5 неділя Великого посту. Претензії апостолів Іоана та Якова на місця у Царстві. Мк. 10:32-45
Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook
У п’яту неділю Великого посту церква згадує св. преподобну Марію Єгипетську. Читати про святу тут.
Марк 10:32-45
32 Коли вони були в дорозі, йдучи до Єрусалима, Ісус ішов попереду них, а вони жахалися і, йдучи за Ним слідом, боялися. 33 Покликавши знову дванадцятьох, Він почав їм говорити про те, що буде з Ним: ось ми йдемо до Єрусалима, і Син Людський виданий буде первосвященикам і книжникам, і осудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам; 34 і знущатимуться з Нього, і битимуть Його, і обплюють Його, і уб’ють Його; і на третій день воскресне. 35 Тоді підійшли до Нього Яків та Іван, сини Зеведеєві, і сказали: Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що попросимо. 36 Він сказав їм: що хочете, щоб Я зробив вам? 37 Вони сказали Йому: дай нам одному праворуч від Тебе, а другому ліворуч від Тебе сісти у славі Твоїй. 38 Ісус же сказав їм: не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хрещенням, яким Я хрещусь, хреститися? 39 Вони відповіли Йому: можемо. Ісус же сказав їм: чашу, яку Я п’ю, вип’єте, і хрещенням, яким Я хрещусь, охреститеся; 40 але щоб сісти праворуч і ліворуч від Мене – не від Мене залежить, а кому уготовано. 41 І, почувши, десять почали гніватись на Якова та Івана. 42 Ісус же, покликавши їх, сказав їм: ви знаєте, що ті, яких називають князями народів, панують над ними і вельможі їхні володіють ними. 43 Але між вами нехай не буде так: хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою. 44 І хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім рабом. 45 Бо і Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох.
***
Бог не зважає на людські медалі, наукові ступені або дипломи. Він цінить шрами отримані під час служіння.
***
Дорога, якою йшов Христос, вела до Голгофського хреста. Замість трона Його очікував смертельний вирок. Для апостолів були місця як з правого, так і з лівого боку. Біда в тому, що коли їх треба було займати, Яків з Іваном сховалися так, що сторожа не змогла їх знайти.
***
Протягом трьох років 12 учнів супроводжували Христа. Три з них складали невелику групу самих наближених. До цієї групи входили Петро, Яків та Іван. Лише ці апостоли були разом з Христом, коли Він воскресив дочку Іаїра. Саме їх взяв із собою Господь на гору Преображення, де вони побачили справжню природу Спасителя. Пізніше ці троє були разом із Христом в саду Гефсиманському й стали свідками Його молитов і борінь.
Прихильність Христа дала можливість трьом обраним апостолам відчувати себе особливими. Але, навіть всередині цієї трійки, почала точитися боротьба. В часи Нового Завіту суспільство було жорстко ієрархічним: під час офіційних церемоній центральне місце займав цар, місце по праву руку царя належало другій особі держави, по ліву – третій. Для двох апостолів були належні місця, але третій був, безперечно, зайвим.
Яків з Іваном були братами й тому домовилися між собою діяти так, щоби витіснити з трійки обраних Петра. При цьому вони вирішили діяти заздалегідь, ще до того, як Христос піде до Єрусалиму, скине владу римлян і встановить своє царство. Браття спланували свої дії, підмовили матір і, заходячи здалека, почали тиснути на Христа…
Це нагадує двох людей, що пішли на лісову прогулянку. Не маючи зброї, вони почали роздумувати, що станеться, якщо вони зустрінуть ведмедя. Один каже: “Як ти думаєш, ми зможемо перегнати ведмедя, якщо він побіжить слідом за нами?” Другий відповідає: “Мені не треба переганяти ведмедя. Буде досить, якщо я зможу перегнати тебе.”
***
Яків та Іван підійшли до Христа з проханням сісти по праву та по ліву руку в Його царстві. Місце по праву руку призначене для другої особи держави, по ліву – для третьої. Вони бачили себе в числі лідерів апостольської громади й бажали закріпити за собою місця отримавши наперед гарантії від Ісуса Христа. Є кілька причин, з яких Яків та Іван сподівалися на позитивне рішення Спасителя.
По-перше, їх претензії грунтувалися на родинних зв’язках. Матвій говорить, що їх матір, Саломія, першою звернулася до Христа (Мф. 20:20-21). Саломію вважають двоюрідною сестрою матері Ісуса Христа Марії і, відповідно, тіткою Ісуса. Отже, Яків з Іваном були далекими родичами Спасителя й сподівалися, що це дає їм певні переваги.
По-друге, апостолам вже було обіцяно почесні місця: “Ісус же сказав їм: істинно говорю вам, що ви, які пішли за Мною, при відновленні світу, коли Син Людський сяде на престолі слави Своєї, сядете і ви на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих” (Мф. 19:28). Залишалося лише встигнути зайняти місця ближче до трону. Спаситель не відкинув прохання братів, лише дав зрозуміти, що вони не розуміють самі про що просять.
Незважаючи на прямі слова Христа про свою скору загибель, апостоли бачили та чули лише те, чого бажали їх серця. Христос говорив про хрест, а Яків з Іваном мріяли про корони та трони. Корони без хреста, слави без болю, нагороди без необхідності заплатити за неї велику ціну.
Сьогодні багато Християн діють подібно до Якова та Івана, шукаючи собі престижного, теплого та комфортного місця у земному житті. Влада, багатство, слава та відомість серед людей залишаються ознаками успішного життя. Заради їх досягнення деякі християни готові переступати через віру, а іноді й мораль. Гордість є двигуном, що рухає людьми, які шукають почесного місця в земному царстві…
Carr, Alan. “Sermons and Outlines.” Sermons and Outlines. N.p., n.d. Web. 25 Dec. 2014.
***
Уявіть собі, що ви зустріли Христа, який говорить: “Що ти хочеш, щоб Я тобі зробив?”
Якою була б ваша відповідь? Про що би ви просили Бога?
Саме це сталося з апостолами Яковом та Іваном у сьогоднішньому Євангельському уривку. “Що ви хочете, щоби Я вам зробив?” – запитав Спаситель. Вислухавши прохання апостолів Господь вказав їм зовсім інший, не сподіваний для учнів, життєвий шлях. Подібним чином Спаситель відповідає і на наші прохання, виконуючи їх не так, як ми це собі уявляємо…
***
Суспільні стосунки диктують нам певні норми поведінки, нав’язуючи людям життя в стилі змагання за перемогу. У цих змаганнях переможець має “ходити по головах,” “штовхатися ліктями” та йти до мети за будь-яку ціну.
У сьогоднішньому Євангельському уривку Христос говорить, що секрет успіху не в тому, щоби перемогти інших, а втому, щоби допомогти їм стати кращими. Найбільшого успіху досягає той, хто служить ближнім. Життя Спасителя стало прикладом такого служіння. Будучи царем всесвіту Він став людиною, а своєю смертю послужив спасінню людства. Від того часу бути християнином означає бути служителем.
Служіння, до якого закликає нас Христос, як і служіння самого Спасителя, пов’язано з труднощами і випробуваннями. Воно приносить задоволення і душевний комфорт, але невіддільно від самообмежень і невтомної праці….
Один хворий чоловік після довгого часу страждань прийшов до лікаря разом зі своєю дружиною. Після ретельного огляду та чисельних аналізів доктор закликав до себе дружину хворого для розмови та сповістив, що її чоловік хворий на тяжку форму анемії і без термінового лікування не проживе й кількох тижнів. Разом із тим доктор сказав що, при належному догляді, з такою хворобою можна жити довго. Головним для хворого був чіткий розпорядок дня й належне харчування. “Сніданок, обід, вечеря – мали бути завжди свіжими та звареними за спеціальними рецептами. Хліб та тістечка також треба було випікати вдома. Житло, одяг та інші речі, з якими контактував хворий, мали утримуватися в ідеальній чистоті”. Жінка уважно вислухала й обіцяла переказати усе чоловікові.
Коли дружина вийшла з кабінету схвильований чоловік запитав, що сказав доктор. Дружина відповіла: “Лікар сказав, що на жаль нічого зробити не можна”…
На факультеті психології один зі студентів аспірантури обрав темою дисертації динаміку психологічних стосунків музикантів оркестру. В процесі роботи він зосередився на тому, як музиканти, що грають на різних інструментах, сприймають один одного. Результати вийшли нeсподіваними. Ударників сприймали як нечутливих, тупуватих, туговухих, але веселих. Струнників вважали пихатими, обмеженими та фізично не розвинутими. Духовиків характеризували як занадто шумних. Найвище оцінили флейтистів, яких бачили тихими та вдумливими, але, разом з тим, егоїстичними. Питання, яке поставив психолог: як такі різні люди, з різними поглядами, характерами й не сприйняттям один одного, можуть разом грати таку чудову музику?
Відповідь виявилася простою. Коли музиканти збираються разом, то вони підкорюються диригенту. Незважаючи на те, як вони ставляться один до одного, кожен грає свою партію, а разом виходить музика.
Подібне відбувається і в житті церковної громади. збираються різні люди, зі своїми думками, уявленнями, життєвими стереотипами. Можливо, у світському житті вони б ніколи не працювали разом. Але, корячись волі Божій, кожен добре робить свою частину, а разом виходить справа Божа…
***
Як ви думаєте, що можна збудувати маючи 57 центів? Якщо думаєте, що на такі гроші далеко не заїдеш, то ця історія для вас.
Вона відбулася в Пенсильвенії на початку двадцятого століття. Одного разу маленька дівчинка стояла коло входу до церкви розтираючи по щоках гіркі сльози. Клас недільної школи був переповнений і її виставили назовні. Того часу її помітив місцевий пастор. Побачивши брудний, дірявий і убогий дитячий одяг він одразу зрозумів причину, з якої дитину виставили за двері. Взявши дитину за руку, пастор завів її всередину та знайшов вільне місце. Дівчинка була настільки вражена тим, що відбулося, що ввечері не могла заснути і думала про всіх інших дітей, яким не знайшлося місця у недільній школі.
Через два роки дівчинка померла і її батьки закликали цього самого пастора на поховання. Вернувшись із цвинтаря, батьки померлої дитини дали служителю старий гаманець, що його знайшли в речах доньки. Всередині було 57 центів і записка “Ці гроші для того, щоб допомогти збудувати більшу церкву і недільну школу, що зможе вмістити всіх місцевих дітей”. Протягом двох років дівчинка збирала кожну копійку й вірила, що колись назбирає стільки, що можна буде побудувати нову велику церкву.
Наступної неділі пастор приніс гаманець із 57 центами та записку до церви, розповів історію дівчинки і просив людей почати збір коштів на новий храм.
На цьому усе не завершилося. Місцева газета опублікувала історію цієї дівчинки. Прочитавши газетну публікацію, один із торговців нерухомістю запропонував церковній громаді велику ділянку землі у зручному місці ціною в понад мільйон доларів. Коли громада сказала, що і близько не може заплатити такої суми, продавець знизив ціну і сказав, що готовий продати ділянку за тих самих 57 центів.
Довідавшись про все, що сталося, місцеві мешканці вважали своїм обов’язком дати щедру пожертву. Через короткий час зібралася величезна сума, на яку і здійснили будівництво. Хто буває у Філадельфії може побачити величну розраховану на 3300 місць церкву, що називається Temple Baptist Church. При церкві засновано університет, де тисячі дітей наряду зі знаннями про Бога отримали освіту. Велика справа стала можливою завдяки 57 центам, що їх маленька дівчинка старанно збирала і відкладала зі своїх бідних статків.
Не має значення, яку суму кожен з нас може пожертвувати храму. Не важливо наскільки ми є обдарованими. Маючи бажання, кожен може знайти можливість для того, щоб докласти своїх сил до справи Божої. Хто обдарований музично – може співати в хорі. Хто вміє добре готувати – може допомагати на кухні. Хто може вчити – нехай допомагає вести дитячу недільну школу. Хто знає Біблію – нехай вивчає її з друзями. Робота знайдеться для всіх.
Суть в тому, щоб не чекати запрошення, а служити Богові тими талантами, якими наділений кожен з нас. І пам’ятаймо: молодого пастуха на ім’я Давид Бог зробив царем; старий чоловік із дефектом мови, за допомогою Божою, вивів ізраїльтян з Єгипетської неволі; юрбу рибалок і податківця Бог перетворив на великих духовних лідерів; обідом для одного маленького хлопчика Бог нагодував 5000 чоловіків. Нехай кожен з нас докладе можливих зусиль, а Господь примножить їх…
***
Найвищим у Царстві Небесному є той, що стоїть на колінах. Мати Тереза говорила: “Кожен з нас є олівцем в руках Божих, яким Господь пише світові листи любові”. В якусь мить свого життя вона відчула, що її місія – служити іншим. Бажаючи наслідувати Спасителя мати Тереза присвятила себе служінню бідним в Індійському Калькутті…
Навіть пробувши роки поряд із Спасителем, апостоли не зрозуміли суть Його вчення. Вони пишалися своєю близькістю до Вчителя, але нe зробили найважливішого крокy від слухання вчення до втілення його в життя…
***
Історія світу, як ми її вивчаємо, сповнена ілюзій. З різних причин ряду політичних діячів історії присвоєно звання “Великих”. Наприклад, Олександр Великий (Македонський) є цар і полководець, що завоював Персидську імперію у 4 столітті до Р.Х. Як учень Аристотеля, він вірив у власні сили і завоював більшість тогочасного світу. Протягом свого життя він не програв жодної битви. Але навіть Олександр не був невразливим. Те що не змогли зробити сотні тисяч воїнів зробив маленький комар. Олександр Великий, підкоривши цілий світ, помер від малярії у 32 роки.
Катерина Велика, Російська імператриця, що керувала державою з 1762-1796. Її “велич” базувалася на загарбницьких завоюваннях та модернізації відсталого російського суспільства. Її єдиною позитивною справою серед багатьох інтриг було заснування першої в Росії школи для дівчат. Катерина прийшла до влади завдяки тому, що один із її чисельних коханців отруїв її чоловіка і законного російського царя.
Рамзес Великий, був визначним Єгипетським царем з 1279 по 1213р.р. до Р.Х. Він будував міста, храми та піраміди. Але в історію він увійшов як узурпатор, який загарбав народ Божий і причинив багато страждань людям.
Історія навчає, що “велич”, до якої прагнуть люди, є оманливою. Насправді, яке б місце не займала людина в суспільстві, вона залишається звичайною людиною. Олександр Великий помер від малярійного комара, Катерина Велика прийшла до влади завдяки вбивству, а Рамзес Великий увійшов в історію як злочинець. Усі називалися “Великими”, але жоден із них не був навіть гідним.
http://www.fcbc-sf.org/sermons/srm102112.pdf
***
За часів Спасителя рабська праця не була чимось новим. Віддзеркалена у Святому Письмі історія людства від самого початку містить численні згадки про рабів та їх господарів. Біблійні герої досить по різному опинялися у рабському стані. Для Хама це було прокляттям за гріхи: “Ной витверезів від вина свого і довідався, що вчинив над ним менший син його, і сказав: проклятий Ханаан; раб рабів буде він у братів своїх” (Бут. 9:24-25). Йосифа продали в рабство брати за 20 срібняків (Бут. 37:28). Яків добровільно став рабом через любов до Рахилі “Яків полюбив Рахиль і сказав: я буду служити тобі сім років за Рахиль, молодшу дочку твою” (Бут. 29:18).
Разом із негативним відтінком, Біблійна концепція служіння мала позитивний вимір. Стосунки між господарем і рабом ілюстрували характер взаємовідносин між Богом і людьми. Служіння Богові змальовано як найвища гідність і особлива ознака лідера народу. Підсумком досягнень життя Мойсея став Біблійний вірш про його смерть: “І помер там Мойсей, раб Господній, на землі Моавитській, за словом Господнім” (Втор. 34:5). Для Ісуса Навина це: “Після цього помер Ісус, син Навина, раб Господній, будучи ста десяти років”. Про Давида сказано: “Я знайшов Давида, слугу Мого, і миром святим Моїм помазав його” (Пс. 88:21). Пророка Ісаю Господь також називає Своїм рабом: “І сказав Господь: як раб Мій Ісая ходив нагий і босий три роки, на вказівку і знамення про Єгипет і Ефіопію, так поведе цар асирійський полонених з Єгипту і переселенців з Ефіопії, молодих і старих, нагими і босими і з оголеними стегнами, для посоромлення Єгипту” (Іс. 20:3-4). Підкреслюючи тісний зв’язок з обраним народом Господь називає рабами цілий народ: “А ти, Ізраїль, раб Мій, Яків, якого Я обрав, сім’я Авраама, друга Мого, – ти, якого Я взяв від країв землі і покликав від кінців її, і сказав тобі: “ти Мій раб, Я обрав тебе і не відкину тебе”: не бійся, бо Я з тобою; не знічуйся, бо Я Бог твій; Я зміцню тебе, і допоможу тобі, і підтримаю тебе правицею правди Моєї” (Іс. 41:8-10).
У Новому Заповіті апостол Павло називає себе рабом Христовим: “Павло i Тимофiй, раби Ісуса Христа, всiм святим у Христi Iсусi, що перебувають у Филипах, з єпископами i дияконами: благодать вам i мир вiд Бога Отця нашого i Господа Iсуса Христа” (Фил.1:1-2)…
***
Євангелист Матвій, оповідаючи про цей епізод, говорить, що мати синів Зеведеєвих просила, щоби її діти Яків та Іван отримали місця праворуч і ліворуч Спасителя. Євангелія майже нічого не говорять про неї, тому співставимо оповідання про жінок, які стояли перед хрестом Спасителя з різних Євангелій, щоби отримати можливу інформацію.
Хоч ім’я матері синів Зеведеєвих ніколи не названо напряму, співставляючи різні тексти можемо стверджувати, що її звали Саломією:
Мф 27:55-56: “Там було також багато жінок, що дивилися здалеку; вони йшли за Ісусом з Галилеї, слугуючи Йому; між ними були Марія Магдалина і Марія, мати Якова та Іосії, і мати синів Зеведеєвих.”
Цей самий епізод у Марка 15:40 “Були тут і жінки, які дивилися здалеку; між ними були і Марія Магдалина, і Марія, мати Якова молодшого та Іосії, і Саломія”.
Додаючи до цих текстів цитату Івана можемо допустити, що вона була тіткою Спасителя: “Біля хреста Ісуса стояли Мати Його і сестра Матері Його, Марія Клеопова, і Марія Магдалина” (Ін. 19:25)
***
У відповідь на їх прохання Спаситель запитав братів Зеведеєвих: “Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хрещенням, яким Я хрещусь, хреститися?” Не задумуючись вони відповіли Йому: “можемо”. Молоді люди були впевненими, сміливими, але не дуже розумними. Людям властиво переоцінювати свої можливості. Коли одного разу стюардеса сказала Мухамеду Алі, що треба прищепнутися ременем безпеки, боксер відповів: “Супермени не потребують ременів безпеки”. “Справжні супермени не потребують і літаків,” – не задумуючись відповіла жінка…
Заклик приєднатися до чаші та хрещення Спасителя для Якова та Івана став закликом на мучеництво. Яків став першим апостолом, який постраждав за віру. Про його загибель говориться у 12 главі Діянь: “У той час цар Iрод пiдняв руки на декого з церкви, щоб заподiяти їм зло, i мечем убив Якова, брата Iванового”. Іван помер останнім з усіх апостолів, витерпівши багато випробувань, мук і каторгу на острові Патмос…
Слова Христа “Хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою. І хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім рабом” завжди були викликом навіть для церковнослужителів. Цього тижня читав статтю Домініканського ченця, який пише: “Ієзуїти відомі своїми науковими досягненнями, францисканці – добрими справами, але стововно смирення та скромності – ми завжди були неперевершеними”. Посміхаючись над невдало зліпленою фразою, згадав, що в тій Церкві, до якої я сам належу, на кожному зібранні духовенства виникає питання: “Отче, скільки маєте парафіян?”
***
Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook