Назад до Києва

Далеко не всі вірні Америки бездумно погодилися з ліквідацією УПЦ в США. В жовтні 1995 року парафіяни Свято-Вознесенського храму Кліфтона, Нью Джерзі листовно звернулися до православних українців, порівнюючи Пункти Згоди з Переяславським договором і називаючи їх наслідки “катастрофічними”. В січні 1997 року в Чикаго був заснований історичний та богословський журнал “Українці Америки за Київський Патріархат”, а в травні того ж року утворився Комітет “Об’єднання парафій діаспори за Київський Патріархат” та Братство святого Петра Могили.

У відповідь єпископи Константинопольського Патріархату розпочали репресії проти духовенства. В січні і лютому 1998 року архієпископи Всеволод і Антоній заборонили п’ять священиків і одного диякона “за співслужіння з ієрархами і духовенством” Київського Патріархату.

20 березня 1998 року в Чикаго відбулася конференція духовенства і мирян, що обговорила ситуацію з заборонами. Оскільки ієрархія УПЦ в США, без рішення Собору Церкви вийшла зі складу Київського Патріархату і приєдналася до Константинополя, Конференція рекомендувала парафіям заявити протест проти рішення Консисторії та оголосити про приналежність до Київського Патріархату.

Рішеннями Загальних зборів парафії св. Стефана в Брансвік, Огайо, св. Софії в Чикаго, Іліной, св. Миколая в Купер Сіті, Флорида та Святої Тройці в Норт Роялтон, Огайо просили Святійшого Київського Патріарха прийняти їх під свою опіку. В 94 травні та серпні 1998 року Священний Синод видав відповідні документи.

Якщо на початку Константинопольський Патріархат накладав заборони на духовенство, то після заяви Свято-Михайлівської громади з Юніондейл, Нью-Йорк, почалися судові позови проти парафій. Намагаючись відібрати парафіяльне майно, збудоване людьми за власні копійки, Консисторія програла гучні процеси в Юніондейл та Кліфтоні, але натомість відігралася в Рочестері. В парафії св. Покрови Рочестера так і не дійшло до судів. Численні виклики поліції, зламані замки храму, пробиті колеса машин, образи та скандали викликали внутрішнє протистояння й зневірення багатьох. Консисторія зберегла майно, яке вважала своїм, і прозвітувала про “виздоровлення” парафії св. Покрови в Рочестері.

***

Ситуація в Бриджпорті не була подібною до ситуації в жодній іншій парафії. Специфічна й значною мірою персоналізована історія стосунків Свято-Троїцької парафії з Константинопольським Патріархатом почалася ще до заснування самої парафії. Виросла вона з непорозуміння в середині Бриджпортської парафії Покрови Пресвятої Богородиці. Від початку ця парафія належала до Української Католицької Церкви, але після конфлікту з церковною владою перейшла на Православ’я.

Того часу найбільшою Українською Православною Церквою в Америці була УПЦ в США, що діяла під проводом владики Івана (Теодорвича), але Покровська парафія приєдналася до Константинопольського Патріархату під проводом єпископа Богдана (Шпильки). Саме до цієї парафії приписувалися новоприбулі. Прибувши до Бриджпорта владика Мстислав очолив українські парафії Константинопольського Патріархату й повів їх до об’єднання з церквою під проводом митрополита Івана (Теодоровича). Після об’єднавчого собору аж до придбання земельної ділянки в Бавнд-Брук Покровська парафія була центром Консисторії. Тут архієпископ Мстислав жив, працював і звідси розбудовував УПЦ в США.

Разом з активізацією життя зростало внутрішнє напруження між другою й третьою хвилями імміграції. Друга хвиля виїхала за океан до початку українського національного відродження. Вихідці з Польщі, Угорщини, Румунії, Росії пройшли довгий шлях, усвідомлюючи себе українцями. Їх національна ідентичність формувалася у вільному світі, який вітав і підтримував різноманітні національні прояви.

Натомість, національна самоідентифікація новоприбулих формувалася в протистоянні комуністичному та фашистському режимам. Загартовані Другою світовою, боями за незалежність, духовно сформовані й здружені в національно-патріотичних умовах Ді-Пі таборів новоприбулі швидко стали реальною й впливовою силою, на яку треба було зважати.

На додаток, існувала чутлива обрядова різниця. Покровська парафія відправляла служби англійською або церковно-слав’янською, а новоприбулі були призвичаєні до української богослужбової мови. Різні наспіви та численні відмінності в обрядах, серед іншого, були предметом постійних суперечок.

Поки владика Мстислав перебував у Бриджпорті, а отець Андрій Бек був настоятелем, активного протистояння вдавалося уникати. Після відходу отця Андрія Покровська парафія розкололася, й новоприбулі заснували окрему Троїцьку парафію. Деякі діячі сприйняли заснування нової громади, як власну образу, тому Бриджпортська Покровська Парафія залишила УПЦ в США й підпорядкувалася єпископу Богдану (Шпильці), який не визнав об’єднавчого собору й з кількома парафіями залишився у складі Константинопольського Патріархату.

Протягом короткого часу бачимо Бриджпортську Покровську парафію в числі активних борців як проти УПЦ в США, так і проти Свято-Троїцької громади зокрема. При Свято-Покровській громаді створився так званий “комітет мирян”, який видавав і розсилав бюлетені, спрямовані проти Української Церкви та особисто проти молодого й активного Голови Консисторії архієпископа Мстислава.

“Українське Православне Слово” №3,4 за 1955 рік пише про “Бриджпортський комітет мирян”, звинувачуючи його в передруці комуністичних пасквілів. Так само й католицький часопис “Ла Круа” в Парижі зазначає:

 “…вистачить уважно прочитати “бюлетень комітету мирян з Бриджпорта”, що його анонімові члени того “комітету” недавно розіслали духовенству, парафіяльним урядам і окремим вірним нашої Церкви, та порівняти той “бюлетень” з інструкціями Москви для її агентів у вільному світі”.

 “Українське Православне Слово” за травень 1957-го року висловлюється ще чіткіше:

 При парафії Святої Покрови в Бриджпорті, що перейшла в юрисдикцію єпископа Богдана (Шпильки), вікарія Царгородської Патріархії, діє анонімний “комітет мирян УПЦ в США. “Комітет” протягом кількох років розсилає пасквілі на УПЦ в США та на архієпископа Мстислава особисто. Бюлетень “комітету” передруковує статті та книги, видані в СССР. Зокрема, книгу В. Бєляєва та М. Рудницького “Під чужими прапорами”, що її видано в Києві 1956 року, та низку інших статей Михайла Рудницького.

 Наприкінці ХХ століття, коли ієрархія УПЦ в США увійшла до складу Константинопольського Патріархату, парафіяльна управа Троїцької парафії Бриджпорта знала чого очікувати і тому діяла спокійно і виважено. Перед тим, як заявити про приналежність до Київського Патріархату, парафіяльну управу зміцнили надійними і перевіреними людьми. Важливу роль у цьому процесі відіграв секретар управи Володимир Тромса. Саме він, будучи переконаним українським патріотом та прихильником автокефалії Української Церкви, листувався з Консисторією. Адресовані Тромсою листи висловлювали повагу до провідників Церкви разом з чіткою й твердою позицією управи. 

17 січня 1999 року Надзвичайні Загальні Збори парафії прийняли рішення “стримати висилку належности фінансових зобов’язань до Консисторії… до часу полагодження основних церковних справ”, про що листовно попередили Консисторію.

Подальше листування з Консисторією було витримано у шанобливій і діловій манері, тому Бриджпортська парафія, чи не єдина в Америці, уникла скандалу з церковною адміністрацією. “Скасувавши” Свято-Троїцьку парафію й позбавивши її “всяких прав і привілеїв” владика Антоній писав “Ваш настоятель залишається на місці, для задоволення Ваших духовних потреб”.

23 липня 1999 року стало переломною датою в історії Бриджпортської Свято-Троїцької парафії. Загальні Збори під керівництвом голови управи Олександра Горячуна та секретаря управи Володимира Тромси прийняли рішення залишитися у складі УПЦ Київського Патріархату під проводом Патріарха Філарета та запросити Святійшого відвідати парафію з архипастирським візитом.

1 грудня 2000 року на прохання Парафіяльних Зборів Святійший Патріарх надіслав листа за № 977:

 Цим підтверджую, що згідно з рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату, Українська Автокефальна Православна парафія Святої Трійці м. Бриджпорт, США належить до складу Української Православної Церкви Київського Патріархату.

 Урочисте Патріарше богослужіння відбулося 7 листопада 1999 року. Патріарха супроводжували професор Дмитро Степовик, Київська журналістка Ніна Бай та головний редактор “Свободи” Раїса Галешко. Після Патріаршої служби у мальовничому палаці прийнять Villa Bianca відбувся банкет за участю багатьох парафіян та великої кількості гостей.

Попередній розділ                                           Зміст                                                     Наступний розділ