Піст
Треба досить сил, щоби плисти проти течії, за течією пливе лише дохла риба.
***
Упорством, наполегливістю і терпінням навіть равлик досяг ковчега. Spurgeon
***
Віруючі покликані жити в світі, але не світом. Як аквалангіст, що перебуваючи під водою дихає повітрям, християнин у гріховному світі повинен дихати чистим повітрям Слова Божого і молитви.
***
У світі кульгавих, людина, яка не шкутильгає, виглядає ненормальною.
***
“Ось піст, що Я обрав: зніми кайдани неправди, розв’яжи пута ярма, і пригноблених відпусти на волю, і розірви усяке ярмо; розділи з голодним хліб твій, і подорожніх бідних уведи у дім; коли побачиш нагого, вдягни його, і від єдинокровного твого не ховайся” (Іс. 58:6-7)
***
Пісні тістечка
Популярний в Америці pretzel (своєрідний крендель) має цілком великопісне походження. За переданням, на початку сьомого століття, коли італійські монахи суворо дотримувалися посту й не їли перед причастям, один монастирський пекар хотів заохотити благочестивих діточок. Залишки пісного тіста (мука, вода, сіль і дріжжі), що залишилися від випічки хліба, він тоненько розкатав і склав у формі схрещених на грудях дитячих рук. Тістечко сподобалося не лише дітям. І швидко стало загально визнаним європейським символом посту, а з 12-го ст. символом гільдії німецьких пекарів.
***
Веб-ресурс catholicgentleman запевняє, що найоригінальніший спосіб дотримуватися посту винайшли німецькі монахи 14 століття.
Щоби підтримати власні сили під час суворого посту ченці містечка Einbeck почали варити пиво. Зараз воно відоме як Bock (від назви міста Einbeck). Згодом монастир почав виробляти міцніше пиво з назвою Doppelbock (подвійний Бок). Це міцне, хмільне, густе і темне пиво ченці називали “рідкий хліб”.
За переданням, протягом Великого посту подвижники монастиря взагалі не споживали твердої їжі, обмежуючись лише “рідким хлібом”. З часом у деяких почав закрадатися сумнів: “Чи корисно споживати в піст такий смачний і хмільний продукт?” Щоби розвіяти сумніви, вирішили запитати у Папи Римського. Зварили бочку найкращого пива і повезли до Риму. Подорож через Альпи, а потім через спекотну сонячну Італію забрала кілька тижнів. Пиво закисло і згіркло. Коли Святий Отець спробував хваленого пива, смак здався йому надзвичайно огидним. Тому він виніс рішення: “Оскільки напій такий огидний, благословити монахам виробляти і пити його стільки скільки зможуть”. Що ченці з радістю і зробили.
Попередження: Православна Церква не благословляє пивного посту.
***
У грецькій міфології були створіння що називалися сиренами. Вони мали голови привабливих жінок і тіла птахів або риб. Жили сирени на островах Sirenum scopuli. Природа цих створінь була згубною для людей: жоден хто зустрівся з ними не повернувся назад. Сирени співали надзвичайно привабливими голосами, а моряки, що чули ці голоси, зачаровувалися ними і забували про все на світі, прямуючи прямісінько до своєї загибелі.
Коли Одисей пропливав повз це прокляте місце, наказав прив’язати себе до щогли й заліпити воском вуха усієї команди корабля. Таким чином корабель проплив повз острів сирен і жоден не почув їх співу.
Подібний подвиг здійснив Ясон із своїми аргонавтами. Проте, Ясон діяв інакше. Він наказав Орфею, талановитому музиканту й співаку, заграти на лірі. Музика Орфея пересилила спів сирен і аргонавти безпечно дісталися до Сицилії.
До певної міри світ подібний на голоси сирен і намагається затягнути людину в свої тенета. Той хто не має змоги піти шляхом Одисея, замкнувши себе за монастирськими мурами й заткнувши вуха восковими пробками, має йти шляхом Ясона, заглушаючи голоси світу музикою молитви, читанням Слова Божого, сльозами покаяння, постом та справами милосердя. Лише тоді спокуси світу відступлять не маючи влади над людиною. http://www.tkayala.com/2014/03/lent-stories-and-illustrations.html
***
Не перевалюйте на Бога свої гріхи
Один товстий чоловік вирішив дотримуватися суворої дієти під час посту, щоби схуднути. Він навіть змінив свій звичний маршрут на роботу, щоби не їхати повз улюблену кулінарію. Кілька днів, на подив колегам, чоловік протримався на самих овочах, але на п’ятий день приїхав на роботу з повним пакетом тістечок.
Співробітники оточили його: “А як же твій піст?” “Ви знаєте, сьогодні був особливий день,” – почав розповідати чоловік. “Я зовсім не думав про дорогу, і Господь привів мене прямо до самісінької кулінарії. Дивлюся, а там повно всяких тістечок. Тоді я сказав так: “Господи, якщо Ти хочеш, щоби я з’їв одне тістечко, зроби так, щоби коло кулінарії було місце запаркувати машину”. “І що було місце?” – з нетерпінням запитали колеги. “Так,” відповів чоловік, – “Правда мені довелося об’їхати кулінарію дев’ять раз”.
***
Пізно ввечері католицький священик повертався додому після служби й вирішив зрізати дорогу через парк. Несподівано, з-за кущів вискочив юнак і приставив великого ножа до горла священика. “Давай сюди гаманець,” – вимагав грабіжник. Священик розстібнув плаща і поліз до внутрішньої кишені за грошима. Грабіжник побачив священичу рубашку з білим комірцем: “Ой… вибачте отче, вийшло непорозуміння. Я не думав, що ви священик. Ваші гроші мені не потрібні”. Переляканий священик витягнув із внутрішньої кишені сигару і протягнув грабіжнику: “Візьміть хоч щось, раз вже зупинили”. “Не спокушайте, отче! Я кинув палити на цілий піст! З Вами так і до гріха не далеко!”
***
І хоч вислови “fake news” та “альтернативні факти” є набутком нашого покоління, саме явище “старе як світ”. Уміння відрізняти правду від брехні, робити між ними свідомий вибір і жити по-правді – є ознакою дорослості людини. Ось як про це розповідає передання американських індіанців:
“Одного разу юнак проходив іспит на мужність. Його завданням було забратися на високу, покриту вічними снігами гору і принести звідти камінь, зарані покладений для цього іспита. Тепло одягнувшись і взявши трохи їжі, юнак вирушив у дорогу. Попри холод, обмаль води та харчів, стомлений від безсонних ночей та крутих скал, молодий чоловік забрався на верхівку гори. Завдання було виконано, лишалося лише забрати камінь і спуститися з гори, але коло каменя лежала змія.
Юнак завмер, роздумуючи як бути, а змія мовила до нього людським голосом: “Спаси мене бо я помираю. Тут занадто холодно і немає їжі. Візьми мене за пазуху, зігрій і спусти в долину”. Юнак почав заперечувати: “Ні. Батьки мені говорили про таких як ти. Вчителі попереджали, що не можна довіряти зміям. Якщо я тебе візьму, ти мене вкусиш”. “Що ти, ніколи!” – почала запевняти змія, – “Люди мене не люблять, тому і говорять неправду. Якщо ти мене спасеш, клянуся: я тебе не лише не вкушу, але виконаю будь-яке твоє бажання”. Так жалібно говорила змія, так просилася, що шкода стало юнакові, запхнув він її за пазуху, розділив з нею залишки їжі та спустив у долину. Серед високих трав і ароматних квітів обережно поклав змію на землю. Торкнувшись теплого грунта гадина ужалила юнака. “Ти обіцяла! Ти обіцяла! Ти обіцяла!” – помираючи повторював молодий чоловік. “Ти знав кого береш, тебе попереджали. Тож це твоє, і лише твоє, рішення,” – прошипіла змія і поповзла своєю дорогою”.
Від часу гріхопадіння Адама і Єви спокусник нав’язує людству “альтернативні факти”, спокушаючи матеріальними благами, владою та насолодами. Відрізняти правду від хиби якраз і є ознакою духовно дорослої людини. І не лише відрізняти, але відкинути неправду, якою би привабливою вона не здавалася. Найкращою вправою у цьому є період Великого посту.
Подвиг посту полягає в тому, щоби відкинувши спокуси змієві, наблизитися до Бога. Поширеним “альтернативним фактом” під час Великого посту є твердження: “Нічого не зміниться, якщо я з’їм маленький кусок ковбаси або тістечко”. З одного боку дійсно, нічого не зміниться. Але з іншого: люди постять саме для того, щоби щось змінилося. Правдивим буде твердження: “Я пощу, щоби змінився я, і змінюючись наближався до Бога”…
***
Один з найвідоміших вчених усіх часів і народів – Миколай Коперник був польсько-німецьким астрономом і математиком, а на додаток фізиком, правником, дипломатом, економістом, каноніком та лікарем. Як автор геліоцентричної теорії побудови Сонячної системи він увійшов до списку ста найвпливовіших людей усіх часів. Його головна робота «Про обертання небесних сфер» вийшла друком коли сам автор перебував на передсмертному ліжку. Помер Коперник 24 травня 1543 року, маючи 70 років життя. Здавалося було чим пишатися цьому величному діячеві.
Але сам Миколай Коперник бачив себе простим грішником і перед смертю склав собі епітафію: “Я не прагну благовоління яке мав Павло; не прошу милості дарованої Петрові; але прощення яке Ти дав розбійнику – я щиросердно благаю”.
***
Музей Білого Дому має багато цікавих речей. Зокрема, один із листів адресованих Президенту Сполучених Штатів Гроверу Клівленду, датований вереснем 1895 року. Підліток пише: “Пане Президенте. Останнім часом моя душа знаходиться у жахливому стані, саме тому я вирішив написати Вам цього листа. Приблизно два роки тому – наскільки я можу згадати – я використав дві вживані поштові марки; можливо їх було і більше, але я точно пам’ятаю лише два випадки. Того часу я до кінця не усвідомлював, що роблю. Після того як я усвідомив свій гріх, думаю про це день і ніч. Пане Президенте, прошу Вас, простіть мене. Обіцяю що це ніколи не повториться. Прикладаю до листа кошти, що покриють вартість трьох марок, і ще раз прошу пробачення. Мені було лише тринадцять, але я від щирого серця шкодую що вчинив не праведно. Один з ваших громадян і підпис”.
Кожна епоха має свої виміри морального стану суспільства. Те, що було нормою у дев’ятнадцятому столітті, виглядає дивним у двадцять першому. Але хіба заповідь “не вкради” змінилася? Ні. Змінилося наше ставлення до неї. Таке враження, що дрібна крадіжка, тепер крадіжкою не вважається. Задумаймося: хіба не все починається з дрібниць?..
***
1981 року в Каліфорнії вкрали машину. І хоч щодня крадуть сотні машин, цього разу все пішло інакше. Поліція оголосила план-перехоплення й інтенсивний розшук, кожні п’ять хвилин місцеві радіостанції передавали звернення, намагаючись зв’язатися зі злочинцем.
Справа в тому, що господар машини планував труїти щурів. Для цього придбав пачку крекерів, щедро додав до них щурячої отрути і поклав на переднє пасажирське крісло. Хто ж знав що машину вкрадуть?
Поліція і господар машини не стільки переживали за викрадене авто, скільки намагалися докричатися до злодія, щоби зберегти його життя і життя тих, хто опиниться поряд із ним на дорозі.
Хіба не те саме стається з нами. Бог намагається докричатися до нас не для того, щоби нас покарати, а щоби спасти наше життя і життя тих, хто знаходиться поряд.
***
Старенька жінка з важкою формою артриту постійно приходила до церкви на милицях. Вона так повільно пересувалася, що кілька годин йшла до храму і потім додому, але не пропускала жодного богослужіння. Одного разу друзі запитали в неї: “Як тобі вдається в такому стані бути на кожній службі?” “Моє серце прибуває сюди першим, ну а старі ноги вже слідують за ним,” – відповіла жінка.
***
Після того як дівчина-підліток почала регулярно ходити до церкви, подруги запитали її:
“Ти що була такою грішницею, що треба вимолювати прощення?”
“Була,” – відповіла дівчина.
“А тепер стала праведницею?”
“Та ні, лишилась грішницею”
“А навіщо ж тоді ходиш до церкви?”
“Раніше я бігала за гріхом, а тепер тікаю від гріха”.
***
Лев Львович і Ніна Петрівна Берберови – родина з Баку, що в якості домашньої тварини тримала лева. Крихітне левенятко забрали з зоопарку, де від нього відмовилася мати. Кошеня назвали Кінгом. Воно миттєво стало домашнім улюбленцем. Його годували з соски, бавилися з ним і не залишали без нагляду. З маленького левеня виріс величезний звір, якого застрелили під час зйомок “Неймовірних пригод італійців в Росії”. Але Берберови на цьому не зупинилися й завели нове левеня. Воно також знялося в кількох фільмах і було улюбленцем не лише родини, але й цілої держави. Про Берберових знімали фільми, їх запрошували на зустрічі їх сміливості й завзяттю дивувалися. Скільки не попереджали родину про небезпеку, трагедія здавалася неймовірною.
24 листопада 1980 року в приступі агресії Кінг ІІ порвав свою господиню Ніну Берберову, на очах матері загриз її сина Романа, лапою зідрав з голови 14-річного юнака скальп і переламав шийні хребці.
Так буває і з людськими гріхами. Спочатку вони милі й безневинні, як маленькі кошенята. Ми бавимося з ними, милуємося, вигодовуєм їх. Нас попереджають про небезпеку, але – що може статися коли все так добре. Важко помітити коли маленькі гріхи виростають великими монстрами, і тоді – трагедія неминуча…
***
Мінімалістичне християнство
Доводилося бачити чергу до сповіді Великим постом? А переповнений храм на Великдень, Різдво та Богоявлення? Вітаю, ви бачили більшість християнських мінімалістів. Вони вважають себе добропорядними християними: носять хрестик, не вбивають, не крадуть, не перелюбствують, хрестять дітей, вінчаються, служать панахиди на річницю смерті близьких, раз на рік сповідаються і періодично відвідують храм. Добре здоров’я, достаток, родинне щастя є для них явним знаком Божого благословення. Ну а коли щось стається…
Тоді вони нагадують рибалку-християнина, що вийшов на промисел із колегами атеїстами. Посеред моря почався шторм і човен почав потопати. Друзі зробили все що могли, а коли сили і можливості вичерпалися, приготувалися до смерті. “Помолися! Тепер нас спасти може лише чудо,” – просили християнина друзі атеїсти. “Я давно не молився, і в церкві не був,” – запротестував християнин. Але виходу немає, тож почав так молитися: “Господи! Я не турбував Тебе своїми проханнями 15 років. Зроби, Господи, так щоби ми дісталися землі. І тоді, клянуся Господи, я не буду тебе турбувати наступних 15 років”…
***
Пильнуй своє серце в чистоті.
Коли четверо чоловіків через розібраний дах спустили паралізованого до ніг Спасителя “Ісус, побачивши віру їхню, говорить розслабленому: чадо, відпускаються тобі гріхи твої” (Мк. 2:5). Глибока віра і чисті наміри були причиною зцілення.
Кожному варто задуматися про чистоту власних намірів і мотиви вчинків. Чому Господь прийняв жертву Авеля і відкинув жертву Каїна? Бо Він не стільки дивиться на принесену жертву, скільки на серце жертводавця.
Кілька років тому, перед днем подяки, The Butterball Company (Американська компанія, що спеціалізується на продажу м’яса домашньої птиці) відкрила гарячу лінію, де кожна господиня могла розпитати відомого шеф-повара про приготування святочної індички. Одна із жінок прислала email з питанням: “23 роки тому я поклала індичку в морозильну камеру і ось тепер її знайшла, думаєте можна її приготувати на свято?” Шеф-повар відповів: “Якщо морозилка весь час працювала то технічно м’ясо можна їсти. Разом із тим, через довгий час зберігання, смакові якості м’яса значно погіршуються. Як ви його не готуйте, смачним воно не буде”. Через деякий час жінка прислала відповідь: “Дякую за підказку. Ми з чоловіком порадилися і вирішили пожертвувати індичку до церкви на парафіяльний святковий обід”.
Не всі добрі справи випливають із чистих намірів. Якщо ви жертвуєте Богові те, що не потрібно самому, вашу жертву чекає доля жертви Каїна – Господь її не прийме. Тож пильнуйте своє серце в чистоті і тоді навіть маленька жертва буде приємна Богові, як були Йому приємні дві лепти вдовиці…
***
Один чоловік мав проблеми з дружиною. Вона безбожно витрачала гроші, купуючи плаття, взуття та прикраси. Не могла пройти вздовж жодного бутика, не купивши собі хоч щось.
Отже, чоловік взяв її за руку і привів до місцевого священика: “Отче, щось із нею зробіть!”
Отець довго пояснював жінці про гріховність людської природи, спокуси і як з ними боротися. Насамкінець сказав жінці, щоби наступного разу, коли буде долати спокуса, вона старанно перехрестилася і сказала: “Відійди від мене, сатана”.
Протягом наступних п’яти днів жінка не купила жодної нової речі, а чоловік був просто щасливий. На шостий день дружина принесла додому коробку з дорогим платтям.
“Ну як же так! Ми ж домовлялися” – заголосив чоловік.
“Ну не змогла втриматися,” – каже жінка.
“А ти перехрестилася?” – почав розпитувати чоловік. “Перехрестилася.”
“Ну а “відійди від мене, сатана” сказала?”
“Сказала.”
“Ну?” – наполягав чоловік.
“Ну!” – передражнила жінка, – “Він відійшов і каже: ”Здалеку воно виглядає ще краще”.
***