жінки, скорчена не шукала зцілення, не виявляла ініціативи. Єдиною передумовою чуда було її перебування там, де був Христос…
***
Обгрунтовуючи можливість зцілення в суботу, Христос порівнює жінку до вола або осла. Євангеліст не пише, наскільки скорчена була задоволена компліментом. З іншого боку, знаю тварин (в більшості пси і коти), спілкуватися з якими значно простіше і приємніше ніж з деякими людьми. На додачу, деякі з цих тварин живуть у значно кращих умовах ніж окремі люди.
***
Як пише Abraham Joshua Heschel У книзі “The Sabbath”: “Суть суботи в тому, щоби освячувати час, а не конкретне місце у просторі. Шість днів люди живуть під тиранією речей та простору; сьомого дня, ми освячуємося в часі. Цього дня ми єднаємося з вічністю, повертаючись від результату творіння до таїнства творіння, з тваринного світу до Творця”.
***
Останній шлях Ісуса Христа до Єрусалима пролягав через тетрархію Ірода Антипи. В суботу Спаситель відвідав місцеву синагогу. Дехто говорить, що це було в Галілеї, інші переконані що в Переї. На жаль ми не знаємо точного місця де це відбулося. Проте, ми точно знаємо, що це була остання нагода Спасителя проповідувати в синагозі. Тому, те що сталося того дня є важливим і знаковим…
Wilkinson, John. “The Case of the Luke 13: 10-17.” Biblicalstudies.org.uk. Web. 2 Feb. 2015.
***
Старий Заповіт містить дві традиції стосовно суботнього дня. Одна з них наведена у 20 главі Виходу: “Пам’ятай день суботній, щоб святити його; шість днів працюй і виконуй [у них] усякі справи твої,а день сьомий – субота Господу, Богу твоєму: не роби в цей день ніякої справи ні ти, ні син твій, ні дочка твоя, ні раб твій, ні рабиня твоя, ні віл твій, ні осел твій, ні всяка худоба твоя, ні прибулець, який в оселях твоїх; бо за шість днів створив Господь небо і землю, море й усе, що в них, а на день сьомий спочив; тому благословив Господь день суботній і освятив його” (Вих. 20:8-11). В цьому уривку освячення суботи прив’язано до історії творіння світу, де Бог спочив на сьомий день. Саме цим аргументована необхідність суботнього спочинку для євреїв, усіх домашніх і навіть худоби.
Друга традиція міститься у п’ятій главі Второзаконня: “Пильнуй день суботній, щоб свято зберігати його, як заповів тобі Господь, Бог твій; шість днів працюй і роби всякі діла твої, а день сьомий – субота Господу, Богу твоєму. Не роби [в ньому] ніякої справи, ні ти, ні син твій, ні дочка твоя, ні раб твій, ні раба твоя, ні віл твій, ні осел твій, ні всяка худоба твоя, ні прибулець твій, який у тебе, щоб відпочив раб твій, і раба твоя [і осел твій,] як і ти; і пам’ятай, що [ти] був рабом у землі Єгипетській, але Господь, Бог твій, вивів тебе звідти рукою міцною і силою великою, тому і повелів тобі Господь, Бог твій, дотримувати дня суботнього [і свято зберігати його]” (Втор. 5:12-15). Ця традиція обгрунтовує необхідність суботнього спокою згадкою про звільнення на волю з Єгипетського рабства.
Зцілення скорченої, Kosovo. Visoki Decani Serbian Orthodox Monastery. XIV century.
Саме другу традицію розуміння суботи, як визволення з неволі, Спаситель застосовує до скорченої жінки. Ідея визволення чується у словах Христа: “Цю дочку Авраамову, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцятий рік, чи не належало визволити від цих пут у день суботній”. Якщо субота це свято волі та визволення, то звільнити жінку з рабства не лише дозволено, а стає духовним обов’язком…
Сьомий день нагадує, що кожен із нас визволений Богом із рабства гріха і, одночасно, заохочує подивитися навколо себе. Можливо, ми побачимо тих, хто потребує нашої участі, щоби зробити крок назустріч свободі у Христі…
Lose, David. “Sunday, Sunday.” Working Preacher. 15 Aug. 2010. Web. 2 Feb. 2015.
***
Сьогоднішній Євангельський уривок демонструє не лише зіткнення двох людей, Христа та начальника синагоги, але і двох різних поглядів на природу Бога і взаємодію Всевишнього з людським родом. Різниця поглядів розкривається в ставленні до хворої жінки.
Начальник синагоги – поважний, освічений і віруючий юдей – вражений до глибини душі діями Христа. Хіба можна так нахабно зневажати закон? Є шість інших днів щотижня? Хіба не можна почекати кілька годин до заходу сонця? Начальник синагоги зовсім не дріб’язковий. Його віра вражена. Його Бог зневажений. Слово Боже применшене, ігнороване і не взяте до уваги. І це богохульство відбувається на його очах, у довіреній його опіці синагозі.
У своїх поглядах на природу Бога начальник синагоги не був одиноким. Протягом багатьох поколінь найавторитетнішими особами вважалися ті, що мали владу, багатство та, іноді, знання. Не дивно, що люди уявляли бога з аналогічними характеристиками. Як і більшість впливових людей, бог ставав недосяжним, грізним і вимогливим. А його заповіді перетворювалися на закони, за невиконання яких очікували неминучого покарання.
На противагу начальнику синагоги Христос проповідував інше уявлення про Бога. У словах і діях Спасителя Всевишній відкрився не як могутній цар або суворий батько, а як матір, що шукає загублену монету, або тато, що біжить із розпростертими руками на зустріч блудному сину. Велич і неприступність Бога змінені любов’ю, турботою і смиренністю Христа, що миє ноги своїм учням і піклується про скорчену жінку.
Із вчення Спасителя виростає зовсім інше уявлення про Бога, людину та спосіб життя. Писання, заповіді, закони, традиції, правила та устави – усе залишилося на своєму місці. Змінився фокус. Сам по собі жоден закон не має цінності, бо усі вони дані людині й для людини. Закони дані тому, що вони допомогають людям, вказуючи орієнтири і небезпеки життя. Але над усіма законами є любов.
Тому, у випадку зі скорченою жінкою Христос не може чекати ночі чи наступного дня. Любов штовхає до негайної дії переважаючи силу закону та перемагаючи дію хвороби…
Prior, Andrew. “How Could You Do That!?” One Man’s Web. Web. 2 Feb. 2015.
***
138 раз Євангеліє говорить, що Христос щось побачив. Це не значить що інші люди, які оточували Спасителя, мали іншу картинку. Всі дивилися на одне й те саме, але Господь бачив те, чого не бачили апостоли, книжники фарисеї та інші люди. Євангелія зафіксували сорок чотири рази коли Христос говорить про очі або зцілює людський зір. Напевно проблем із зором було багато, але, можливо, зовсім не слабкість очей була причиною того, що люди бачили не те і не так, як бачив Спаситель світу.
Сьогоднішнє Євангельське читання говорить, що Христос побачив скорчену жінку. Вона хворіла протягом 18-ти років. Думаю, це досить довгий час, щоби місцева громада її помітила. Справа не в тому, що люди її не бачили. Справа в тому, що вони не бачили в ній нічого крім скорченої каліки. Христос побачив ув’язнену “дочку Авраамову” і тому сказав їй: “Жінко, ти звільнена від твоєї недуги”…
Woods, Peter. “Believing Is Seeing.” The Listening Hermit. 17 Aug. 2010. Web. 2 Feb. 2015.
***
Євангеліє говорить, що зустріч із Спасителем змінювала людей. Історія скорченої жінки це підтверджує. Христос зцілив її тілесну хворобу, після 18 років недуги, і відновив її гідність і місце у суспільстві, назвавши “дочкою Авраамовою”. Поглянувши на неї Спаситель побачив її внутрішню суть – образ Божий. Побачив її такою, якою її задумав Господь.
Дехто говорить, що історія зцілення скорченої є особливим посланням до жінок. Це єдиний раз коли Спаситель вживає термін “дочка Авраамова”. “Сини Авраамові” зустрічаються частіше. Піднесення статусу жінки зі “скорченої” до “дочки Авраамової” є близьким, обнадійливим та зрозумілим знаком кожній істоті жіночої статі, що несе на собі непосильний тягар земних турбот. Але думаю, що цей уривок однаково стосується як жінок так і чоловіків, бо кожна і кожен відчуває на собі тягар земних турбот. Кожна людська істота притиснута до землі та потребує сили і дії Божої, щоби випростатися…
Зцілення скорченої, Juan Rodriguez Juárez
Черговим підтвердженням того наскільки матеріальні цінності превалюють над людськими є приватне оголошення, що його подав один фермер до профільного журналу: “Шукаю жінку зацікавлену в створенні родини, від 20 до 30 років, у якої є трактор. Будь ласка вишліть фото – трактора”…
Тому історія скорченої жінки є історією кожного з нас. Бог бачить сутність кожної людини, а зустріч з Богом докорінно змінює кожного. Якщо точніше, то відновлює пригнічений гріхами образ Божий. Як казав відомий мультиплікатор Чарз Шульц: “Кожна людина подібна до спортивного велосипеда з десятком швидкостей. Кожен має передачі, які ніколи не використовує”…
Здається, значно більше людей вірить, що Христос перетворював воду на вино, ніж що Він перетворює людей на кращих, а точніше, справжніх людей. Одного чоловіка запитали, чи він дійсно вірить, що Христос перетворив воду на вино. Чоловік відповів: “Не знаю як було тоді, але в моєму житті Він перетворив сигарети на машину, а вино на нові меблі”…
Holmes, Robert M. “Beyond Change to Transformation.” Day1.org. 26 Aug. 2001. Web. 2 Feb. 2015.
***
Історія зцілення скорченої жінки має не лише позитивні, але й негативні приклади, що можуть стати добрим уроком. Євангеліст не вказує точної причини, з якої начальник синагоги не підійшов із скаргою до Христа. Замість того, щоби з’ясувати точну причину й мотиви вчинку Спасителя він звернувся з осудженням до людей. Ця тактика діє й сьогодні.
Ми розуміємо, що людина з якоїсь причини не задоволена священиком, хором або іншими працівниками храму має конструктивно висловити своє незадоволення, а іноді й виправити ймовірні помилки. В такому випадку кожне зауваження важливе та корисне. Натомість дехто, як і начальник синагоги, має власні уявлення про порядок і починає їх висловлювати кожному, тим самим вносячи розбрат і суперечки…
Засудження Спасителем поведінки начальника синагоги є пересторогою, що у сучасному світі не втратила своєї значущості…
Stoffregen, Brian P. “Luke 13.10-17 Proper 16 – Year C.” CrossMarks.com. Web. 2 Feb. 2015.
***
Американське суспільство має ряд “дивних законів”:
“В Пенсильвенії, штраф за прокляття – 40 центів. Але, якщо у прокляттях згадано Бога – 67 центів”,
“В штаті Юта, законом передбачено, що між двома танцюючими має бути видно денне світло”,
“Для золотої рибки протиправно їздити у міському автобусі Seattle, Washington, за виключенням, якщо вона лежить смирно”,
“Закон Мічігана зобов’язує кожної зими робити перепис бджіл”,
“В Natchez, Mississippi, слонам протиправно пити пиво”,
“В Hollywood, California забороняється переганяти більше ніж 2 000 овець одночасно по Hollywood Boulevard”,
“В Muncie, Indiana, не можна приносити рибацьку вудку на цвинтар”,
“В Каліфорнії суворо забороняється стріляти по будь-яким тваринам, окрім китів, з автомобіля”,
“В Joliet, Illinois жінкам заборонено законом міряти більше ніж шість платтів в одному магазині. До речі в цьому ж місті заборонено помилятися вимовляючи назву міста”.
Сьогодні ми сміємося з цих законів, але свого часу, кожен з них мав сенс. Більше того законодавці вважали це важливим і тому занесли до книг для вічного додержання. Щось подібне відбувається між батьками та дітьми. Наприклад, батьки говорять доньці, що збирається прогулятися з друзями бути дома рано. Коли донька приходить додому з’ясовується, що слово “рано” обидва боки розуміли по-різному. Наступного разу батьки вказують точний час. Або син питає мами: “Можна піти додому до Чарлі щоби погратися з ним?” Мама каже: “Ні!” Слухняна дитина спокійно іде до Чарлі і грається в його дворі. Потім, іде додому до Чарлі та грається з братом Чарлі. Наступного разу батьки вимушені уточнювати свої вказівки.
Зцілення скорченої, Matthias Gerung c. 1530
За часів Спасителя в Юдеїв були свої “дивні закони”.
В суботу чоловік може позичити у товариша глечик вина або олії, за умови що він не скаже: “Позич мені…” (Shab. 23:1). Бо ця фраза може означати угоду, а угода може вимагати письмової посвідки, а писати в суботу заборонено.
Якщо чоловік загасив лампу (в ніч на суботу) зі страху перед язичниками, крадіями або злими духами, або якщо в домі хворий, що не може спати при світлі – він не винний у порушенні суботи. Але якщо чоловік загасив лампу щоби вона довше прослужила, з метою економії олії або гноту – винний (Shab. 2:5).
Ставлення до лікування в суботу можемо бачити із заборони людині накладати оцет на зуб, щоби зменшити зубний біль. Але людина може вживати оцет до їжі у звичайний спосіб. Рабини завершують філософськи: “Якщо при цьому людина зцілилася – то зцілилася”.
Мішна говорить: “Той хто жне в суботу кількість зерна розміром із плід фігового дерева – винний; виривання зерна – дорівнює жанню”… Терти зерно дорівнює молотьбі. Навіть ходити по траві в суботу заборонено, бо є різновидом молотьби”.
Інший Талмудичний пасаж говорить: “Якщо жінка катає пшеницю, щоби позбавити її лушпиння, це вважається просіюванням; якщо вона розтирає колос пшениці, це вважається молотьбою; якщо підкидає зерно на руці – провіюванням”.
Єврейський моряк, якого шторм застав у ніч на суботу, відмовлявся торкатися керма, незважаючи на смертельну небезпеку.
Тисячі були зарізані військами Антиоха Єпіфана на вулицях Єрусалима. Жоден не чинив спротиву через заборону брати до рук зброю в суботу, навіть для самозахисту.
W. Shepard говорить, що наведені вище цитати стосувалися закону суботи за часів Спасителя. Сучасна ситуація хіба погіршилася. Книга Rav Yehoshua Y. Neuwirth що називається “Shemirath Shabbath: A Guide to the Practical Observance of Shabbath” (Керівництво до практичного додержання суботи) вдається до дрібних деталей стосовно інтерпретації та застосування суботи для сучасного Юдаїзму. У передмові до цієї роботи автор пише: “Мішна (Chagiga: Chapter 1, Mishna 8) порівнює закон суботи до “гори, що підвішена на волосині,” бо велика кількість заповідей і правил, що тягне за собою найсуровіше покарання за їх порушення, залежить від найменших відтінків вказівок Біблійного тексту.”
Також автор нагадує про важливість додержання суботи в Юдаїзмі: Завдяки належному дотриманню суботи нам буде послано честь бачити остаточне спасіння Ізраїля. Рабин Yochanan, переказуючи слова Рабина Shimon ben Yochai, говорив: “Якщо Ізраїль належним чином додержить дві суботи підряд, негайно спасеться” (Shabbath 118b). Ця книга містить багато детальних інструкцій стосовно додержання суботи, але наведемо лише декілька:
Приготування їжі у різний спосіб (варити, смажити, пекти, тушити іт. д.) в суботу заборонено, якщо температура їжі підвищується понад 45 градусів С (113 Fahrenheit).
Якщо кран гарячої води випадково забули закрити, закривати воду в суботу не можна.
Відкритий газ можна вимкнути, але не звичайним чином. Газ треба вимикати тильною стороною долоні або ліктем.
Не можна витискати лимон в чашку з чаєм, але можна витискати на шматок риби.
Старозавітня заповідь про те, що в суботу не можна запалювати вогонь (Вих. 35:3), тлумачиться як заборона вмикати або вимикати електричні лампи в суботу. Проте, проблема може бути вирішена, якщо для цього встановити таймер, що вмикає та вимикає світло автоматично.
У суботу правовірний єврей не може включати кондиціонер, але може попросити зробити це іновірця.
В суботу не можна митися застосовуючи брусок мила, але можна вживати рідке миюче.
Разом із простими вказівками, ряд заборон протягом двох останніх тисячолітть були суттєво вдосконалені. Наприклад, заборона переносити речі в суботу. За часів Христа її застосовували у побуті та як заборону торгувати для купців. Для сучасних юдеїв ця заборона розповсюджується навіть на речі, які людина переносить несвідомо. Якщо юдей іде в суботу дорогою і виявить, що несе щось у кишені, має кілька варіантів подальших дій, що збережуть його від порушення суботи. Наприклад, він може викинути з кишені знайдену річ, але має зробити це не нормальним або звичним шляхом (взяти річ, витягнути з кишені та кинути на підлогу). Щоби не порушити суботи юдей має вивернути кишеню витряхуючи предмет на підлогу. Далі постає питання: що робити якщо ця річ цінна? У цьому випадку пропонується кілька безпечних варіантів. Можна попросити іновірця, щоби він пильнував річ до завершення суботи. Якщо такої нагоди немає, річ можна нести, але не у природний спосіб. Тут також кілька варіантів. Річ можна нести певну відстань, положити на землю, через певний час підняти, пронести визначену відстань, і так далі. Для зручності, можна попросити одновірця допомогти. У такому випадку кожен несе річ не далі визначеної відстані, кладе на землю, інший підносить із землі, несе свою частину і так далі. Якщо жоден із цих варіантів не підходить, то річ можна нести не у природній спосіб. Наприклад покласти її у черевик, прив’язати до ноги або кинути за пазуху. Цікавим є уточнення: якщо переносять живу людину на ліжку, то не порушують суботу через перенесення ліжка, бо ліжко є другорядним стосовно людини. Проте порожнє ліжко переносити не можна (може застосовуватися до дитячої колиски)…
***
Щоби зрозуміти ставлення євреїв до суботнього дня треба згадати як 167-го року до Р.Х. армія Антиоха припинила жертвоприношення в Єрусалимському Храмі. Юдеї повстали під проводом Маттафії і втікли до пустелі. Черз короткий час місце їх розташування викрили. Далі книга Маккавейська пише: “І погналися за ними у великій кількості і, наздогнавши їх, ополчилися, і вишикувалися до битви проти них у день суботній, і сказали їм: тепер ще можна; виходьте і зробіть за словом царя, і залишитеся живими. Але вони відповіли: не вийдемо і не зробимо за словом царя, не осквернимо дня суботнього. Тоді поспішили почати битву проти них. Але вони не відповідали їм, ні навіть каменя не кинули на них, ані загородили таємних сховищ своїх, і сказали: ми всі помремо у невинності нашій; небо і земля свідки за нас, що ви несправедливо губите нас. Нападали на них по суботах, і померло їх, і дружин їхніх, і дітей їхніх з худобою їхньою, до тисячі душ” (1Мак. 2:32-38). Святість суботи була настільки великою, що правовірні юдеї прийняли смерть, але не порушили суботи.
Cвятість суботнього дня, як і чистота юдейської віри, старанно охоронялася. Цю функцію взяли на себе фарисеї. Саме слово фарисей означає “відділений”, англійською “separated”. Тобто фарисеї були такими собі сепаратистами тих часів. Свою функцію вони бачили у суворому і буквальному дотриманні законів, зокрема, закону про суботній спокій.
Складений ними Єрусалимський Талмуд містить 64 сторінки, а Вавилонський Талмуд 156 подвійних сторінок специфічних правил і роз’яснень стосовно того, що є дозволеним або забороненим суботнього дня. Відсторонений погляд на фарисейські тлумачення демонструє як буквалізм перетворив суботу з дня благословення на тягар випробування. Законники напрацювали список із 39-ти справ, що їх не можна було робити в суботу. Свідоме порушення кожного з пунктів тягло за собою каменування, несвідоме – покаяння та жертву за гріх.
Технічною мовою законників ці 39 пунктів називались “отцями” а похідні від них – “нащадками”. Наприклад, заборона орати землю суботнього дня була “отцем”, а копати – похідним від цієї заборони “нащадком”. Тягнути сцілець по землі було заборонено, бо він залишає слід схожий на борозну, але тягнути той самий стілець твердою поверхнею – дозволялося.
Перенесення вантажу було ще одним “отцем” з багатьма “нащадками”. Носити зайвий одяг в суботи було заборонено. Швець мусив лишати дома нитку та голку, а книжник не мав права носити за собою перо. Якщо у правовірного юдея в суботу загориться будинок, він не мав права нічого винести з вогню крім власного одягу. При цьому одяг можна було виносити по-одному предмету одягаючи на себе. Потім треба було зняти раніше винесене, повернутися до палаючого будинку, одягнути наступне і таким чином повторювати потрібну кількість разів…
Найгіршим було те, що для тогочасних фарисеїв зникла різниця між придуманими ними законами та Старозавітним Законом, а порушення будь яких встановлених ними правил розглядалося як порушення цілого Закону Божого, що вимагало суворого покарання.
***
Далеко не завжди зовнішній вигляд людини відповідає внутрішньому змісту. Один з героїв відомого роману Віктора Гюго “Собор Паризької Богоматері” носить ім’я Квазімодо. Глухий горбань, найвідразливіший з усих Парижан, обраний Папою на Святі Дурнів, огидний каліка – таким його бачили оточуючі. Через своє потворство та нелюбов мешканців Парижу, Квазімодо рідко залишає собор. Під час покарання, з усих городян, лише Есмеральда зглянулася на горбаня і дала йому напитися води. Проте, коли розгортаються події романа, бачимо, що Квазімодо має велике людське серце здатне до самовідданої любові.
Героїнею сьогоднішнього уривку є інший горбань. Цього разу це скорчена жінка, що 18 років страждала від своєї хвороби та не могла випростатися. Євангелист зауважує, що вона “мала духа немочі”. Щоби зрозуміти як відчувала себе ця жінка, треба згадати ставлення Парижан до Квазімодо. При цьому Квазімодо був чоловіком. Життя жінки-каліки було значно гіршим. Здорових жінок не вважали повноцінними членами місцевої громади, а каліками матері лякали своїх неслухняних дочок. Навіть якщо їй і не казали у вічі зневажливі слова, вона чула тихий шепіт і насмішки, що супроводжували кожну її появу серед людей. Як і Квазімодо, жінка втратила свою особистість, а потворність стала її визначальною ознакою. Напевно колись вона мала ім’я, але за 18 років хвороби його забули. В очах суспільства вона настільки зрослася зі своєю недугою, що місцеві називали її просто – скорченою. Проте, там де люди бачили потворність і відразу, Христос побачив зовсім інше. За скаліченим фасадом хворої і притиснутої до землі людини Спаситель побачив дочку Авраамову, створену за образом Божим. Господь покликав жінку до Себе, возложив на неї руку та звільнив від багаторічної недуги. Випроставшись вона почала славити Бога.
Антигероєм цієї історії є начальник синагоги. І тут ситуація змінюється на пямо протилежну. Фізично здоровий чоловік, що користується суспільною довірою і повагою, місцевий релігійний авторитет, що знається на законі, тлумачить способи його застосуання та пильнує за дотриманням мешканцями моральних норм. Повага, достаток, зразкове життя (саме таких обирали начальниками синагог) здавалися характерними ознаками Божого благословення. Проте, Христос дивиться крізь земну мішуру і бачить гниле та позбавлене любові серце начальника синагоги. Спаситель називає його лицеміром, бо до власної худоби він ставиться краще ніж до ближнього…
***
Сучасний календар Української Православної Церкви передбачає читання Євангельського уривка про зцілення Спасителем скорченої жінки у неділю 27-му після П’ятидесятниці, коли би це не припадало. Проте, так було не всюди і не завжди. В часи св. Григорія Палами, архієпископа Солунського (14-те століття) цей уривок читався у третю неділю перед Різдвом Христовим. Зціливши скорчену жінку Христос називає її “дочкою Авраамовою”. Усе людство, скалічене, хворе та скорчене від тягаря гріхів, нагадує цю жінку, яка розпрямилася з волі Божої. З роздумів над хворобою і зціленням “дочки Авраамової” Церква починала розмову про родовід Спасителя, що продовжувалася в неділю святих праотців та неділю святих отців. ( The Homilies, p 633)
***
Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook