Неділя 21 після П’ятидесятниці. Притча про сіяча. Лк. 8:5-15
Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook
Притча про сіяча (яку ряд західних теологів називають – притчею про землю) записана трьома євангелістами: Мф. 13:1-23; Мк. 4:1-20; Лк.8:4-15.
Лк. 8:5-15
Вийшов сівач сіяти зерно своє і, коли сіяв, одне впало при дорозі, і було потоптане, і птахи небесні подзьобали його. 6 А інше впало на каміння і, зійшовши, всохло, бо не мало вологи. 7 А ще інше впало поміж терня, і виросло терня і заглушило його. 8 Інше ж упало в добру землю і, коли зійшло, дало плід у стократ. Сказавши це, виголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає! 9 Учні ж Його запитали в Нього: що означає притча ця? 10 Він сказав: вам дано розуміти таємниці Царства Божого, а іншим – у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли. 11 Ось що означає притча ця. Зерно – це слово Боже. 12 А те, що впало при дорозі, це ті, що слухають, але потім приходить диявол і забирає слово із серця їхнього, щоб вони не увірували і не спаслись. 13 А те, що на камінні, це ті, що, як тільки почують слово, з радістю приймають, але не мають кореня, дочасно вірують, а під час спокуси відпадають. 14 А те, що впало поміж терня, це ті, що слухають слово, але відходять і, заглушені турботами, багатством та життєвими насолодами, не дають плоду. 15 А те, що впало в добру землю, це ті, які добрим і щирим серцем почуте слово бережуть і приносять плід у терпінні. Сказавши це, Він виголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає.
***
Сільськогосподарські метафори вживалися Вітхозавітними пророками. Кілька прикладів:
“Як дощ і сніг сходить з неба і туди не повертається, але напуває землю і робить її здатною родити і вирощувати, щоб вона давала насіння тому, хто сіє, і хліб тому, хто їсть, – так і слово Моє, яке виходить з уст Моїх, – воно не повертається до Мене марним, але виконує те, що Мені угодно, і вершить те, для чого Я послав його”. (Іс. 55:10-11)
“Бо так говорить Господь до мужів Юди та Єрусалима: розоріть собі нові ниви і не сійте між терням” (Ієр.4:3).
“Ось, настають дні, – говорить Господь, – коли Я засію дім Ізраїлів і дім Юдин сіменем людини і сіменем худоби” (Ієр.31:27).
“Бо ось, Я до вас повернуся, і ви будете оброблені і засіяні” (Єзек. 36:9).
“І буде у той день, Я почую, – говорить Господь, – почую небо, і воно почує землю, і земля почує хліб і вино, і єлей; а ці почують Ізраель. І посію її для Себе на землі, і помилую Непомилувану, і скажу не Моєму народу: “ти Мій народ”, а він скаже: “Ти мій Бог!” (Ос.2:21-23)
Ще кілька паралелей зі Старим Заповітом.
Середня врожайність у тогочасному Ізраїлі перевищувала посіяне у 7-15 раз. Стократний врожай отримував лиш праотець Ісаак на знак Божого Благословення: “І посіяв Ісаак на землі тій і одержав у той рік ячменю у стократ: так благословив його Господь” (Бут. 26:12).
Вислів “хто має вуха слухати, нехай слухає” також має паралелі у Старому Заповіті:
“Сину людський! Ти живеш серед дому бунтівного; у них є очі, щоб бачити, а не бачать; у них є вуха, щоб чути, а не чують; тому що вони – бунтівний дім” (Єзек.12:2).
“І сказав Він: іди і скажи цьому народові: слухом почуєте – і не зрозумієте, і очима будете дивитися – і не побачите. Бо огрубіло серце народу цього, і вухами насилу чують, і очі свої зімкнули, нехай не побачать очима, і не почують вухами, і не зрозуміють серцем, і не навернуться, щоб Я зцілив їх” (Іс.6:9-10).
“Відкрию вуста твої, і ти будеш говорити їм: “так говорить Господь Бог!” хто хоче слухати, слухай; а хто не хоче слухати, не слухай” (Єзек. 3:27).
***
Gordon Conwell Seminary chapel, fresco, by Gerald Steinmeyer
Зерно, що сіє сіяч, є Словом Божим, що потрапляючи у добру землю людського серця дає багатий врожай. Протягом історії християни відзначилися щедрістю цього врожаю. Церква докорінно змінила суспільство.
Християнські принципи лежать в основі сучасного права, та економіки. Церква змінила уявлення світу про шлюб і виховання дітей. Церква була рушійною силою у боротьбі з рабством, відстоюванні прав жінок, дітей і людей старшого віку. У першому столітті Церква заснувала перші сирітські будинки. Перший Вселенський Собор постановив заснувати госпіталі в усіх кафедральних містах. В одинадцятому столітті Церквою засновано перший університет. Християнство принесло знання в найвіддаленіші регіони землі.
Церква заснувала безліч благодійних організацій. Найпотужніші з яких, наприклад, Червоний Хрест і Армія Спасіння, стали всесвітніми об’єднаннями благодійників. Світовий волонтерський рух також має християнське коріння…
***
Яким би маленьким не було насіння, воно має величезну силу. Нещодавно вчені знайшли зернятко в одній з Єгипетських пірамід. Вік зерна оцінили у понад 3 000 років. Але, коли його висадили, зерно проросло і принесло врожай. Висадіть в землю жменю яблучних зернят- і отримаєте цілий сад. висадіть жменю жолудів – виросте цілий ліс могутніх дерев.
Подібно діє і Слово Боже. Зовсім незначна кількість людей чула притчу Спасителя особисто. Лише 12 були його послідовниками, але минув час – і християнство поширилося по цілому світу…
Shirley, Jerry. “Parable of the Sower.” Gbcdecatur.org. Web. 28 Jan. 2015.
***
Притча про сіяча, Pieter Bruegel the Elder, 1557
Уявіть трьох людей, що хворіють однаковою хворобою. Лікар приписав їм однакове лікування. Минув час. Перший повністю одужав. Другий спочатку пішов на поправку, але потім хвороба повернулася. Третій опинився ще у гіршому стані, ніж був на початку.
При цьому Перший ретельно додержувався вказівок лікаря та вчасно приймав ліки. Другий робив те саме, але, коли відчув полегшення, припинив лікування. Третій був переконаний, що лікар говорить неправду і не лікувався взагалі.
Тим, хто отримав негативний результат, не варто звинувачувати лікаря у невірній діагностиці або ліки, що буцімто не діють. Варто задуматися над собою та почати виконувати те, що приписано…
DeLashmutt, Gary. “Parable of the Sower & Soils.” Xenos.org. Web. 28 Jan. 2015.
***
Притча про сіяча є своєрідним холодним душем для проповідника і викликом для пастиря. Якою би не була ідеальною проповідь, не варто очікувати великого успіху. Якщо людські душі подібні до землі з притчі, то лише у кожному четвертому випадку можна очікувати суттєвого результату. Тому для проповідника ця притча є невтішною новиною. Натомість, пастирська робота включає довгу та поступову підготовку людини до прийняття Слова Божого, тому для пастиря ця притча є викликом.
Протягом останніх десятиліть на заході звучать думки, що разом із початком ери телебачення та Інтернету завершилася ера проповідників, а сама проповідь, як жанр, втратила свій комунікативний і навчальний ефект. Істина в тому, що проповідь його ніколи і не мала. Слово Боже діє там, де його чують, і лишається безплідним, де лише слухають. Дія Слова залежить не від самого Слова й не від проповіді, а від готовності слухача почути та сприйняти.
“Хто має вуха слухати, нехай слухає”, – каже Христос у притчі про тих, хто слухає і не чує, дивиться і не бачить. Недостатньо мати вуха на боках голови, бо Слово Боже треба не слухати вухами, а чути серцем. Серед тисячі сказаних світом слів треба почути Слово…
Piper, John. “Take Care How You Listen! Part 1.” Desiring God. 15 Feb. 1998. Web. 28 Jan. 2015.
***
Сіяч, Jean François Millet, 1865
Притчі Ісуса Христа одночасно відкривають глибини Царства Небесного для посвячених і ховають своє істинне значення від непосвячених. “Вам дано розуміти таємниці Царства Божого, а іншим – у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли,” – говорив Спаситель своїм учням. Деякі дослідники вважають, що завдяки прихованому змісту притч Христа не заарештували на самому початку його служіння. Фарисеї та садукеї намагалися причепитися до кожного слова Спасителя. Його могли заарештувати за єресь або виступи проти політичного режиму, але Господь говорив так, що лише люди з відкритим серцем могли його розуміти. Апостоли, що мали ключ до розкриття змісту Божественного вчення, отримували безцінний урок, а супротивники Христа чухали свої потилиці, намагаючись розібратися в оповіданнях про сільське господарство, риболовлю, особливості життя пастухів чи ведення домашнього господарства…
***
Кам’яниста земля
Сьогонішній Євангельський уривок називається притчею про сіяча, а не притчею про землю. Якщо “зерно – це Слово Боже,” то сіячем є Син Божий, а притча оповідає про те, яким чином діє Господь. З людської точки зору, дії сіяча є нелогічними і марнотратними.
“Що посіє людина, те й пожне,” – говорить апостол Павло (Гал. 6:7). У багатьох випадках цей вислів справедливий, але не в цьому. Сіяч збирає врожай далеко не з кожної засіяної ділянки. Більшість зерна змарновано. Одне – подзьобано птахами, інше – всохло, ще інше – заглушив терен.
На відміну від сіяча з притчі, світ діє за принципом доцільності, ефективності та результативності. Спитайте будь-якого сучасного фермера, чи буде він сіяти так, як змальовано у притчі? Ні. Бо це недоцільно та неефективно.
Добра земля
На відміну від людини, Бог не боїться витрачатися надаремно. Господь щедро дає кожному: сонце світить, і дощ іде як на добрих, так і на злих. Сіяч сіє зерно на добру землю й на неплідну. Бог щедро виливає свою Благодать на людей й вимагає цього ж від інших. Хіба з людської точки зору не є марнотратством те, що у Старому Заповіті ціла субота виділена Богові: 24 години продуктивного часу. Або візьмемо жертву всепалення. Ціла тварина приносилася в жертву, тоді як далеко не кожного дня люди могли дозволити собі їсти м’ясо.
Притча про сіяча змінює розуміння того, як ми живемо, проповідуємо Слово Боже, піклуємося про ближнього і навіть як проводимо богослужіння. Майже кожному священику доводилося чути скарги парафіян, що храм дуже високий: дорого опалювати взимку та охолоджувати влітку. Або дискусії стосовно служб. На які свята доцільно проводити богослужіння, а на які ні? Скільки людей має бути присутні на службі, щоби богослужіння вважалося доцільним? Я чув про людей, які перестали жертвувати на церкву. Про громади, що перестали підтримувати єпархії, до яких належать. Одні й інші вважають, що їх кошти використовують неефективно.
Якщо зробити наступний крок у розмові про ефективність, варто поставити ще ряд запитань. Чи не буде марнотратством хреcтити дітей, батьки яких навряд чи прийдуть до храму допоки у них не народиться наступна дитинка? Чи варто відпускати гріхи та допускати до причастя людей, що з року в рік приходять з тими самими гріхами? Чи варто молитися за грішників, що не просили молитви за себе?
Притча про сіяча дає відповіді на всі ці питання. Зерно сіється не лише там, де дасть добрий плід, але й там, де не принесе жодного плоду…
Коли Христос посилав апостолів на проповідь, казав: “Задарма одержали, задарма й давайте”. Люди віддають щиро і щедро лише тоді, коли сприймають благодать Божу як дар. Той, хто вважає, що він заробив цей дар своєю праведністю, знанням богословських істин, трудами для церкви, стає духовно скупим та починає охороняти Божий дар, обережно розподіляючи його там, де він буде “доцільним” і “ефективним”…
Bernard Brandon Scott (Hear Then the Parables) цитує “Natural History” Плінія: “Долини Лентіні та інші райони Сицилії, як і ціла Андалузія та особливо Єгипет плодоносять стократно”. Геродот у своїх описах Вавилонії говорить: “Зернові там родять настільки добре, що приносять двохсоткратний, а у деякі роки – трьохсоткратний врожай”.
***
Наприкінці шестидесятих Мельбурнська парафія виготовила нові вітражі. Після Богослужіння відбулося освячення, а потому люди підходили і роздивлялися деталі. Двоє дітлахів ретельно роздивлялися вітраж із зображенням сіяча з сьогоднішньої притчі. “Щось у нього якесь дуже сумне обличчя,” – сказав один. “Подивився би я на твоє, якби ти втратив стільки зерна,” – не роздумуючи випалив другий…
“MATTHEW 13 : 1-9 (10-17) 18-23.” Angelfire.com. Web. 28 Jan. 2015.
***
Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook