Неділя 14 після П’ятидесятниці та Неділя 28 після П’ятидесятниці. Притча про весільний бенкет
Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook
Мф. 22:1-14
(Неділі 14 після П’ятидесятниці)
22 Ісус, продовжуючи говорить їм притчами: 2 Царство Небесне подібне до царя, який справляв весілля синові своєму. 3 І послав рабів своїх покликати запрошених на весілля; і не схотіли прийти. 4 Знову послав інших рабів, говорячи: скажіть званим: ось я приготував мій обід, телят моїх і, що відгодоване, заколоте, і все готове; приходьте на весілля. 5 Але вони, знехтувавши те, пішли, хто на своє поле, а хто на свої торги. 6 Інші ж, схопивши рабів його, скривдили і вбили їх. 7 Почувши про це, цар розгнівався і, пославши військо своє, винищив тих убивць і спалив місто їхнє. 8 Тоді говорить він рабам своїм: весілля готове, а покликані не були достойні. 9 Отже, ідіть на роздоріжжя і всіх, кого знайдете, кличте на весілля. 10 І раби ті, вийшовши на дороги, зібрали всіх, кого тільки знайшли, і злих і добрих; і весілля наповнилося гостями. 11 Цар, увійшовши подивитись на гостей, побачив там чоловіка, вбраного не у весільний одяг. 12 І каже йому: друже, чому ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу? Він же мовчав. 13 Тоді цар сказав слугам: зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і киньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів. 14 Бо багато покликаних, та мало обраних.
Лк. 14:16-24
(Неділі 28 після П’ятидесятниці)16 Він же сказав йому: один чоловік справляв велику вечерю і запросив багатьох. 17 І коли настав час вечері, послав раба свого сказати запрошеним: ідіть, бо все вже готове. 18 І почали всі, ніби змовившись, вибачатися. Перший сказав йому: я купив землю і мені треба піти і оглянути її; прошу тебе, вибач мені. 19 Другий сказав: я купив п’ять пар волів та йду випробувати їх; прошу тебе, вибач мені. 20 Третій сказав: я одружився і через те не можу прийти. 21 І, повернувшись, раб той розповів про це господареві своєму. Тоді, розгнівавшись, господар сказав рабові своєму: піди швидше на вулиці й провулки міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих і кривих. 22 І сказав раб: господарю, зроблено, як ти велів, і ще є місце. 23 Господар сказав рабові: піди на дороги і загороди і умовляй прийти, щоб наповнився дім мій. 24 Бо кажу вам, що ніхто з тих запрошених не покуштує моєї вечері, бо багато званих, та мало обраних.
***
Одкровення святого Іоана Богослова змальовує картину шлюбу Сина Божого “І чув я ніби голос численного народу, ніби шум вод багатьох, ніби голос громів сильних, що говорили: алилуя! бо воцарився Господь Бог Вседержитель. Радіймо і звеселімось, і воздаймо Йому славу; бо настав шлюб Агнця, і жона Його приготувала себе. І дано було їй одягнутися у висон чистий і світлий, висон же є праведність святих. І сказав мені ангел: напиши: блаженні, покликані на шлюбну вечерю Агнця. І сказав мені: ці є істинні слова Божі” (Одкр.19:6-9).
***
Премудрість збудувала собі дім, витесала сім стовпів його, заколола жертву, розбавила вино своє і приготувала в себе трапезу; 3 послала слуг своїх проголосити з височин міських: “хто нерозумний, звернися сюди!” І бідним на розум вона сказала: “йдіть, їжте хліб мій і пийте вино, мною розчинене; залиште нерозумне, і живіть, і ходіть шляхом розуму” (Притч 9:1-6).
***
Зруйнування Єрусалимського Храму. Francesco Hayez. 1867
Весілля царського сина не лише загальнонародне свято, це важлива політична подія, що закладає правонаступництво державного керівництва. Саме на цьому наголошує ряд дослідників, що пропонують розглядати зміст притчі під політичним кутом. Додатково, варто звернути увагу, що в одному блоці з притчею про весільний бенкет прозвучало ще одне актуальне політичне питання: про необхідність платити, або не платити податки кесарю.
У політичній площині присутність на весіллі царського сина була своєрідним тестом підлеглих на відданість. Цар запрошував впливових людей, які, протягом свята засвідчували свою лояльність, як самому правителю, так і законному спадкоємцю трона. Вибачення не приймалися. У разі дійсної не можливості прибути особисто, запрошена особа передавала знаки уваги через рідню. Відмова прирівнювалася до зради й означала наявність ворожих задумів.
Покликані усвідомлювали наслідки своїх дій, тому вбивають і кривдять посланих до них гiнців. Проігнорувавши весілля царського сина покликані стали бунтівниками і заколотниками. Реакція царя є типовою для тогочасних володарів: винищення заколотників і руйнація міста де вони жили…
Весільний бенкет. Paolo Veronese
Протягом тисячоліть ця притча мала Євхаристичнй вимір. Господь збирає вірних навколо чаші причастя, закликає багатьох. Але, далеко не всі відгукуються на цей поклик. Кожен із присутніх сьогодні в храмі почув і прийняв його. Задумуючись над тим, ким ми є у притчі про весільний бенкет, відносимо себе до числа тих, хто з різним ступенем приготування є в числі гостей. Але цього не досить. Сьогодні Церква закликає нас зробити наступний крок бути не лише гостями свята, а слугами, що сповіщали покликаних. Заклик залишається дійсним допоки весілля на наповниться гостями…
Якщо перша частина притчі оповідає про тих, хто прийшов або не прийшов на бенкет, то друга говорить лише про наявних на весіллі. Виявляється, зовсім різні причини привели людей на свято. Більшість із вдячністю прийняла запрошення і радо скористалася нагодою вшанувати царя та розділити його радість. Але деякі прибули із меркантильних інтересів. Царське весілля давало можливості наїстися, напитися та розважитися за багатим столом за рахунок господаря.
Ставлення до царя та його сина висловлено у притчі наявністю або відсутністю відповідного “весільного одягу”. Люди, що вважали цю подію важливою, одягнули свої найкращі одежі. Той, хто прийшов лише наїстися, не потрудився належним чином приготувати себе, проявляючи неповагу до господаря.
Людина, що не мала весільного одягу символізує тих хто, хоч і приходить до церкви, але не хоче розлучатися зі своїми гріхами. Хіба не бачимо між християнами гніву, заздрощів, жадібності, неправдивості, пліток, осудження, сварок і численних інших гріхів…
Чи є зв’язок між зовнішнім виглядом і станом душі людини? Чи варто використовувати цю притчу для того, щоби заохочувати людей одягати до церкви свою найкращу одежу? Чи не буде це занадто буквальним тлумаченням?..
В протилежність до загально розповсюдженої думки, Eugene Boring у зносках до “Matthew, The Interpreters Bible” зазначає, що не існує жодних свідчень про звичай царів надавати гостям весільний одяг. Він вважає, що ця інтерпретація з’явилася завдячуючи Августину, який намагався пояснити зміст притчі вчитуючи в неї елементи Павлових послань.
Однак, згадка про святочну видачу одягу в Біблії є. Так 4Цар.10:22 пише про царя Іиуя?, що видав одяг усім служителям Ваала. Щоправда, того разу це погано для них завершилося…
В посланнях апостола Павла навернення людини до Христа часто зображується як облачення у новий одяг. “Як у день будемо поводитися благопристойно, не в розгулах i пияцтвi, не в перелюбствi й розпустi, не в сварках і заздрощах; а зодягнiться в Господа нашого Iсуса Христа i піклування про плоть не обертайте на похотi” (Рим.13:13-14). “Усi ви, що в Христа хрестилися, у Христа одяглися. ” (Гал. 3:27). “Вiдкинути колишнiй спосiб життя старої людини, яка зотлiває в спокусливих похотях, а обновитися духом розуму вашого i одягнутися в нову людину, створену за Богом, в праведностi i святостi iстини.” (Еф. 4:22-24), “Одягнiться в повну зброю Божу, щоб вам можна було стати проти хитрощiв диявольських, бо наша боротьба не проти крові i плотi, а проти начальства, проти влади, проти свiтоправителiв темряви вiку цього, проти духiв злоби пiднебесних. Для цього приймiть повну зброю Божу, щоб ви змогли протистояти в день злий i, все подолавши, вистояти. Отже, станьте, пiдперезавши стегна вашi iстиною‚ i зодягнувшись у броню праведності, i взувши ноги в готовнiсть благовiстити мир; а понад усе вiзьмiть щит вiри, яким зможете погасити всi розпеченi стрiли лукавого; i шолом спасiння вiзьмiть, i меч духовний, що є Слово Боже” (Еф. 6:11-17). “не говорiть неправди один одному, скинувши стародавню людину з дiлами її та вдягнувшись у нову, яка оновлюється в пiзнаннi за образом Творця її” (Кол.3:9-10).
Пророк Ісая також використовує символізм одягу: “Радістю буду радуватися у Господі, звеселиться душа моя у Бозі моєму: бо Він одягнув мене у ризи спасіння, одежею правди одяг мене, як на нареченого, поклав вінець і, як наречену, прикрасив убранням” (Іс. 61:10).
***
Весільний бенкет. Sandro Botticelli, 1483
Віра у власні можливості є характерною ознакою двадцятого й початку двадцять першого століття. Ця віра запевняє що, незважаючи на статеву, расову, національну або релігійну різницю, кожен може досягнути будь якої, найамбітнішої мети, якщо довго і самовіддано працює. Жодні класові або соціальні бар’єри не можуть стати на перешкоді. Найменша людина має достатньо можливостей стати найбільшою. Життєвий шлях ряду знакових американських гігантів таких, як Рокфеллер або Білл Гейтс лише підтверджують загальну впевненість.
На відміну від сучасності, за часів Спасителя, класовий і соціальний порядок був значною перепоною. П’ять відсотків населення Римської імперії мало під своїм контролем 95% багатства. Приблизно так само розподілялися відсотки між аристократією та простим населенням. Багатство розглядалося як даність, що розподілялася волею богів. Аналогічно сприймалося і соціальне становище. Багаті й привілейовані залишалися такими назавжди. Бідні та знедолені також не могли оминути своєї участі.
Великі державні заходи, такі як весілля царського сина, наочно показували соціальний зріз суспільства. Запрошення одержували лише найвпливовіші. Серед них також була певна ієрархія. Цар визначав кожному належне місце за святковим столом. Чим вищим був суспільний статус гостя, тим ближче до царя його саджали, і навпаки. Саме на подібних заходах аристократи визначали власну суспільну вагомість.
Притча про весільний бенкет ламала цілий ряд тогочасних суспільних норм поведінки. В реальності жоден із покликаних гостей не міг відмовити царю. Якщо аристократи проігнорували царське запрошення або, ще гірше, скривдили послів, вони вважалися бунтівниками та заколотниками. Після цього або цар мав знищити знать, або царство не могло встояти.
Не менш шокуючим було і запрошення на свято простих городян. За царським указом усі мешканці держави були запрошені розділити свято. Місця, що належали аристократам, стали доступні народові. Жодної ієрархічної структури, визнання заслуг, майнового цензу. Замість того – рівність можливостей і становища.
Важливими були і обставини, за яких виголошувалася притча. Христос стояв у дворі Єрусалимського Храму й уподібнював царський бенкет Царству Небесному. Така аналогія розходилася із загальним віруванням. Сучасники Спасителя вірили, що Храм є віддзеркаленням Царства Божого на землі. Іншими словами струкрура Царства відповідала структурі Храму. У Святому Святих перебуває Господь і звідти концентричними колами Божа благодать розливається у світ. Найближче до Святого Святих знаходилося Святилище з жертівниками, доступне лише для священиків. За ним місце молитви вірних, спочатку чоловіків, потім жінок. Ззовні Храму розміщався двір для язичників, де могли помолитися і вшанувати Бога ті, що формально не належали до Юдейства. Священна географія не зупинялася за межами Храму. Сам Єрусалим вважався місцем перебування Бога. Благочестиві Юдеї, що жили в діаспорі, хоч раз у житті здійснювали паломництво до Єрусалиму. У свідомості земляків Спасителя Єрусалим був центром світу – духовною столицею та пупом Землі. Не є дивним що в уяві юдея священна географія визначала статус людини перед Богом. Першим за честю був Первосвященик, далі священики, потім вірні, жінки й врешті-решт язичники.
Шоком було те, що притчею про весільний бенкет Христос руйнував усю священну географію. Цар закликав усіх, далеких і близьких, праведників і грішників не висуваючи жодних критеріїв відбору. Дітей Авраамових, що зберегли віру протягом століть, прирівняв до язичників, священиків, законників та фарисеїв до простого народу…
Broding, Larry. “Equal Dignity for All.” A Lectionary Resource for Catholics. Web. 27 Jan. 2015.
***
Останнім часом широкої популярності набули телевізійні шоу на кулінарну тематику. Мільйони людей щоденно дивляться, як інші готують вишукану екзотичну їжу. Здається іронічним, що кількість проведених перед телевізором годин споглядання за кулінарними вправами професіоналів зворотньо пропорційна кількості годин проведених на кухні за дійсним готуванням їжі. В еру супермаркетів, напівабрикатів та їжі швидкого приготування час проведений на кухнях скоротився до мінімуму. В деяких великих містах житло для одної людини будують взагалі без кухні.
За часів Спасителя, коли не було мікрохвильових пічок, посудомиючих машин, водопроводу, холодильників та газових плит приготування їжі було важкою щоденною фізичною працею. Іншим було і ставлення до їжі.
Весільний бенкет, про який ми чули сьогоднішню притчу, вимагав великих матеріальних та людських ресурсів разом із місяцями підготовки. Для весільного бенкету спеціально відгодовували худобу та роками настоювали вино. Сам бенкет продовжувався до семи днів, протягом яких постійно подавалися нові блюда. Гостей розважали найкращі музики.
В прадавні часи люди уявляли собі Царство Боже, як один безкінечний бенкет. Проблема ожиріння не була такою гострою, як зараз, якщо була взагалі. У сільськогосподарських районах люди жили бідно й не могли дозволити собі щоденно їсти м’ясо. Лише під час свят вони відпочивали від важкої праці та досхочу наїдалися. Тому весільний бенкет царського сина цілком відповідав уяві народу про Царство Боже…
***
Датський філософ і теолог Сере́н К’є́ркегор розповідав про богобоязнених качок, що перевалюючись із ноги на ногу прийшли до качиної церкви. Вони щиро молилися качиними молитвами та співали качині духовні гімни. Священик качур відкрив качину біблію та прочитавши уривок тексту полум’яно проповідував. Він казав, що качиний бог кожній качці дав дар крил, за допомогою яких можна злетіти, як орел. Казав як добре, змахнувши крилами піднятися понад парканами ферми й злетіти до самого неба. Проповідь торкнулася глибини качиних сердець. Деякі з них відчули як в них піднімається пір’я. А окремі навіть почали розпрямляти крила. Проповідник промовив благословення, качки прокрякали заключне “амінь” і перевалюючись із ноги на ногу пішли додому.
Подібно до качок, що милувалися проповіддю, але так і не спробували злетіти, люди ходять до церкви, але не хочуть змінювати своє життя. Tom Long говорив, що Господь закликає до церкви всіх. Але якщо у відповідь на незаслужене запрошення людина не змінює своє життя то впадає у духовний нарцисизм настільки глибокий, що не може відрізнити весільного бенкету Агнця Божого від вечірки у дешевому привокзальному барі…
Від дня свого хрещення кожний день ми обираємо, що на себе одягнути: вечірнє плаття, фрак, костюм, туфлі, золоті прикраси, джинси, шорти, футболку або співстраждання, доброту, смирення, терпіння, прощення і любов. Якщо людина дбає лише про зовнішнє – перетворюється на формального християнина. Якщо задумується про внутрішнє – відкриває для себе шлях до блаженної вічності.
Combs, Brian. “We Are What We Wear.” Haywood St. 3 Sept. 2014. Web. 27 Jan. 2015.
***
Притча про весільний бенкет Cicely Mary Barker, 1935
Варто зауважити, що 23-й вірш 14 глави Євангелія від Луки: “Господар сказав рабові: піди на дороги і загороди і умовляй прийти, щоб наповнився дім мій” не має згадки про виконання. Дім Господній ще не наповнився. Кожен має можливість відгукнутися на заклик і прийти на вечерю. Або стати служителем Господнім і запрошувати на вечерю інших.
***
Притча про велику вечерю має свій аналог у Старому Заповіті. Знаходимо його у 25 главі пророка Ісаї: “І зробить Господь Саваоф на горі цій для усіх народів трапезу з ситних страв, трапезу з чистих вин, з жиру кісток і найчистіших вин; і знищить на горі цій покривало, яке покриває усі народи, покривало, яке лежить на усіх племенах. Поглинена буде смерть навіки, і витре Господь Бог сльози з усіх облич, і зніме ганьбу з народу Свого по усій землі; бо так говорить Господь. І скажуть у той день: ось Він, Бог наш! На Нього ми уповали, і Він спас нас! Цей є Господь; на Нього уповали ми; радіймо і веселімось у спасінні Його!” (Іс. 25:6:9)
***
Частина людей, особливо молодшого покоління, переконані, що суть християнського життя обмежується переліком заборон. Це відбувається не тому, що так вчив Христос, а тому, що серед наших постійних парафіян завжди знаходяться люди, що поводяться так ніби завжди носять за собою гріб в одній руці та надгробну плиту в іншій. Але не ці люди визначають суть Євангельського вчення. Христос зробив символом Церкви велику вечерю та урочистий бенкет де споживають Тіло і Кров Спасителя. Церковна огорожа виокремлює місце свята, а не ув’язнення. Головним відчуттям християн є радість від спілкування з Богом…
***
В античні часи як у юдеїв так і у римлян запрошення гостей відбувалося в два етапи: попереднє – за кілька днів або тижнів до призначеної події та фактичне – коли усе готово і час приступати до свята.
Під час попереднього запрошення уточнювалася кількість гостей. Відповідно до визначеної кількості господар розраховував скільки тварин треба вбити та приготувати. Наприклад: для 2-4 гостей досить було одної або двох кур, для 5 – качки, для 10 – козеня, для 15 – барана, для 50 – теля.
Якщо людина давала згоду під час попереднього запрошення, а потім несподівано відмовлялася, то завдавала господарю матеріальних збитків, бо приготована їжа пропадала. Додатково, соціальне становище особи у тогочасному суспільстві визначалося стосунками всередині громади. Статус запрошених гостей визначав статус самого господаря. Повага вимірювалася тим, хто приходить до тебе в гості і, відповідно, запрошує тебе до себе. Несподівана відмова означала, що запрошені визнають свій суспільний стасус вищим від господаря. Оскільки цілий ряд гостей відмовилися прийти у призначений час, репутація господаря була осоромленою.
***
Суть відмовок нерадивих гостей зводиться до трьох головних пунктів: зміна обставин, зміна пріоритетів і нестача часу. Минули століття, але відмовки не змінилися.
Зміна обставин. Кожен із запрошених дав початкову згоду прийти на вечерю, але обставини несподівано змінилися. Один купив землю, другий – волів, третій – одружився. І сьогодні, зустрічаючи деяких людей на вулиці чуєш: “Отче, я хотів прийти на службу, але…”.
Зміна пріоритетів. Запрошені з притчі відмовилися, бо мали справи, які здавалися їм важливішими. Один купив землю і планував збільшити власні прибутки. Другий придбав п’ять пар волів і мав випробувати їх. Третій – одружився і насолоджувався родинним теплом. І сьогодні, робота й турбота про матеріальний достаток є одним із найпоширеніших виправдань нерадивих християн. Одруження також не може бути виправданням. Протягом життя я не зустрів на жодному храмі напису “Лише для чоловіків” або “Лише для жінок”. Церква освячує земну любов, звеличує і підносить подружнє життя.
Нестача часу. Зверніть увагу на слова запрошених із притчі. Їм ніколи. Один купив землю і каже: “Мені треба піти і оглянути її”. Інший також не має часу, бо купив волів і каже: “йду випробувати їх”. Відсутність часу є універсальною відмовкою, бо мине життя, а людина ніколи не матиме часу. Батькам не вистачає часу для дітей. Коли діти виростають – не мають часу відвідати перестарілих батьків.
REED, J. “Parable of the Great Banquet.” Parable of the Great Banquet. N.p., n.d. Web. 26 Dec. 2014.
***
Запрошення на бенкет, Harold Copping
Пояснюючи власне небажання приходити до церкви люди придумують безліч відмовок:
Я багато і важко працюю, а неділя єдиний день коли можу відпочити.
Я занадто молодий, буду старшим тоді буду ходити до церкви.
Я занадто старий, щоби докорінно змінити своє життя.
Я зробив занадто багато лихих вчинків, щоби Бог міг мене простити.
Зараз треба думати про навчання та кар’єру. Зароблю грошей, куплю будинок, одружусь, заведу діточок, потім буду ходити до церкви.
Я завантажений цілий тиждень, а неділю присвячую своїй родині, щоби побути разом із дружиною та дітьми.
Legge, David. “”Excuses, Excuses”” Preach The Word. N.p., June 2001. Web. 27 Dec. 2014.
***
Одна з церков вивісила оголошення:
“Неділя без відмовок”
Для тих, хто каже, що неділя це єдиний день коли можна поспати,
будуть видаватися спальні мішки.
Тим, хто думає, що в разі їх візиту до церкви завалиться стеля, видадуть будівельні каски.
Видаватимемо ковдри тим кому занадто холодно і кондиціонери тим, кому спекотно.
Кому здається, що священик служить занадто тихо, видадуть навушники.
Для кого занадто голосно – ватні тампони.
Листи і ручки отримає кожен, хто матиме бажання порахувати присутніх лицемірів.
***
Pent 14-16 Притча про весільний бенкет, Cornelis Droochsloot
На заході переважна більшість наречених одружується у білих весільних сукнях. Ця традиція заледве нараховує півтора століття. 1840-го року білу сукню для свого весілля обрала королева Вікторія, започаткувавши новий тренд, що поступово поширився у західному світі. До того часу наречені Європи одружувалися у сукнях різних, довільно обраних кольорів. Більшість уникала чорного (окрім Скандінавії, де чорний був традиційно популярним) та білого кольорів, що вважалися символами смутку.
Значно пізніше з’явилося тлумачення, що помилково приписувало білому кольору сивол чистоти, в розумінні незайманості та непорочності. Традиційно символом непорочності та чистоти був блакитний колір – Богородичний. Білий традиційно був символом духовної чистоти. Білими були хрещальні одежі, підризник (частина повного облачення священика) та саван спочилого.
“History of Wedding Dresses.” Marryjim.com. Web. 3 Sept. 2015.
***
Притча про весільний бенкет не є частиною Старого Заповіту, де лилося багато крові, не взята з Апокаліпсису, що змальовує події останніх днів світу. Це слова Спасителя, сказані ним незадовго до Його хресної жертви. При цьому наголошується, що покликані були не достойні не лише бути присутніми на бенкеті, але і взагалі жити. Цар розгнівався і, пославши своє військо, винищив їх і спалив іхнє місто. Отже, разом із Добрими Новинами про любов Божу до людей, Євангеліє змальовує гнів Божий та суд.
Важливо пам’ятати, що суд Божий є частиною Євангельської вістки. Спаситель проповідував любов, але, одночасно, підкреслював наслідки, що очікують кожного, хто відкине цю любов. Дехто бажав би бачити Христа теплим, пухнастим і готовим будь-якого часу прийняти людину до раю. Але суд Божий, як і Божа любов є невід’ємною частиною Святого Письма…
***
Наказ господаря своїм рабам “піди швидше на вулиці й провулки міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих і кривих” перегукується із Словами Спасителя фарисею двома віршами раніше притчі про званих на вечерю. Христос повчав фарисея: “Сказав же і тому, хто запросив Його: коли справляєш обід або вечерю, не клич друзів твоїх, ні братів твоїх, ні родичів твоїх, ні сусідів багатих, щоб і вони тебе колись не запросили і не одержав ти відплати. Але, коли справляєш званий обід, клич убогих, калік, кривих, сліпих, і блаженний будеш, бо вони не мають чим віддати тобі; віддасться ж тобі у воскресіння праведних” (Лк. 14:12-13).
***
Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook