Велика п’ятниця. Спомин святих спасенних Страстей Господа нашого Ісуса Христа

Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook

***

Якщо вам колись доводилося чути або самому говорити: “Слава Богу, нарешті п’ятниця”, – ви, напевно, знаєте, про що йде мова. Такі слова є першим свідоцтвом перевтоми, не збалансованого та переобтяженого земними клопотами життя. Ноша обов’язків стала занадто важкою, щоби витримати довгу дорогу.

***

Страждання Спасителя починаються і завершуються у не-сподіваному місці  – в саду.  Cпочатку – це сад Гетсиманський з молінням про чашу, кривавим потом і арештом. На завершення – інший сад, де поховали Сина Божого.

Для світу Біблії тема саду не є сюрпризом. Перший чоловік Адам жив у саду, де й сталося гріхопадіння. Таким чином, Євангеліє повертає нас назад, до того самого місця, де все починалося. Місце трагедії людства стає місцем народження нового життя і перетворення світу. Нове створіння, новий Адам, новий початок чекають миті переродження. Те, що люди спотворили своєю злою волею, відновлюється волею Божею.

Все починається  cпочатку. Як створення світу починалося з темряви, так і ми стоїмо у храмі, одягнутому в чорні облачення, з вимкнутим світлом. Сьогодні немає радості, як і немає причастя. Син Божий помер на хресті й лежить у гробі. Через дерево прийшло прокляття, його плід назавжди отруїв людство. Через інше дерево прийшло спасіння. Плід, що висить на ньому так само їстівний, і хто споживає його, зцілюється.

Kandra, Greg. “Homily for March 29, 2013: Good Friday.” The Deacons Bench. N.p., 29 Mar. 2013. Web. 25 Dec. 2014.

***

Страсна П’ятниця є днем протиріч. Безгрішний Христос зазнав смерті за наші гріхи. Бог, який є життям, помер. Хрест, як інструмент катування і смерті, став деревом життя. Бог став людиною, щоби ми могли прилучитися до Його Божественості. Він спустився під землю, щоби ми могли піднятися на небо. Господь став в’язнем, щоби зробити нас вільними, і помер, щоби ми мали життя.

Навіть у сьогоднішній проповіді закладено протиріччя. Богослужбові тексти Страсної служби виливають стільки суму і журби, що їх не доповнити словами проповідника. Самі слова втрачають сенс, коли ми дивимося на тіло мертвого Бога. Частина духовенства переконана, що не повинно бути жодної, або дуже коротка проповідь у Страсну П’ятницю. Проте, так вже влаштована більшість священиків, що не можуть обійтися трьома словами, там, де можна сказати триста. Тим не менше, використовуючи багато слів, привернімо увагу до тиші.

У мить смерті Спасителя ця тиша огорнула цілий світ. Напевно більшість людей пішла додому, повертаючись до своїх повсякденних турбот. Лише учні Христові відчували себе, як у вакуумі невідомості й відчаю, а ті, що лишилися поряд із Ним, запам’ятали Його розкинуті руки, що обіймами закликали до себе: “прийдіть до Мене, всі струджені і знеможені, і Я заспокою вас”.

Христос закликав усіх, але далеко не всі відгукнулися на цей заклик. Не всі пішли за Ним тоді, й не всі ідуть тепер. Озирніться навколо себе і побачите, що більшість обрала не бути з Христом у час Його страждань. Але й усі, хто зібрався сьогодні у храмі, не повинні пишатися тим, бо кожен з нас несе в собі сім’я гріха…

“Homily on Good Friday.” St Dominics Priory Haverstock Hill. N.p., 30 Mar. 2013. Web. 25 Dec. 2014.

***

Нещодавно я бачив відео на You Tube, де молодому чоловікові батьки подарували автомобіль на його шістнадцятиріччя. Це було стареньке, але досить безпечне авто. Батьки сподівалися, що поки юнак навчиться їздити, може подряпати, чи навіть розбити машину без відчуття провини. Проте реакцію власного сина на подарунок вони ніяк не могли передбачити. Він був настільки розлючений, що батьки подарували йому стару машину, що взяв бейсбольну биту й почав ламати, крушити свій подарунок. Лють настільки переповнювала його, що, коли в автомобілі не лишилося жодного цілого вікна чи фари, юнак почав лупити залізо. Споглядаючи за цим, батьки були шоковані, напевно, навіть не тим, що їх син не прийняв подарунок, а тим, якого бездушного монстра вони виховали.

Ця історія перегукується з подіями Страсної п’ятниці. Цього дня Христос дав людству безцінний дар. Проте більшість злегковажила ним точно так, як хлопець із того відео. Люди відкинули дар Божий, а самого Спасителя принижували, били, катували та розіп’яли, продовжуючи життя у гріхах і злобі.

Згадаємо Варавву – в’язня, якого відпустили на волю замість Христа.  Відомо про нього небагато. Матвій каже, що він був відомим в’язнем, Іоан згадує його, як революціонера, Марк і Лука додають, що він здійснив вбивство під час заколоту. Ім’я “Вар-авва” буквально означає “син отця”, де “бар” є син, а “авва” – отець. Цими самими словами називав себе Христос, бо він був істинним “Сином Отця” Небесного.

Варавва символізує кожного з нас, бо і ми, за благодаттю хрещення є дітьми Отця Небесного. Як і Варавва, ми маємо безліч гріхів, за які заслуговуємо вічної смерті. Як і Варавва, ми отримали свободу ціною смерті Спасителя. Не забуваймо, що це наші гріхи привели Сина Божого на хрест і не легковажимо тим, що Він зробив для кожного з нас…

Behm, Pat. “The Heart of the Matter.” : Good Friday Homily. N.p., 9 Apr. 2013. Web. 25 Dec. 2014

***

З давніх часів хрест був символом християнської віри, але разом зі ствердженням цього символу прослідковувалася інша тенденція. Християни почали прикрашати хрести дорогоцінними металами та коштовним камінням, щоби уникнути усвідомлення жахливості розп’яття. Навіть художники й іконописці прикривають тіло розп’ятого Христа хоч би невеликим шматком матерії.

Father Ron Rolheiser, який пише для багатьох католицьких видань, пише про розп’яття без прикрас. Він говорить, що розп’яття було задумано, як надзвичайно жорстоке і багатопланове покарання. Окрім вбивства, як такого, цей спосіб смертної кари множив страждання жертви. Під час розп’яття людина відчувала страшний, але дозований біль. Кількість болю кожної окремої миті була розрахована так, що людина мучилась годинами, не втрачаючи свідомість, щоби не полегшити тим страждань приреченого. Іноді розп’ятим давали випити вина, змішаного з морфінами, але робили це не для того, щоби зменшити страждання, а щоби людина не померла передчасно від нестерпного болю.

Крім болю і смерті розп’яття передбачало приниження. Перед покаранням людину роздягали наголо, щоби збільшити ганьбу перед народом. У мить смерті шлунок розп’ятого випорожнювався, а відраза глядачів зростала.

Дотепер ми намагаємося приглушити й оминути жахи хреста як у мистецтві, так і в проповідях. Ми оточуємо хрест трояндами, вишитими рушниками, намащуємо його пахощами. Але не таким було розп’яття Спасителя. Він до кінця пройшов через приниження і жах покарання. Можливо, тому більшість апостолів покинула свого вчителя. Вони просто не могли поєднати приниження розп’яття зі славою, божественістю і тріумфом Спасителя.

Навіть сьогодні ми покриваємо наготу розп’ятого Христа, бо не можемо перенести реального приниження, що відбулося два тисячоліття тому…

http://stgabrielsparish.ca/2012/homily-april-6-good-friday/

***

Єрусалимський храм сам по собі був символом розділення. Окремі зони були виділені для жінок і язичників віддалені від мідного жертівника, на якому приносилися жертви. Величні сходи відділяли храм від землі. Всередині храму було два святих місця: Святилище і Святеє Святих. Лише священики могли заходити до Святилища і то після здійснення певних обрядів. Жодна людина не могла знаходитися у Святилищі без релігійної необхідності, туди входили лише обрані й лише для того, щоби виконати покладені на них Богом обов’язки.

До Святого Святих міг входити лише Первосвященик один раз на рік у день Викуплення. Це невеличке приміщення було священним центром Юдейської релігії. Для того, щоби насмілитися увійти до Святого Святих, Первосвященик одягав спеціальний одяг і приносив із собою козлячу кров. Цією кров’ю він кропив кришку Ківоту Завіту, де перебували таблиці Заповідей Господніх.

Якщо будь-хто, крім Первосвященика, заходив до Святого Святих – одразу помирав. Якщо сам Первосвященик заходив до Святого Святих у непризначений Богом час, одразу помирав. Система Вітхозавітного богослужіння так і кричала людині: “тримайся подалі й не підходь навіть близько”.

Коли ми чуємо про завісу Храму, то уявляємо щось на зразок домашніх штор або театрального завісу. Насправді, Господь дав Мойсеєві таку вказівку про завісу: “І зроби завісу з блакитної, пурпурової і червленої вовни і крученого висону; мистецькою роботою повинні бути зроблені на ній херувими; і повісь її на чотирьох стовпах із ситима, обкладених золотом, з золотими гачками, на чотирьох срібних підніжках” (Вих. 26:31-32). Юдейські письменники говорять, що вона була 60 фіт в довжину та 20 фіт в ширину, зіткана завтовшки з людську руку. Для того, щоби підняти її на належну висоту, було необхідно 300 чоловік. Жодна людина не могла розірвати цю завісу. Ось чому Матвій говорить, що завіса була розірвана з гори до низу, наголошуючи на тому, що Бог зробив те, що лише Йому по силах…

PRITCHARD, RAY. “The Torn Curtain.” Keep Believing Ministries The Torn Curtain Comments. N.p., 8 Apr. 2012. Web. 25 Dec. 2014.

***

Незважаючи на те, що сучасна правова система базується на принципах Римського права, суд над Спасителем виявив фундаментальну недосконалість і нездатність тогочасного закону імперії захищати справедливість.

“Тепер світ буде змінено; золоте століття повертається; римляни принесли остаточний мир і справедливість цілому світові,” – писав Віргілій про Августа. У цих твердженнях була доля правди, бо єдиний закон однаково діяв у всіх частинах імперії. Але разом із тим суд над Христом викрив відверту несправедливість і оголений прагматизм, на яких було засновано Римський мир. Тричі Пилат проголошував Христа невинним, але кожного разу євреї продовжували наполягати на покаранні смертю. Вони стверджували, що Христос проголошує себе царем, а кожен, хто проголошує себе царем, є ворогом кесарю і, відповідно, цілій Римській імперії. Додатково євреї стверджували, що Христос є загрозою миру і спокою Ізраїля. Пилат міг виправдати Праведника, але боявся скарг від єврейських правителів, боявся втратити підтримку своїх римських покровителів і позбутися прибуткової посади намісника. Для нього життя Ісуса не було варто ризику.

Мир, що його дарувала світові Римська імперія грунтувався на силі, підкоренні та масових вбивствах невинних. Єдиною метою цього порядку був захист інтересів імператора…

Безперечно, Пилат був обізнаний із мріями євреїв про звільнення з римського ярма. З посмішкою і знущанням правитель запитує, чи народ наполягає на розп’ятті єврейського царя. Засліплені ненавистю та злобою, духовні лідери разом із народом проголошують: “Не маємо царя, окрім кесаря”. Ця фраза стає апостасією, бо Ізраїль існував, як Царство Боже.

Історія піднесень і падінь Єврейського народу так і не навчила його лідерів, що єдиним правителем і царем цього народу є Бог. Неодноразово євреї намагалися уподібнитися іншим народам і мати свого царя. Самуїл попереджував їх, що таке бажання повернеться бідою для народу, бо царі стануть тиранами. Але, не зважаючи на пророцтва, євреї уподібнювалися язичникам: визнавали над собою царя і молилися іншим богам. Завжди це завершувалося бідою. Обраний Богом народ підпадав під владу Мідян, Моавітян, Филистимлян, Ассирійців, своїх-доморощених або язичницьких гнобителів. Вкотре, відступивши від Бога і обравши царем Цезаря, вони отримали безжальну владу, що врешті-решт знищила Ізраїль та зруйнувала Єрусалим…

Leithart, Peter J. “Good Friday Homily.” First Things. N.p., 21 Mar. 2008. Web. 25 Dec. 2014.

***

Юда домовився з Первосвящеником видати Ісуса за тридцять срібних монет, суму не значну, але достатню, щоби купити невелике поле землі.

Типовим явищем сучасного життя стало навішування цінників. Люди визначають “ціну питання” для будь-якої життєвої ситуації. Жінки погоджуються на аборт, бо вважають зависокою ціну утримання дитини. З тієї ж причини родини мають лише одне дитя. На противагу цьому зростає і поширюється сурогатне материнство. Гомосексуальні пари арендують жіночу утробу на дев’ять місяців для виношення “їх” дітей. У бідних країнах поширюється продаж новонароджених. Скандали, що час від часу шокують світ своєю цинічністю, показують ціну людського життя.

Розвиток медицини значно збільшив термін  життя людей, але разом з тим збільшив і вартість лікування. Ще ніколи медичні послуги не коштували таких колосальних грошей.  Ціна стає вирішальним фактором при визначенні має людина шанс на життя чи ні, а евтаназія стає темою конференцій, дискусій та уваги суспільства.

Скільки ж коштує людське життя?

Якщо Христос віддав своє життя за людей, то людське життя безцінне. Кожна людська істота: старець, немовля, жебрак, жертва, мучитель, ненароджене дитя – однаково безцінні в очах Божих. За кожного з них Господь заплатив життям Свого Сина. Споглядаючи на розп’яття, ми бачимо свою ціну та ціну кожної іншої людської істоти…

Blake, Ray. “Good Friday Sermon.” : Good Friday Sermon. N.p., 29 Mar. 2013. Web. 25 Dec. 2014.

 ***

 Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook