Неділя 17 після П’ятидесятниці. Зцілення дочки Хананеянки. Мф. 15:21-28

Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook

Мф. 15:21-28

21 І, вийшовши звідти, Ісус пішов у землі Тирські і Сидонські. 22 І ось жінка-хананеянка, вийшовши з тих місць, закричала Йому: помилуй мене, Господи, Сину Давидів, дочка моя тяжко біснується. 23 Але Він не відповідав їй ні слова. І підійшли учні Його і благали Його: відпусти її, бо кричить нам услід. 24 Він же сказав у відповідь: Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїлевого. 25 А вона, підійшовши, вклонилася Йому і каже: Господи, допоможи мені. 26 Він же сказав у відповідь: недобре взяти хліб у дітей і кинути псам. 27 Вона сказала: так, Господи! Але і пси їдять крихти, що падають зі столу господарів їхніх. 28 Тоді Ісус сказав їй у відповідь: о жінко! Велика віра твоя; нехай буде тобі, як ти хочеш. І зцілилася дочка її у ту ж мить.

***

Христос і Хананеянка 1784 Germain Jean Drouais

Христос і Хананеянка 1784 Germain Jean Drouais

Ортопраксія (правильна поведінка) хананеянки перемогла ортодоксію (правильну віру) юдеїв.

***

Навіть зараз слова Христа: “Недобре взяти хліб у дітей і кинути псам,” – звучать образливо. І це не зважаючи на те, що протягом останніх століть ставлення людей до собак змінилося докорінно. Під впливом західного світу ми говоримо, що “собака є другом людини”, милуємося цуценятами та проводимо виставки домашніх улюбленців. На Близькому Сході два тисячоліття тому ставлення до цих чудових тварин було зовсім іншим. Єдина позитивна згадка про собак у Святому Письмі зустрічається у книзі Товита, але спробуйте згадати, коли ви останній раз чули цей уривок в церкві. Усі інші згадки змальовують псів, як нечистих тварин, що годуються сміттям.
Щось подібне дотепер можна побачити в бідних Африканських країнах. Зграї худих і голодних диких псів бродять посеред гір сміття, вишукуючи залишки їжі. Частина з них нахабно підбирається до людей або бродить серед дітлахів, намагаючись вкрасти хоч якусь поживу.  В цих країнах немає комітету захисту тварин, а зголоднілі люди піклуються в першу чергу про власних дітей…

“Leftovers for All!” PreacherRhetorica. Web. 27 Jan. 2015.

***

Pent 17-3

Наближаючись до групи чоловіків, жінка-хананеянка порушила одразу кілька тогочасних соціальних норм. По-перше, існувало чітке розмежування між чоловіками та жінками. Відголоски того розмежування сьогодні лишилися в деяких Близько-Східних мусульманських державах, де жінки носять спеціальний одяг і не можуть виходити з дому без чоловіка чи належного супроводу. За соціальними нормами подібне звернення мав би робити чоловік хананеянки.
По-друге, існували певні національні особливості, що накладали відбиток на стосунки юдеїв із хананеянами. Цих два народи століттями воювали один з одним. Юдейський історик Йосиф Флавій писав, що мешканці Фінікійських міст Тиру і Сидону є “нашими загальновизнаними найлютішими ворогами”. Тому юдеї бачили в жінці-хананеянці представника ворожої нації…
Weir, Todd. “Overlooked and Under-Considered.” ‘bloomingcactus’ 14 Aug. 2005. Web. 27 Jan. 2015.

***

Pent 17-4, by JUAN DE FLANDESФінікійські міста Тир і Сидон знаходилися за північною межею Ізраїля. Їх населяли язичники, що поклонялися Фінікійським богам. Коріння ворожнечі між юдеями та хананеянами заглиблюєся у Біблійну історію навіть глибше, ніж створення народу Ізраїля. Праотець Ной, що врятувався від потопу збудувавши ковчег, мав трьох синів: Сима, Хама та Яфета. Ханаан був сином Хамовим, який з неповагою поставився до наготи свого батька. Коли Ной витверезів то висловив пророцтво: “…проклятий Ханаан; раб рабів буде він у братів своїх. Потім сказав: благословенний Господь Бог Симів; Ханаан же буде рабом йому; нехай поширить Бог Яфета, нехай оселиться він у наметах Симових; Ханаан же буде рабом йому” (Бут. 9:25-27). Авраамові Бог підтвердив Ноєві слова: “І дам тобі і нащадкам твоїм після тебе землю, по якій ти мандруєш, усю землю Ханаанську, у володіння вічне” (Бут.17:8). У Второзаконні Бог дає повеління євреям винищити хананеян: “А в містах цих народів, які Господь Бог твій дає тобі у володіння, не залишай у живих жодної душі, але піддай їх прокляттю: хеттеїв і аморреїв, і хананеїв, і ферезеїв, і евеїв, і ієвусеїв, [і гергесеїв,] як повелів тобі Господь Бог твій” (Втор. 20:16-17). Цей наказ частково було виконано, що не додавало дружніх ноток у стосунки народів…

Stoffregen, Brian P. “Matthew 15.(10-20) 21-28 Proper 15 – Year A.” Crossmarks.com. Web. 27 Jan. 2015.

***

Pent 17-5, Annibale CarraccРяд дослідників зауважує, що за часів Христа хананеян, як виокремленого народу, вже не існувало. Землі Тирські і Сидонські належали Сиро-Фінікійцям, що мали, у тому числі, й хананейське коріння.

Salmon, Marilyn. “Commentary on Matthew 15:[10-20] 21-28.”Workingpreacher.org. Web. 27 Jan. 2015.

***

Релігійні практики хананеян, як і фінікійців, що жили на землях Тиру і Сидону вважалися варварськими навіть серед язичницьких народів. Коли Олександр Македонський обложив фінікійські міста, місцеві мешканці приносили в жертву дітей, випрошуючи військову перемогу. Пізніше ці культи перебралися до фінікійських колоній у північній Африці.
Можливо, для тогочасних юдеїв видавалося дивним, що в країні, де спалюють живцем дітей, приносячи жертву вечірній зорі, жінка випрошувала зцілення для власної дочки.

Robertson, Anne. “The Canaanite Woman.” Sermon by Anne Robertson. 1 Jan. 1999. Web. 27 Jan. 2015.

***

Pent 17-6, by Michael Angelo Immenraet, 17th centuryНезручні питання, дискусії, тестування та випробовування були типовим способом навчання. Біблійна історія зберегла багато прикладів того, як Бог випробовує обраних. Наприклад, Авраама на горі Моріа (Бут. 22:1-2; Євр. 11:17), а сотні років пізніше – ізраїльтян у пустелі (Вих. 20:20; Втор. 8:2; Пс. 81:7). Цар Давид писав: “Ти випробував нас, Боже, Ти переплавив нас, як переплавляється срібло” (Пс.65:10). Подібно пише й Соломон: “Плавильня – для срібла, і горно – для золота, а серця випробовує Господь” (Притч. 17:3). Апостол Павло писав, що Господь випробовує серця наші (1Сол. 2:4), а Христос випробовував апостола Пилипа (Ін. 6:5-6).
У сьогоднішньому уривку Христос випробовує жінку-хананеянку. Хоч Христос і зцілив її дочку, дехто наголошує на нетолерантності Спасителя. Наприклад, Steve Wells наводить сотні прикладів Біблійної нетерпимості. Випадок із жінкою-хананеянкою йде за номером 529. Цікаво, що сама жінка-хананеянка, на відміну від відомого атеїста, не сприймає слова Спасителя, як образу чи неповагу…

Lyons, Eric. “Was Jesus Unkind to the Syrophoenician Woman?”Apologetics Press. Web. 27 Jan. 2015

***

Pent 17-7, Jean-François de Troy - 1743

Євангеліє досить скупо змальовує жінку хананеянку. І хоч напряму не вказано її ім’я, рід занять або соціальне становище, деякі висновки ми можемо зробити. Культурні норми східних народів, що мало змінилися з часом, чітко розмежовували сфери жіночої та чоловічої активності. Жінки опікувалися домом, родиною, кухнею. Усі зовнішні стосунки родини покладалися на чоловіка. Таким чином, щоби звернутися з проханням до Христа, жінка мала скористатися посередництвом свого чоловіка, батька, брата або сина. Якщо цього не сталося, можемо зробити висновок, що жінка була самотньою та не мала на кого спертися. Можливо була вдовою, або чоловік її покинув, коли почалися проблеми з дитиною. Часом місцева громада опікувалася вдовами та сиротами, але у випадку із біснуватою дочкою місцеві мешканці могли бути наляканими і не спішили протягнути руку допомоги. У будь-якому випадку бачимо людину яку відчай штовхає на порушення соціальних норм.

До того ж хананеянка просила за дочку. Тогочасне ставлення до дітей жіночої та чоловічої статі було різним. Сини були опорою старості батьків, їх пенсією. Дочки залишали батьківський дім і ставали частиною родини свого чоловіка. Тому, матеріально дочки не допомагали батькам, але моральна відповідальність за дочку залишалася. Сирах ось як це змальовує: “Дочка для батька – таємна постійна турбота, і піклування про неї відганяє сон: у юності її – як би не відцвіла, а у заміжжі – як би не стала гидкою; у дівоцтві – як би не осквернилася і не зробилася вагітною у батьківському домі, у заміжжі – щоб не порушила подружньої вірности й у співжитті з чоловіком не залишилася неплідною. Над безсоромною дочкою посиль нагляд, щоб вона не зробила тебе посміховиськом для ворогів, притчею у місті і докором у народі й не осоромила тебе перед громадою.” (Сирах. 42:9-11) Вцілому, батьки переживали за здоров’я синів значно більше ніж за здоров’я дочок.

***

Pent 17-8, James Tissot

Слова Спасителя “Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїлевого” зовсім не означають, що Йому було байдуже до представників інших народів. Починаючи з першої глави євангеліст Матфей включає до родоводу Христа досить несподіваних осіб: Фамар, Рахав, Руф і Вірсавію. Усі язичниці, до того ж зовсім не бездоганної репутації. Першим, хто прийшов поклонитися новонародженому Христу, у викладі єв. Матфея, були волхви зі сходу (2:1-2), тим самим думонструючи всесвітню важливість Віфлеємської події. В той час коли Спаситель докоряв апостолам за їх маловір’я, Його вражала віра римського сотника та жінки хананеянки. Найдовшою і богословськи найзмістовнішою розмовою Спасителя була розмова з жінкою самарянкою. Навіть після розп’яття римський сотник визнає Христа Сином Божим.

Бачимо, що Христос не цурався язичників, а перед Своїм Вознесінням дав наказ апостолам: “Йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам; і ось Я з вами по всі дні, до кінця віку. Амінь.”

Corrigan, George. “The Canaanite Woman: The Reply.” Friarmusings.wordpress.com. 15 Aug. 2014. Web. 21 Oct. 2015.

***

Pent 17-9 Mattia Preti (Il Cavalier Calabrese), 1665-70

Останнім часом ми краще розуміємо, що відбувалося між Христом та хананейською жінкою. Спаситель із своїми учнями знаходився на північному кордоні Ізраїля, коло міст Тиру і Сидону. Зараз це територія Ливану і батьківщина Хезболли, де неспокій і гуркіт локальних війн помножується відгуками війни та взривами терористичних атак. Можна лише уявити собі, що би очікувало групу євреїв, які опинилися у цих місцях протягом останнього року. Не дивно, що жінці довелося здалека кричати про допомогу…

***

Іноді, заходячи до храму люди стають надзвичайно сентиментальними. Неприємні слова, осуджуючий погляд або брак уваги викликають роздратування, несприяняття та, навіть, втрату віри. Люди перестають ходити до церкви бо хтось з ними не привітався, не відповів на питання, зробив зауваження. Уявіть собі, якби подібну чутливість проявила жінка хананеянка. Вона мала підстави образитися на Христа, розвернутися та піти додому, але на томість твердо стояла на своєму. Ця твердість, зосередження на головному та ігнорування другорядного принесли жаданий плід…

***

Pent 17-10

Pent 17-12

Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook