Неділя 25 після П’ятидесятниці. Притча про милосердного самарянина. Лк. 10:25-37
Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook
У неділю 25 після П’ятидесятниці Свята Православна Церква пропонує для роздумів притчу про милосердного самарянина. Незважаючи на те, що ця притча переказана лише євангелистом Лукою (Лк. 10:25-37) вона є одним з найпопулярніших і найцитованіших Євангельських уривків.
Лк. 10:25-37
25 І ось один законник встав і, спокушаючи Його, сказав: Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне? 26 Він же сказав йому: в законі що написано? Як читаєш? 27 Він сказав у відповідь: люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого – як самого себе. 28 Ісус сказав йому: правильно ти відповідав; так роби – і будеш жити. 29 Він же, бажаючи виправдати себе, сказав Ісусові: а хто ж мій ближній? 30 На це Ісус сказав: один чоловік ішов з Єрусалима до Єрихона і потрапив до рук розбійників, які зняли з нього одяг, поранили його і відійшли, залишивши його ледве живого. 31 Випадково один священик проходив тією дорогою і, побачивши його, пройшов мимо. 32 Так само і левит, що був на тому місці, підійшов, подивився і пройшов мимо. 33 Якийсь же самарянин, проїжджаючи, натрапив на нього і, побачивши його, змилосердився; 34 і, підійшовши, перев’язав йому рани, поливши оливою і вином; і, посадивши його на свого осла, привіз його до заїжджого двору і потурбувався про нього; 35 а на другий день, відходячи, вийняв два динарії, дав господареві заїжджого двору і сказав йому: подбай про нього; і якщо витратиш на нього більше, я, коли повертатимусь, віддам тобі. 36 Отже, кого з тих трьох вважаєш ти ближнім того, хто потрапив до рук розбійників? 37 Він сказав: того, який змилосердився над ним. Тоді Ісус сказав йому: іди і ти роби так само.
***
Коротка історія Самарян
За часів земного життя Спасителя територія Самарії знаходилася між Галілеєю на півночі Ізраїля та Юдеєю на півдні. Зазвичай, побожні Галілеяни, подорожуючи до Єрусалиму, оминали пряму дорогу через Самарію, обираючи вдвічі довшу східним берегом Йордану. Близькі за походженням, але розділені гіркою історичною долею, народи уникали будь-яких контактів із колишніми родичами.
Розділ Ізраїля на два царства
Після смерті царя Соломона Ізраїль розділився на два царства (Див. 3Цар.11:26-39 та 3Цар.12:1-24). Північні 10 племен народу Божого були колективно названі Ізраїлем та мали столицю в місті Самарія (3Цар.16:24). Південні коліна Юди та Веніаміна називали Юдеєю. Свою столицю Юдеї мали в Єрусалимі. Між Єрусалимом і Самарією приблизно 50 кілометрів.
Падіння Ізраїля
Усі без винятку царі Ізраїля відзначалися невірою і непослухом Богові. Вони заохочували язичницькі релігії та жили гріховно. Після неодноразових пророчих попереджень про біди – за відсутності покаяння – північне царство Ізраїля було захоплене Ассирійцями коло 724 року до Р.Х.
Більшість населення з тих хто, вижив після війни, були вивезені на чужину й перемішалися з місцевим населенням (4Цар.17:5-6; 4Цар.17:22-41). З того часу їх називають “загубленими колінами Ізраїля”.
Замість виселених ізраїльтян ассирійці завезли до Північного Ізраїльського Царства п’ять східних племен, які привезли власну релігію та традиції. Ассирійці намагалися перемішати народи, щоб вони втратили свою національну iдентичнiсть і не чинили опору. Східні народи одружувалися з місцевими мешканцями. Змішувалися культури й релігії. Цей гібридний народ і став самарянами.
612 року до Р.Х. Єгиптяни остаточно перемогли Ассирійців, але Самарія підпала під їх контроль ще 610 року. У свою чергу Єгиптяни були переможені Вавилонянами, а Самарія з 605 року до 562 року до Р.Х. стала центром незначного округу Вавилонської імперії.
Падіння Юдеї
586 року до Р.Х. Юдея також була підкорена Вавилонянами (2Паралип.36:16-21). Юдеїв забрали до Вавилонського полону на 70 років. Лише немічні, убогі та нездатні до роботи залишилися на батьківщині та змішалися з самарянами.
Повернення Юдеїв
Багатьом євреям жилося непогано на чужині. Коли одна частина народу оплакувала своє вигнання та сумувала за батьківщиною, інша збагатилася і добре прижилася у Вавилоні (1Ездр.1:1-6). Лише найвідданіші повернулися до Єрусалиму з метою відбудувати місто і Храм.
Вавилонський полон став покаранням коліну Юдиному за невірність Богові, але, разом із тим, урок було засвоєно. Повернувшись додому, юдеї були ревними у служінні Богові та праведними у повсякденному житті, старанно уникаючи ідолослужіння. Євреї відбудували Храм Божий, щоб здійснювати належні богослужіння у потрібному місці. Самаряни пропонували свою участь у будівництві Храму, але їх пропозиція була зневажливо відкинута (1Ездр.4:1-5).
Після Вавилонського полону юдеї стали особливо ревними до Святого Письма. Переписувачі ретельно копіювали Слово Боже. Освічені вчителі закону засновували школи та синагоги, де навчали молоде покоління. Таким чином, глибоке покаяння в колишньому ідолопоклонстві разом з шануванням Святого Письма вилилося у прискіпливе тлумачення Священних Текстів та фанатичне й деталізоване до дрібниць релігійне життя.
Самаряни
Самаряни в свою чергу розробили власну, компромісну версію юдаїзму. Вони продовжували вірити в Бога юдеїв, але місцем молитви визначили гору Гаризим замість Єрусалима. Самаряни мали свою власну версію П’ятикнижжя Мойсеєвого арамейською мовою, що місцями відрізнялася від єврейського аналога. На відміну від юдеїв, самаряни не включали до свого Святого Письма пророцьких і поетичних книг.
Коло 400 року до Р.Х. самаряни збудували храм на горі Гаризим, що спровокувало напружені стосунки між ними та юдеями. Цей храм був зруйнований євреями 128-129 роках до Р.Х., за часів Хасмонейського царя Івана Гиркана. Невелика громада самарян існує й сьогодні.
Mowczko, Margaret. “A Brief History of the Samaritans.” Newlife. 2 Sept. 2009. Web. 2 Feb. 2015.
***
Дорога з Єрусалима на Єрихон
У своїй промові “I’ve Been to the Mountaintop,” Martin Luther King, Jr. казав: “Дорога на Єрихон була надзвичайно небезпечною. Вперше відвідуючи Єрусалим, місс Кінг і я взяли прокатний автомобіль і поїхали з Єрусалима до Єрихону. Я тоді сказав дружині, що розумію, чому Христос обрав саме цю дорогу для притчі. Вона звивається і закручується, надаючи переваги для влаштування засідки. Ти виїжджаєш із Єрусалиму, що знаходиться 1200 фіт понад рівнем моря (насправді: 2100 фіт або 640 метрів), а коли через 15-20 хвилин прибуваєш до Єрихона, опиняєшся на 22 фіта нижче рівня мoря (насправді: 846 фіт або 258 метрів). Ця небезпечна дорога за часів Христа називалася “Кривавим шляхом”. Цілком можливо, що коли священик з левитом побачили зраненого, очікували, що розбійники досі перебувають десь поряд. Або думали, що сам побитий лише прикидається, щоби несподівано напасти. Перше питання, що поставили собі священик з левитом: “Що буде зі мною, якщо я зупинюся і допоможу цьому чоловікові?”
А потім прийшов самарянин і поставив зворотнє питання: “Що буде з цим чоловіком, якщо я не зупинюся і не допопожу йому?”
***
Милосердний самарянин, James Tissot
З часів раннього християнства притчу про милосердного самарянина тлумачилии алегорично. Іриней, Климент, Ориген, Іван Золотоустий, Амвросій Міланський, Августин та багато інших пропонували майже аналогічні прочитання цього тексту. Наприклад, Ориген так розкривав її зміст: чоловік, що йшов дорогою донизу – Адам; Єрусалим є раєм, а Єрихон – світом; грабіжники є злою силою; священик символізує закон, левит – пророків, а самарянин – Христа; рани є символом непослуху, віслюк – Тілом Христовим, а готель – Церквою. Обіцянка самарянина повернутися і розрахуватися за додатково витрачене – друге пришестя Спасителя.
Подібне розуміння знаходимо на багатьох іконах та середньовічних вітражах (напр. Бурзький та Санський собори Франції).
“Parable of the Good Samaritan.” Wikipedia. Wikimedia Foundation. Web. 2 Feb. 2015.
***
Милосердний самарянин, Jan Wijnants (1670)
… Є багато речей, які притча про милосердного самарянина не говорить. Вона не говорить, що постраждалий був євреєм. Або чому саме священик і левит не допомогли пораненому. Можна припустити, що обидва представника духовенства йшли до Храму на службу і намагалися уникнути контакту з тілом мертвого або з кров’ю, щоби зберегти ритуальну чистоту. Мотиви поведінки залишаються незрозумілими. Але таке припущення залишається не більше ніж припущенням. Не відкриває притча і причин милосердя самарянина, хоч і змальовує цілком конкретні дії для спасіння пораненого.
Милосердний самарянин, Rembrandt (1630)
Відсутність подробиць дає можливість зосередитися не лише на тому, кого ми маємо сприймати, як ближнього, а й на тому, якими ми маємо бути. Тут, внутрішній стан людини диктує її поведінку. Притча говорить, що усі троє “побачили” пораненого, але мовчить, про що вони подумали. Що би не відбувалося в душах цих людей, реакція була різною. Думки і відчуття священика згорнуті до нуля – “побачив і пройшов мимо”. Так само і левита – “подивився і пройшов мимо”. Натомість самарянин “побачив… змилосердився… і потурбувався про нього”. Поштовхом до дії стало відчуття милосердя.
В цілому, – побачив-змилосердився-потурбувався, – є типовою Євангельською послідовністю. Коли Христос побачив сумуючу Наїнську вдову, змилосердився і воскресив її сина. Коли отець здаля побачив блудного сина, переповнився жалем і побіг йому на зустріч. Матвій і Марк говорять, що коли Христос бачив багато народу, проявляв милосердя і зціляв хворих. У притчі про страшний суд праведники турбуються про голодних, спраглих, нагих, хворих, ув’язнених, не усвідомлюючи, що тим самим піклуються про Христа…
***
Ми живемо в світі, де кожні телевізійні та радіоновини приносять вістку про чергову жертву на дорозі життя. Безпомічні жертви війни та природних катастроф, залишені або занедбані діти, дідусі і бабусі, невиліковні хвороби, безробіття та зламані людські долі…
І над усім цим звернені до нас слова Христа: “Іди і ти роби так само”. Чи вистачить у нас бажання, часу, енергії, співчуття, ресурсів, щоби зупинитися і допомогти? Знайти і простягнути руку?..
***
Милосердний самарянин, Aimé Morot (1880)
Під час уроку викладач розповів семінаристам таку історію: “Одна студентка сіла на пором переправитися з Ілігана до Себу (на Філіпінах). Після того, як паром відправився, виявилося, що в неї вкрали сумку з грошима і речами. Від безвиході вона почала плакати, а пасажири по черзі заспокоювали її. Сталося так, що цим паромом плив відомий місцевий політик. Вислухавши історію дівчини, він сказав, що все це неприпустимо і обіцяв негайно зустрітися з господарями парому, щоби примусити їх посилити охорону пасажирів. Священик також вислухав дівчину, поспівчував, посумував, що світ котиться у безодню гріха і пообіцяв помолитися за неї. Наступним підійшов мусульманин. Розгорнув свій обід, відламав половину і протягнув дівчині. Коли вона доїла, дав їй трохи грошей, щоби вона могла дістатися до родичів”. Завершивши розповідь, викладач запитав: “На вашу думку, хто із трьох: політик, священик чи мусульманин виявився справжнім християнином?” “Звичайно, мусульманин,” – гуртом відповіли семінаристи, і лише після цього зрозуміли, що сказали…
***
Словосполучення “милосердний самарянин” можна почути від людей віруючих і не віруючих. Іноді здається, що притча про милосердного самарянина переступила межі Церкви. Проблема в тому, що цю притчу, як і будь-які інші слова Спасителя, не можна вийняти з Євангелія, бо поза релігійним контекстом вона втрачає свою глибину і сутність. Усі спроби спекуляцій завершувалися фарсом або критикою самого тексту.
На думку декого розповідь про милосердного самарянина сприяє існуванню несправедливої соціальної системи. Нібито притча пропагує короткотермінову допомогу без вирішення й усунення глибинних проблем суспільства. Переводячи притчу в соціально політичний контекст, вони задаються питаннями: яким був соціальний стан суспільства, що зробив можливим злочинність на дорогах? Чому злочин стався саме в цьому місці? Чи є безпечні дороги? Це був звичайний розбій з метою заволодіння грошима, чи передбачуваний наслідок глибокої суспільної кризи? Іншими словами, що важливіше: надати разову допомогу, чи боротися зі злочинністю?
Милосердний самарянин, Walter Rane
Що би сталося, якби милосердний самарянин, подорожуючи цією самою дорогою, щодня знаходив нових і нових поранених, пограбованих і забитих до пів-смерті людей? Якою була би його реакція? Скільки поранених треба знайти, щоби почати піднімати питання про безпеку, охорону і правопорядок? На якому етапі варто починати критикувати існуючий політичний режим і місцеву владу, що безпосередньо відповідає за даний регіон?
Martin Luther King, Jr. Казав: “Iстинне милосердя – це щось більше, ніж кинути монету жебраку. Воно в тому, щоби змінити систему, яка плодить жебраків”. При цьому Кінг наголошував на важливості милосердя та діяльній участі кожного християнина в долі ближнього. Суть притчі не в тому, що лишилося не покараним зло, а в тому, що любов до ближнього перемагає силу зла…
***
Милосердний самарянин, William Hogarth
Одного разу мама з маленькою донькою поверталися додому після недільного богослужіння. Дівчинка сказала: “Щось священик мене зовсім заплутав. Спочатку він сказав, що Бог такий великий, що цілий світ може тримати в одній руці, а потім, що він живе в моєму серці”. “Так і є,” – відповіла мати. Дівчинка задумалася і запитала: “Але ж, якщо Він такий великий, то хіба Він не буде виступати назовні?”
Буде. Бог великий і якщо він є в людському серці, то обов’язково буде проявлятися в словах і справах…
***
Милосердний самарянин, David Teniers the Younger
Притча про милосердного самарянина демонструє три різні філософії життя.
Філософія розбійника: “Що твоє – моє, і я заберу це силою”.
Філософія священика і левита: “Що моє – моє, і я зроблю усе, щоби це зберегти”.
Філософія самарянина: “Що моє – твоє, і я поділюся усім”.
Христос схвалив самарянина, кажучи: “Іди і ти роби так само”.
***
Милосердний самарянин, Vincent Willem van Gogh
В реальному житті далеко не завжди буває такий щасливий фінал, як в притчі про милосердного самарянина. Мене завжди цікавило, як змінився зранений і пограбований після спасіння. Чи він і далі вважав самарян брудними і негідними єретиками, після доторку до яких треба проходити обряд очищення? Чи сміявся над жартами про самарян? Чи відвертав очі, коли хтось із одноплемінників принижував або жорстоко поводився з самарянином?
Іноді милосердя докорінно змінює людину. Одна Вашингтонська родина запросила друзів на барбекю. Коли м’ясо вже було готове, несподівано з’явився грабіжник і наставив пістолет до голови одної із жінок. Господарі та гості були шоковані. Інша жінка почала соромити грабіжника: “Що би сказала твоя мама, якби побачила, як ти себе поводиш?” “Я не маю матері,” – коротко відрубав злочинець. Після цих слів відчуття жаху і заціпеніння жертв змінилися жалістю. Жінки почали висловлювати йому співчуття, запропонували склянку вина, сиру та іншої їжі. Грабіжник ковтнув вина, трохи поїв і сховав зброю.
Милосердний самарянин, Domenico Fetti
Як пише Нью Йорк Таймс, історія цим не скінчилася. Грабіжник почав вибачатися і врешті-решт спитав, чи може він обнятися зі своїми жертвами на знак примирення. Гості та господарі почали по черзі обіймати людину, що лише кілька хвилин перед тим погрожувала їх вбити. На останок йому подарували кришталевий келих, наповнений білим вином і провели, як давнього друга. Так сила любові, милосердя та відкритість серця змінили людину.
Цікаво, що сталося з цим чоловіком пізніше? Чи здатна сила любові змінити не лише окремих людей, а цілі громади, народи, раси. Переступити через кордони, що їх люди так старанно зводять, віддiляючись від сусідів…
Якби Христос оповідав притчу про милосердного самарянина сьогодні, напевно, на місці зраненого був би єврей, а на місці самарянина – араб…
***
Музей Милосердного самарянина
Сучасні паломники відвідують музей, що стоїть на дорозі між Єрусалимом та Єрихоном. Не лише старовинні мозаїки та фрески цікавлять людей. Сама споруда стоїть на місці розкопок. За візантійських часів, а можливо і раніше, тут був заїжджий двір, такий собі старовинний готель. Назва музею вельми промовиста “Готель Милосердного Самарянина”.
***
Милосердний самарянин, Giuseppe Maria Crespi, called Lo Spagnolo
Твердження Іана Богослова “юдеї не знаються з самарянами” є політкоректним тлумаченням юдейської молитви “Господи, не згадуй самарян під час воскресіння” та юдейського вислову “Очі мої нехай ніколи не бачать самарянина”. Йосип Флавій характеризує самарян, як ідолопоклонників і лицемірів. Равини вчили: “Нехай жоден ізраїльтянин не з’їсть найменшого шматочка того, що належало самарянам; бо це такий самий злочин, як їсти свинину”. (“Let no Israelite eat one mouthful of any thing that is a Samaritan’s; for if he eat but a little mouthful, he is as if he ate swine’s flesh”.
JACKSON, WAYNE. “Jesus and the Samaritan Woman.” Christian Courier. N.p., n.d. Web. 29 Dec. 2014.
***
Милосердний самарянин, Honoré Daumier 1850–1860
Незважаючи на суміш національностей, самаряни вважали себе спадкоємцями племен Єфрема та Манасії. Це робило їх прямими нащадками Якова та Йосипа. Додатково, вони вважали, що тримають значно консервативнішу і древнішу форму релігії отців, ніж юдеї. Вони молилися Єгові, зберегли наступництво Левитського священства та сприймали Тору (П’ятикнижжя Мойсея) як свою Священу Книгу (відкидаючи усі інші Біблійні книги). Натомість юдеї вважали самарян напівкровками, їх священство недійсним, а Самаритянську Тору – текстуально пошкодженою…
За часів Спасителя Самарія нараховувала коло мільйона мешканців. Сьогодні в районі гори Гаризим проживає коло 300 людей. Орієнтовно 300-400 самарян мешкають у інших містах Святої Землі. Самаряни вважають себе наступниками ізраїльтян, що ніколи не були в полоні асирійців, або повернулися з полону через 55 років – подія про яку в Біблії немає жодної згадки. “Істинна Тора”, говорять самаряни, визначає гору Гаризим, як місце, що його Бог обрав для молитви. На цій горі самаряни збудували храм за три століття до Р.Х. Дотепер самарянські священики приносять жертви на руїнах цього храма.
Fudge, Edward. “MOUNT GERIZIM.” Edward Fudge Ministries. Web. 9 May 2015.
***
Милосердний самарянин, Johann Carl Loth
Одної ночі, сидячі навколо розпаленого вогню, мудрець навчав своїх учнів. “Яким чином ми визначаємо, що ніч закінчилася і почався день?” – запитав старець. Один з учнів сказав: “День починається тоді, коли ми можемо на відстані відрізнити вівцю від собаки”. “Добра відповідь,” – сказав мудрець, – “але не цієї відповіді я чекав”. “День починається тоді, коли стає настільки світло, що ми можемо відрізнити пальму від смоковниці,” – сказав інший учень. “Добра відповідь,” – сказав мудрець, – “але не цієї відповіді я чекав”. Після ще кількох невдалих спроб, мудрець сам відповів на свої питання: “Ми знаємо, що ніч закінчилася, а день почався тоді, коли подивившись в очі іншої людини, побачимо брата або сестру. Якщо ви не бачите брата або сестру в іншому, ніч для вас продовжується, навіть якщо сонце в зеніті”.
Veronis, Luke. “Loving Our Neighbor as the Good Samaritan.” Schwebster.org. Web. 26 Nov. 2015.
***
Милосердний самарянин, Mario Balassi (Florence 1604-1667)
Дії, точніше відмову від дій, священика та левита з притчі про милосердного самарянина сучасна психологія називає “ефектом стороннього” або “синдромом Дженовезе”. Психологи звернули увагу на це явище після вбивства Кітті Дженовезе (Catherine “Kitty” Genovese) 13 березня 1964 року в Queens, Нью Йорк.
О третій годині ночі Кітті приїхала з роботи, запаркувала машину і вирушила додому. Їй треба було пройти лише тридцять метрів від дверей машини до дверей власної квартири, коли на неї напав маньяк. Згідно з газетними публікаціями, протягом тридцяти хвилин нападник гвалтував і різав ножем свою жертву. Щонайменше 38 свідків бачили злочин частково або повністю, але жоден не допоміг і, навіть, не зателефонував поліції. Нація була шокована. З того часу зафіксовано і досліджено десятки подібних випадків байдужості…
***
Останні півтора роки спонукали по-іншому подивитися на цілий ряд Євангельських уривків. Притча про милосердного самарянина – одне з таких місць Святого Письма.
Ні… розуміння, хто є моїм ближнім, не змінилося. Змінилася точка погляду: ким є я в цій притчі. Якщо колись говорив парафіянам: “Уявіть себе у цій притчі. Хто ви? Священик, левит чи самарянин. Лише не кажіть мені – поранений і скалічений, якому терміново потрібна допомога”.
Сьогодні я можу бачити не лише себе, але і тисячі людей на місці нещасної людини, що підступно потрапила до рук розбійників.
Кожен з нас має свої low moments…
Поранені, полонені, каліки, сироти, вдови, бездомні, біженці…
Нехай це буде своєрідний coming out. У цій притчі я бачу себе в ролі священика. Того самого, який побачивши зраненого пройшов мимо.
Щодня отримую десятки прохань про допомогу. Від різних людей. Друзів, знайомих, спів-служителів з України, абсолютно не знайомих людей. Прохання різні. Одним потрібна допомога на фронт. Іншим на дороговартісне лікування. У когось зруйнована хата. Ще іншим немає чим годувати родину. Хтось шукає спонсора для еміграції в США. Чи можу я задовольнити прохання всіх – ні, хоча би половини – ні, третини – ні. Якби в моїх силах було би допомогти кожному десятому, я би мав допомагати кільком щодня. Натомість, не встигаю навіть усім відписати, не те що допомогти.
І так, я розумію, що священик зобов’язаний допомагати людям. Церква зобов’язана відкривати долоню нужденним… Проте, мій бюджет не співмірний з потребами. До того ж благодійність – важлива, але не головна мета існування Церкви. Церква для того, щоби спрямовувати людей до Спасіння.
І тому, нажаль, себе я бачу в ролі священика, який побачив потребуючого, знизав плечима і пройшов далі.
Роль левита не краща. Левит складне, незнайоме слово… Пропоную сьогодні, замість слова левит вживати слово волонтер.
Церква завжди заохочувала і спрямовувала вірних до благодійності. Ап. Яків говорить “віра без діл мертва”. А без любові – вона не щира.
Деякі люди відгукнулися на заклик Божий і займаються практичною благодійністю. Вони називаються волонтерами. Подивіться на різні волонтерські фонди і благодійні організації. Метою свого існування, вони декларують допомогу різним групам людей. Зазвичай орієнтовані на військових, реабілітацію поранених, підтримку вдів, сиріт і родин воюючих на фронті. Але чи можуть волонтерські організації задовольнити потреби усіх. Я ще не зустрів жодного фонду, який навіть поставив би перед собою таку мету.
Я не волонтер, але наша парафія намагається допомагати усім волонтерським і благодійним організаціям збирати кошти, надаючи парафіяльний зал для проведення концертів, благодійних обідів, перегляду фільмів…
Виявляється у волонтерів подібна проблема. Щоби допомогти одному, треба відмовити десяткам.
Бідні, поранені, скалічені сини і дочки українського народу. Ті, хто був покликаний надати допомогу, як Церква, так і волонтери – не в силах. Не тому, що не хочуть – не тягнуть. Завдання неспівмірне з можливостями.
Хто буде милосердним самарянином? Хто має можливості і сили витерти сльози втрат, знеболити біль ран, огорнути любов’ю вдову і сироту? Відбудувати житло і зігріти його домашнім теплом?
На багатьох іконах можна побачити Христа в образі Милосердного Самарянина.
Коли вичерпуються земні надії – руки сильних знесилені, кишені жертводавців схудли, знеболюючі не дають полегшення а очі завзятих згасли – Господь приходить Сам…
Але не варто чекати найнижчої точки падіння. Допоки втрутиться Господь, є місце для нашої діяльності.
Протягом ІІ Світової в одному з німецьких міст союзники разбомбили місто і разом з ним католицький собор. Після завершення війни, місцева громада відбудувала споруду. Статуя Христа, яка стояла перед собором, також була покалічена. Руки Спасителя так і не були знайдені. Парафіяни хотіли замінити статую на нову, але місцевий священик лише прикріпив до неї табличку “Я НЕ МАЮ ІНШИХ РУК КРІМ ТВОЇХ”.
“Я НЕ МАЮ ІНШИХ РУК КРІМ ТВОЇХ” з цим зверненням Господь звертається до кожного з нас… “Я НЕ МАЮ ІНШИХ РУК КРІМ ТВОЇХ”
Отже ми повинні припинити покладати надію на Церкву, волонтерів, благодійні фонди, державні інституції. Натомість стати руками Христа, обійти світ Його ногами, Його вустами промовити слова молитви, підбадьорення, розради.
Не в наших силах повернути матерям загиблих дітей, жінкам – чоловіків, сиротам – батьків. Але в наших силах допомогти лікувати поранених. Подбати про старіючих батьків українських героїв. Пильнувати щоби сироти були доглянуті, а вдови не рахували останні копійки. Обійняти усіх своїм серцем і любов’ю…
Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook