Великий четвер. Спомин Тайної вечері.

Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook

***

У 12 столітті Англіканська Церква ініціювала звичай роздачі грошей престарілим громадянам, які добре служили королю. Спеціально карбовані гроші називалися “Maundy Money”. Король і королева роздавали їх із червоних і білих гаманців, зроблених спеціально для цієї церемонії. Разом із милостинею король з королевою мили ноги бідним. Традиція продовжувалася до 17 століття.

В Німеччині Страсний четвер називали Green Thursday. Ця назва не мала нічого спільного з кольором, а походила від слова “grief” (сум або плач). Традиційно німці їли лише зелені овочі, особливо шпінат, смиряючи себе перед Богом.

Robertson, Bob. “What Is Maundy Thursday?” Share Faith. N.p., n.d. Web. 25 Dec. 2014.

***

Юда зробив це поцілунком. Пилат, публічно вимивши руки, сподівався, що таке політично ритуальне очищення доведе відсутність його провини. Первосвященик, духовенство, законники й книжники змовлялися, планували, провокували, підкуповували апостолів і заохочували юрбу вимагати крові. Натовп зробив це несамовитим криком “розіпни Його”. Сотні людей були причетні до вбивства Спасителя. Але з усіх них ми переважно чуємо про одного Юду.

Зрада в  кожному окремому випадку  відбувається по- різному…

***

Державна бюрократія прилучилася до сумних подій Страсного четверга, як і до безлічі інших життєвих трагедій. Резюме тогочасного правителя Пилата мало досягнення та заслуги як у військовій, так і державній службах. Слава жадібної і жорстокої людини не заважала йому просуватися службовими сходами й віддано служити імперії. Якби він давав інтерв’ю сучасному телебаченню, то завершив би його тими самими словами, що і більшість  сучасних “слуг народу”: “Звичайно я не ідеальний. Але, переконаний, що час мого служіння будуть пам’ятати, бо я зробив усе можливе і неможливе для того, щоб найкращим чином послужити державі на цій відповідальній і складній посаді”.

Служіння Пилата пам’ятається. Кожного дня мільйони людей тисячами різних мов згадують його, промовляючи: “…і розп’ятий був при Понтійському Пилаті…”. Лише двоє смертних згадані у Символі Віри: Богородиця Марія та Понтій Пилат. Вони є символами двох протилежних духовних доріг, між якими кожен обирає свою…

http://www.americancatholic.org/Newsletters/IBelieve/preview.aspx?id=6

***

Сьогоднішня історія є історією двох чаш.
Одна чаша – подана Спасителем на Тайній Вечері. Друга – прийнята Ним у Гефсиманському саду.
Одна чаша — спасіння, друга – осуду та гніву.
Одна чаша приносить життя. Інша приносить смерть.
Одна чаша — благословення. Друга чаша — прокляття.
Одну чашу Христос дав нам, другу – залишив для себе…

Scrivener, Glen. “Two Cups: Matthew 26:17-46 – Maundy Thursday Sermon.” Christ the Truth. N.p., 27 Apr. 2011. Web. 25 Dec. 2014.

***

У побутовому плані жити у Палестині часів Христа було значно важче, ніж у сучасному комфортному світі. Головним засобом переміщення були власні ноги. Люди проходили великі відстані кам’янистими, запорошеними дорогами. Взуті у сандалі, ноги покривалися мозолями, репалися й постійно боліли. На знак гостинності господарі пропонували теплу ванну й масаж, щоб зняти набряки й болі в стопах. Зазвичай цю процедуру виконували раби або слуги.

Заспокійливі ванни для ніг пропонувалися й гостинними дворами (аналогами тогочасних готелів), що розташовувалися вздовж головних доріг та торгових шляхів і надавали ночівлю подорожнім. Стомлені денним переходом, живили себе їжею та давали відпочинок ногам. Таким чином, виникло слово “ресторан”, як місце, де люди відновлювали (restore) сили.

Зовсім не випадково Христос з’єднав миття ніг апостолам із запровадженням таїнства Євхаристії, зробивши причастя Святих Христових Таїн актом відновлення сил на життєвому шляху. Кожен з нас є лише паломником на путі до Царства Божого. Дорогою ми стомлюємося, іноді знемагаємо, часом хочеться здатися та повернути назад. Спаситель пропонує Своє Тіло і Кров, щоби підкріпити наші тілесні і душевні сили на шляху життя…

Ezeogu, Munachi. “Eucharist and Wahing of Feet.” Homily for Holy Thursday, Years A B C. N.p., n.d. Web. 25 Dec. 2014.

***

Все було готове для вечері. Столи накриті. Традицій додержано. Оскільки люди подорожували пішки, іноді долаючи кілометри запорошених шляхів, перед обідом належало зняти сандалі та вимити ноги. Зазвичай це робили слуги або раби, але Христова громада не мала ні слуг, ні рабів. Коло входу стояв глечик з водою, миска й рушник. Це був своєрідний виклик: хтось мав прийняти на себе функцію слуги. Добровольців не було. Учні очікували, що Христос призначить наймолодшого для виконання цієї місії. Питання було в тому: кого Спаситель визначить наймолодшим?

Один поперед одним учні Христові почали згадувати свої заслуги та доводити переваги. Жоден не планував принизити себе перед іншими. Поступово дискусія, хто менший, перейшла в суперечку, хто старший і хто займе найкращі місця коло Учителя. Христос мовчав.  Учні сіли за стіл так і не вимивши ніг.

Після цього Спаситель зробив те, що виходило за межі тогочасної культури. Він зняв із себе верхній одяг, підперезався рушником, взяв воду й миску, став на коліна перед учнями та почав мити їм ноги. Дії Спасителя зруйнували уяву апостолів про соціальну структуру їх громади.

Миючи ноги учням, Христос показав ту саму любов, яка привела Його на хрест. Цієї любові Він намагається навчити і нас. “Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного”. “Нова Заповідь” – на латині “Mandatum novum”. Звідси пішла англомовна назва Страсного четверга “Maundy Thursday.”

Новою стала міра визначення любові “як Я полюбив вас”. Любов служіння. Любов смирення. Любов самозречення. Приклад такої любові дав Спаситель…

Henrickson, Charles. “”Love for Disciples”. Sermon for Maundy Thursday. N.p., 9 Apr. 2009. Web. 25 Dec. 2014.

***

Навіть на Тайній Вечері був непроханий гість. Його ніколи не запрошують. Жоден не хоче мати його коло себе. Але він настільки підступний, що стає непомітним, допоки не нанесе суттєвої шкоди. Він є справжній майстер створювати проблеми, вносити розбрат й ініціювати сварки між людьми. Муки і страждання завжди є наслідками його дій.

З усіх місць на землі тут його очікували найменше. Не соромлячись Сина Божого, Сатана робив свою шкідливу роботу. Як її наслідок, звучать слова Спасителя: “Рука того, хто зраджує Мене, зі Мною на трапезі” (Лк. 22:21). Замість того, щоби побачити сім’я зради у власних серцях, апостоли почали підозрювати один одного та сперечатися, хто буде більшим у Царстві Небесному: “Сталася ж між ними і суперечка ; хто з них має вважатися за більшого” (Лк. 22:24).

Петро міг подумати, що він має на це безперечне право, бо Учитель часто виділяв його перед іншими. Іван був улюбленим учнем, тому також міг претендувати на право бути на почесному місці. Андрій міг оспорювати слова інших посилаючись на те, що Христос покликав його першим, а Матвій, — на те, що він єдиний мав досвід збирання податків. Суперечка внесла розбрат та ледве не зробила їх ворогами.

Жодна громада не має імунітету проти цієї Сатанинської отрути. Жодна Церква не є настільки святою, щоби зло не могло посіяти в ній своє сім’я. Жоден єпископ, священик чи мирянин не є настільки безгрішним, щоби Сатана не міг зачепитися й пробратися до глибин сердечних. Зла сила постійно шукає тріщину, найменшу прогалину, куди зможе встромити голку й ввести свою смертельну ін’єкцію.

Сатана не є ворогом, яким можна нехтувати. Добре знайомий із словами Спасителя про те, що жоден дім, розділений у самому собі, не устоїть, він розділив Церкву на Східну і Західну. Західну розділив на католиків і протестантів. Протестантів розділив на тисячі невеличких деномінацій і незалежних груп.

Розділення і суперечки не оминули й Православної Церкви. Деякі з них сягають своїм корінням глибини віків, інші народилися нещодавно. Сьогодні ми сперечаємося про першість. Який патріарх повинен мати більшу владу й на якій території? Хто має право контролювати церкви в діаспорі? За яким календарем молитися та який має бути режим посту?

Ще дрібніші суперечки в парафіяльному житті. Будь-яка дрібничка може стати предметом суперечок. Починаючи з того, які квіти садити коло храму, й завершуючи зачіскою священнослужителя. Але найгірші суперечки точаться навколо того, хто має більші заслуги, більшу владу та вплив.

Сатанинська природа розділення така, що його не можна побороти. Навпаки, будь-яка боротьба грає на руку протистоянню. Не в силах людських остаточно перемогти диявола, тому це зробив Господь, Воскреснувши з мертвих. У нашій владі лише йти слідом за Христом і у Ньому шукати ліки від сатанинських нападів.

Христос подолав суперечку апостолів про те, хто з них найбільший у Царстві Небесному, прикладом власного самовідданого служіння та любові, вказавши тим самим єдиний можливий шлях подолання ворожнечі. Він вимив ноги своїм учням та, “Взявши хліб і воздавши хвалу, розламав і подав їм, кажучи: це є Тіло Моє, що за вас віддається; це чиніть на спомин про Мене. Також і чашу після вечері, кажучи: ця чаша – Новий Завіт у Моїй Крові, що за вас проливається…  Він же сказав їм: царі народів панують над ними, і ті, хто володіє ними, доброчинцями звуться. Ви ж не так: але більший між вами хай буде, як менший, а старший ,– як слуга. Бо хто більший: чи той, хто панує, чи той, хто прислуговує?  А Я посеред вас, як слуга” (Лк. 22:17-27).

Господь кличе всіх до чаші причастя, коло якої немає поділу. Сатана може мати тимчасовий успіх розділюючи Церкви і людей, але Христос дав нам чашу причастя, як ліки від розділення, бо Тіло і Кров Христові єднають усіх…

Armbrester, Jeff. “Sermon on The Uninvited Guest.”Http://www.sermoncentral.com. N.p., Mar. 2002. Web. 25 Dec. 2014.

***

Попередження: традиція Православної Церкви, на відміну від Католицької і Протестантської, не поєднує Тайну Вечерю з Пасхальним Седером.

4 чаші Седера або Пасхальна трапеза

“Отже, скажи синам Ізраїлевим: Я Господь, і виведу вас з під ярма єгиптян, і визволю вас від рабства їх, і врятую вас рукою простягнутою і судами великими; і прийму вас Собі в народ і буду вам Богом, і ви дізнаєтеся, що Я Господь, Бог ваш, Який вивів вас з-під ярма єгипетського” (Вих. 6:6-7).

За традицією свята кожен єврей мав випити 4 чаші вина в належний час протягом Седеру.
Перша чаша. ОСВЯЧЕННЯ (Kiddush). На початку Седера після Kiddush.

Друга чаша. ВИЗВОЛЕННЯ. “Я Господь, і виведу вас з під ярма єгиптян”. Випивалася перед їжею після оповідання історії Haggadah.
Третя чаша. ВИКУПЛЕННЯ. “Визволю вас від рабства їх, і врятую вас рукою простягнутою і судами великими”. Випивалася після подяки по завершенню трапези.
Четверта чаша ВІДНОВЛЕННЯ. “Прийму вас Собі в народ і буду вам Богом”. Остання чаша після завершення подячних псалмів (Hallel).
Христос випив перші дві чаші, не порушуючи порядку Седера. Далі Він зробив несподіване “І коли вони їли, Ісус узяв хліб і, благословивши, переламав і, роздаючи учням, сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє. І, взявши чашу та воздавши хвалу, подав їм і сказав: пийте з неї всі, бо це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів” (Мф. 26:27-28).

Після цього Спаситель зупинився й не став пити четверту чашу Відновлення, сказавши: “Кажу ж вам, що віднині не буду пити від цього плоду виноградного до того дня, коли питиму з вами його новим у Царстві Отця Мого” (Мф. 26:29).

Спаситель досі чекає нас, щоби розділити цю останню чашу. Столи готові, запрошення вислано. Чи ви готові прийняти його й зайняти належне вам місце?..

Akehurst, William. “Sermon on HOLY THURSDAY – THE THIRD CUP, OUR CUP OF REDEMPTION.” Http://www.sermoncentral.com. N.p., Apr. 2012. Web. 25 Dec. 2014.

***

Одного разу чоловік мав романтичний настрій. Він ніжно запитав дружину: “Ти любиш мене?” Жінка, заклопотана домашніми справами, й не думала відповідати. Чоловік наполягав: “Ми одружені вже тридцять років, і за цей час ти майже ніколи не казала що любиш мене”. Дружина продовжувала мовчки виконувати свою роботу. Ображений чоловік зробив висновок: “Напевно, ти мене більше не любиш, раз не говориш цього”. Жінка зупинилася, подивилася в очі чоловікові і каже: “З дня в день, протягом тридцяти років я готую тобі їжу, перу одяг, прибираю твій дім, лягаю з тобою спати, доглядаю за твоїми дітьми й усе це роблю безкоштовно. Якщо це не любов, то що це?” Чоловік хотів чути слова любові, проте дружина демонструвала свою любов не словами, а справами й не одного разу, а протягом багатьох років. Слово “люблю” є дієсловом і без дії стає порожнім.

Значною проблемою сучасного світу є “спорожнілі слова”. Багато слів говориться про любов, але мало дій, що демонструють і переконують в любові. Натомість вчинки говорять про амбіції, гордість, зарозумілість, жадібність і хтивість як прояви самолюбства – найбільшого ворога любові.

У сьогоднішньому Євангельському читанні ми чули, що Христос полюбив своїх апостолів і до кінця полюбив їх (Ін. 13:1). У Страсний четвер, за день до хресної смерті, Спаситель показав їм глибину Своєї любові. Зібравши всіх в горниці на останню вечерю, Він не лише їв з ними, але й годував їх із власних рук. З досвіду знаємо, що харчування є найпершим проявом любові. Ідеальним образом цього є мати, що грудьми годує свого малюка. Христос зробив більше. Він не лише нагодував апостолів, Він сам став поживою й питтям: “І, взявши хліб і воздавши хвалу, розламав і подав їм, кажучи: це є Тіло Моє, що за вас віддається; це чиніть на спомин про Мене. Також і чашу після вечері, кажучи: ця чаша – Новий Завіт у Моїй Крові, що за вас проливається” (Лк.22:19-20).

З того часу Євхаристія стала таїнством Божої любові, що не обмежилося ані тісними кордонами кімнати, де вона вперше була подана, ані часовими межами, бо буде існувати до кінця світу. На додаток Христос вимив ноги своїм учням, ставши прикладом смирення і служіння. Любов, яку людина отримує в чаші причастя, має переповнювати людське серце й служінням виливатися в оточуючий світ…

1979 року, за кілька місяців до своєї смерті єпископ Fulton Sheen дав телевізійне інтерв’ю. Репортер запитав: “Ваше Високопреосвященство, ви надихнули мільйони людей у цілому світі. Хто надихав вас?” Як не дивно виявилося, що це не хтось із представників богословської науки чи ієрархії. Єпископ сказав, що це була одинадцятирічна китайська дівчинка. Коли комуністи наприкінці сорокових захопили Китай, то заборонили церкву. В одному з міст вони увірвалися до храму, забрали усе цінне та висипали Святі Дари з дарохранительниці. Люди розбіглися, а священика ув’язнили у церковному будинку. Спостерігаючи у вікно, він побачив, що одна дівчинка не втекла з храму, а заховалася за рядами церковних лавок.

Вночі дівчинка повернулася до храму. Кілька годин вона молилася, а після цього зайшла у вівтар, стала на коліна й язиком підібрала з підлоги одну часточку. Священик знав точно, що там було 32 часточки. Наступної ночі все повторилося. На тридцять другу ніч дівчинка щось зачепила, наробила шуму й збудила охоронців. Вона намагалася втекти, але її впіймали, й один з солдат вдарив дитину по голові прикладом рушниці. Дивлячись у вікно, священик нічого не міг зробити. Тієї ж ночі дівчинка померла…

Lagrimas, Mike. “Homily for Holy Thursday.” Katoliko. N.p., 29 Mar. 2010. Web. 25 Dec. 2014.

 ***

Багато людей напередодні Великодня долають тисячі миль відправляючись у паломництво до Святої Землі або до відомих монастирів. Це добра практика, що приносить багато користі. При цьому варто не забувати, що найдовше паломництво, яке може здійснити людина протягом свого життя сягає відстані приблизно тридцяти сантиметрів. Це відстань від мозку до серця. Сучасний індустріалізований, прагматичний та утилітарний світ живе розумом. При цьому мiзки працюють як компютер, сприймаючи віру, як набір певних тверджень, з якими можна погоджуватися або не погоджуватися. Розум заплутується в парадоксах віри, не бачить потреби молитви та ризикує перетворити людину на гвинтик у технологічному світі. Справжнє життя є лише там, де сила розуму єднаючись із чистотою серця породжує любов.

***

 Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook