Слідами апокрифів: Успіння Пресвятої Богородиці

Чи міститься якась доля правди в апокрифічних розповідях про Успіння Богородиці? Чи це просто благочестиві християнські легенди?
Чи дійсно Мати Божа була похована у підніжжя Оливної гори і коли це сталося?
Яка причина мовчання отців перших століть?

Протягом перших трьох століть Отці Церкви зберігали повну мовчанку стосовно останніх днів Богородиці, її Успіння, погребіння і взяття на небо.  

Святий Єпіфаній Кіпрський (310-403) написав 377 року: “…пошукай у Святому Письмі… не знайдеш нічого про смерть Марії, навіть того, чи померла вона взагалі, ні того була вона чи не була похована”. Спираючись на відсутність інформації Єпіфаній робить висновок: “Бог в силах зробити все, що Він хоче. Жоден не знає її кінця”.

Починаючи з п’ятого століття з’являється низка апокрифів, що розповідають різні версії Успіння Богородиці.

489 року сірійський єпископ Яків Серугський (451-521) на соборі в Nisibis представив свій поетичний виклад Успіння: Богородицю поховали на Оливній горі коло Єрусалима; Іоан Богослов, який був господарем дома, де разом із ним жила Богородиця, поклав її у кам’яному гробі; Ісус Христос, оточений яскравими хмарами особисто забрав її з Собою.

З середини п’ятого століття збереглися свідчення про шанування гробу Богородиці у підніжжя Оливної гори в Єрусалимі. При цьому жоден паломник четвертого і навіть початку п’ятого столітть не згадує цього місця.

Коптський текст, який приписують Олександрійському Патріарху Діоскору (444-451) містить першу згадку про “церкву св. Марії на полі Іосафата”, в Кедронській долині коло підніжжя Оливної гори.

Перший Єрусалимський Патріарх Ювеналій свідчив про наявність гробу Марії в Єрусалимі. В одній із своїх проповідей Іоан Дамаскін говорить, що під час Халкедонського Собору Ювеналій мав аудієнцію в імператриці Пульхерії. Коли цариця запитала про мощі Богородиці, єпископ відповів що, згідно з Єрусалимськими переданнями, тіло Марії було поховане в Гефсиманії, у присутності всіх апостолів, крім апостола Фоми, що мав найдовшу подорож і тому прибув на два дні пізніше. Коли на прохання Фоми, на третій день після погребіння, апостоли відкрили гріб, там була пусто. Тому мощей Богородиці немає. В такому разі цариця просила надіслати до Константинополя поховальні пелени і останній одяг Богородиці, що і було виконано Ювеналієм. Вважається, що саме Ювеналій збудував першу церкву на честь Богородиці на місці її погребіння у долині Кедронській.

***

Є кілька версій перебігу подій Успіння Богородиці. Одна з них стверджує, що її автором був Іоан Богослов, інша приписується учню Іоана – Мелитону Сардійському і третя видуманому папі Evodius (можливо папі Evaristus, 99-108, про якого казали, що він був родом із Палестини). Частина оповідок не мають чіткого авторства, або його не можливо визначити. Різниться і місце події. Одне передання говорить, що Марія жила на Сіоні, інше – у власному домі у Віфлеємі, ще інше в домі своїх батьків. Одні тексти стверджують, що Іоан Богослов був із нею, інші, що він вже перебував в Ефесі й чудом повернувся до Єрусалиму. Є й інші відмінності у дрібних деталях. Проте, не зважаючи на всі різниці, в головному різні версії єдині. Спробуємо їх узагальнити:

Пресвята Богородиця подовгу молилася в тих місцях де ступали ноги її Божественного Сина і мріяла побачити Його знову. Одного разу їй явився ангел і сповістив, що через три дні вона спочине і буде забрана на небо. В залог істинності своїх слів ангел лишив сяючу пальмову гілку райського дерева із повелінням нести її перед погребальною процесією.

Богородиця запросила близьких людей, щоби попрощатися з ними. Допоки апостоли чудесним чином прибували до Єрусалиму, Діва Марія прийняла ванну, одягнула новий одяг і лягла на ліжко. Апостол Іоан Богослов з’явився першим і, почувши від Богородиці вістку про її скоре з’єднання з Сином, почав готуватися до погребіння. Один за одним прибували апостоли, щоби проститися з Богородицею. Оточивши одр Божої Матері, вони молилися і співали псалми. Цієї миті у сяючих одежах і в оточенні сонму ангелів явився Спаситель і забрав душу Богородиці до раю.

Апостоли понесли тіло Богородиці до нового гробу у підніжжя Оливної гори. Іоан Богослов, єдиний з апостолів, що лишався дівственником, ніс пальмову гілку перед процесією. Багато Єрусалимлян залишали свої справи і приєднувалися до процесії. Така урочистість розлютила одного зі священиків Єрусалимського Храму, який із злоби намагався перевернути мари з тілом, але був миттєво вражений Богом. Побачивши дію Божу, священик перелякався, розкаявся і почав умовляти апостолів про допомогу. Після молитви руки священика зцілилися, він благоговійно поцілував ступні Пресвятої Богородиці та навернувся до християнства.

В долині Йосафата апостоли поклали тіло Пресвятої Богородиці на кам’яне ложе в третій і найдальшій печері гробу, завалили вхід до гробу каменем і протягом трьох днів молилися перед ним. Третього дня явився апостол Фома. Щоби Фома міг попрощатися з Богородицею, учні Христові відкрили двері гробу, але тіла Богоматері вже не було. Дякуючи Богові апостоли повернулися до своїх справ.

Як ми вже говорили, усі апокрифи про Успіння Пресвятої Богородиці датовані не раніше п’ятого століття. Така точка зору була без-альтернативною аж до 1971 року, коли видатний  археолог і францисканський чернець отець Bellarmino Bagatti надрукував своє дослідження “The church from the circumcision: History and archaeology of the Judaeo-Christians”. Протягом життя він вивчав віру юдео-християнських громад, що вірили у Христа але не залишали віри своїх батьків. Ці громади не змішувалися з християнами-з-язичників і виокремлювалися в секти.

Коли отець Bellarmino Bagatti досліджував один із найдавніших рукописів про Успіння Пресвятої Богородиці, який зберігається у Ватиканській Бібліотеці за номером Codex 1982, зробив досить несподіване відкриття. Богослов’я на якому будувався текст було настільки не-православним, що воно не могло бути датованим п’ятим століттям. Такий текст міг бути написаним лише до Нікейського Собору 325 року. В четвертому столітті деякі описи, що були в апокрифі, визнані святими Отцями єретичними: явлення Христа у вигляді Ангела, пальмова гілка з Раю, “сходинки на небо”, “сім небес”, таємничі тексти “небесних книг”, “таємне знання”. Разом із тим, це були звичні символи юдео-християнських громад першого і другого століть. Таким чином Bagatti визначив, що подібні апокрифічні передання походили з середовища цих виокремлених юдео-християнських сект кінця другого, початку третього століття, були записом усних передань, а отже могли містити правдиве зерно.

1971 року, коли отець Bagatti надрукував своє дослідження, навряд чи можна було уявити, що буквально через рік, воно знайде цілу низку археологічних підтверджень. 7 лютого 1972 року Єрусалим зазнав шторму й потопу майже Біблійного масштабу. Пересохлий потік Кедрон перетворився на бурхливу ріку, водограями заливаючи усі низини на своєму шляху. Безжальні струмки води затопили гробницю Богородиці.

Крипта, де було покладено тіло Божої матері знаходиться під землею. З надземної частини храма до неї ведуть 48 широких кам’яних сходинок. Підземна церква має форму хреста і в ній знаходиться мармурова Кувуклія – невелика каплиця, трохи більше ніж 2×2 м. Затопило все. Два грецьких монахи загинули, намагаючись спасти храмове добро від потопу.

Коли шторм закінчився і брудну воду відкачали, виявилося, що струмки води змили віковий намул разом із штукатуркою, відкривши первісні стіни. Кувуклія і цілий печерний комплекс потребували суттєвих ремонтно-реставраційних робіт. Але перед тим, вирішили провести археологічні дослідження. Розкопки доручили отецю Bellarmino Bagatti. З’ясувалося, що гріб Богородиці був частиною юдейського цвинтарного комплексу першого століття і, на відміну від багатьох інших гробів того періоду, складався з трьох частин. Вченого вразила, точність з якою передання змальовувало особливості цього гробу. В рукописі “Transitus”, що його знайшов англійський вчений Agnes Smith Lewis у бібліотеці монастиря св. Катерини на горі Синай (надрукований 1902 р.), ангел говорить: “Того ранку візьміть тіло Діви Марії і йдіть з Єрусалиму по дорозі, яка іде долиною, з цього боку Оливної гори, де є печери: великий внутрішній грот, всередині вхід до наступної печери, з тої печери є вхід до ще одної невеличкої печери із ложем зі східного боку. Ідіть і покладіть Благословенну Діву на це ложе”.

Через потоп мармурове покриття з ложа, на якому пізніше було облаштовано вівтар, довелося зняти. Ложе виявилося висіченим із каменя і було частиною первісної стіни. Його ширина між 28 і 30 інчів, довжина між 72-80 інчів – досить велике, щоби покласти на нього жінку. Покоління паломників відсікали напам’ять часточки від цього ложа, тому його поверхня понищена і зараз закрита склом.

Олександрійський Патріарх Євтихій говорить, що: “Цар Феодосій збудував церкву в Гефсиманії, в Єрусалимі, де є гріб Богородиці”. Залишається не зрозумілим Феодосій І (379-395) чи Феодосій ІІ (408-450), але з впевненістю можна сказати, що до Халкидонського Собору (431) храм вже стояв. За часів імператора Маврикія (582-602) церкву над криптою перебудовано і розширено, а кувуклію відрізано від залишків породи, подібно до Храму Гробу Господнього. Протягом століть верхня частина храма зазнавала руйнувань, нижня частина з криптою і кувуклією збереглася неушкодженою.

Змова мовчання

Археологічні дослідження Гробу Пресвятої Богородиці демонструють, що апокрифічні передання містять зерно правди. Принаймні в їх основу покладена автентична усна традиція, що потім обросла додатковими деталями. Залишається відкритим питання: чому ж протягом перших трьох століть Отці Церкви зберігали повну мовчанку стосовно останніх днів Богородиці, її Успіння, Погребіння і взяття на небо, а шанування Гробу Матері Божої почалося лише з початком п’ятого століття?

Ряд дослідників говорять про своєрідну змову мовчання. Справа в тому, що християни-з-юдеїв важко змішувалися з християнами-з-язичників. Невеликі місцеві громади юдеїв, що одночасно зберігали віру батьків і вірували у Божественність Ісуса Христа, діяли від самого дня П’ятидесятниці. Стосунки з бувшими язичниками були напруженими, про що читаємо в книзі Діянь Апостольських. Свою роль відігравав і традиційний імперський антисемітизм.

Після придушення Другого Юдейського повстання (Бар-Кохби 132-135), євреям заборонили селитися в Єрусалимі. Саме місто римляни зруйнували дощенту та відбудували наново за власним смаком, назвавши Елія Капітоліна. Бувший Єрусалим заселили не-євреями, частина з яких були або стали християнами. Віруючі мали свою церкву та ієрархію.

Частина християн також залишила Святе місто, перебравшись до Галилеї, Дамаску та інших міст, переважно берегами Середземного моря. Проте, частина християн-з-юдеїв лишилася. Збудоване римлянами місто займало площу сучасного Старого Міста. Таким чином південна частина гори Сіон де традиційно жили християни-з-юдеїв не входила до Елії Капітоліни. Оскільки вони не брали участі у Юдейському повстанні, ставлення до них було м’якшим. Їм дозволяли жити на Сіоні та відвідувати Єрусалим.

Таким чином у Єрусалимі та навколишніх поселеннях християни-з-язичників існували паралельно з християнами-з-юдеїв. При цьому громади не спілкувалися. Християни-з-юдеїв не бажали підпорядковуватися Єрусалимському єпископу з язичників, натомість, виокремились у своєрідну секту. Християни-з-язичників, у свою чергу, підозрювали їх у єресі й тому оминали.

На початку третього століття християнський квартал на Сіоні був обнесений стіною або парканом. Між містом і християнським кварталом були “плантації огірків”, принаймні так згадують Євсевій, Єпіфаній та Ієроним. Pilgrim of Bordeaux у своїх дорожних нотатках 333 року згадує стіну навколо гори Сіон.

Цілий ряд священних місць, що шанувалися християнами Єрусалиму, залишалися у приватному володінні та користуванні християн-з-юдеїв. Ними не ділилися, вихідців з язичників туди не допускали. Була своєрідна змова мовчання, що стосувалася не лише діючих місць зібрання християн, як, наприклад, Сіонська Горниця, але і місць, що не були у володінні громад. Коли цариця Олена прибула до Єрусалиму в пошуках Хреста Господнього, наштовхнулася на опір “юдеїв”, які згоджувалися показати місця святинь лише після жорстоких тортур.

Після едикту Римського Імператора Феодосія, 391 року, яким християнство проголошувалося державною релігією, всі не православні згромадження опинилися по-за законом, а юдео-християнські молільні місця силоміць були підпорядковані Єрусалимському єпископу, вихідцю з язичників. Таким чином Сіонська Горниця і Гробниця Богородиці опинилися в центрі уваги християнського світу і стали об’єктами паломництва.

Дата Успіння

Апокрифічні Діяння Іоана (зазвичай датуються другим століттям і приписуються диякону Прохору, який згадується в Діяннях Апостольських (6:5)) натякають на Успіння Богородиці. Текст починається з того, що апостоли збираються в Гефсиманії і вирішують розійтися по світу проповідувати Євангеліє, як і заповідав Господь. Апостол Петро говорить: прийшов час це зробити “тому, що Мати всіх нас, відійшла вже з цього життя”. Таким чином автор говорить що Успіння Богородиці відбулося 42 року.

Ця дата збігається з найдавнішим (принаймні на думку віденського історика Церкви Hans Forster) списком Transitus. Коптський пергамент збережений у Відні за номером каталога P. Vindob. K.7-589 датується дев’ятим століттям, але, вочевидь, є копією значно давнішого текста. Такий висновок Forster зробив через простоту текста, примітивне богословське наповнення та іменування Марії “Дівою” замість “Богородицею”, що стало загально-обов’язковим з четвертого століття. Текст досить точно датує етапи життя Богородиці: “Діва народила Еммануїла, живого Бога. Того часу вона була приблизно 13 років. Він прожив 33 роки з іменем Ісус Христос, допоки Його не розп’яли. Коли вони розпинали Господа Ісуса, Діві було 48 років”. Якщо Богородиця народилася 8 вересня 19 року до Р.Х. і народила Спасителя 5 р. до Р.Х., то в час пологів їй дійсно було 13 років. Під час розп’яття Спасителя тридцятого року, їй дісно було 48.

Рукопис продовжує: “Вона прожила одинадцять з половиною років після Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Загалом 60 років. Після Вознесіння нашого Спасителя, пішла разом із апостолами проповідувати Євангеліє. Зрештою, Дух Святий привів її назад до Єрусалима. Бо прийшов її час померти… Це сталося, ввечері двадцятого Тобі (п’ятого місяця єгипетського календаря), на заході сонця”. В перерахунок на Юліанський календар це 16 січня або 29 січня Григоріанського календаря. Цього дня Коптська Церква дотепер святкує Успіння Пресвятої Богородиці. Забрання тіла Богородиці до Раю копти відзначають 206 днів пізніше – 22 серпня. Те що Богородиця спочила ще до виходу апостолів на проповідь, Крім “Діянь ап. Іоана”, підтримує Transitus папи “Evodius”.

Проте ми маємо справу з різними переданнями. Крім тих, які стверджують, що Мати Божа спочила 42 року у шістдесятирічному віці, ряд передань говорить, що вона прожила значно довше, спочила принаймні після того як апостоли розійшлися на проповідь. При цьому цих передань така кількість, що ігнорувати їх не можливо. Крім великої кількості передань, в них різниться час Успіння. Сирійська традиція говорить, що Пресвята Діва спочила 16 років після виходу апостолів на проповідь. Ряд латинських перекладів говорить що вона дожила до 72-х років. Псевдо-Мелітон говорить, що вона спочила через 22 роки після Воскресіння Христового. Найдавніше повне Житіє Богородиці, “Life of the Virgin”, авторство якого приписують Максиму Сповіднику, говорить, що вона померла у 80 років.

Спроби історичної реконструкції привели ряд дослідників до думки, що можливою датою Успіння Пресвятої Богородиці був 48 рік. Логіка приблизно наступна: коли в 42 році апостоли розходилися на проповідь, домовилися зустрітися в Єрусалимі “сьомого року”; Суботній рік належав Господеві і припадав на 47/48рр., тому апостоли, як і всі благочестиві юдеї, зібралися в Єрусалимі. Пресвята Богородиця, разом і Іоаном Богословом, повернулася з Ефесу раніше інших апостолів. Їй було 65 років, досить багато за стандартами того часу. Ймовірно, вона спочила у невеличкому будинку, що належав Іоанну Богослову на горі Сіон. Зараз на цьому місці церква Успіння Пресвятої Богородиці та німецьке бенедиктинське абатство в Єрусалимі. Будинок знаходиться за межами стін Старого міста, близько Сіонських воріт Єрусалима, поруч із Світлицею Тайної Вечері. Іполит Фівейський у сьомому столітті записав: св. Іоан “забрав святу Марію до будинку на горі Сіон, до часу її взяття на небо”; цей будинок придбав його старший брат апостол Яків “на спадщину, що лишилася від їх батька Зеведея”.

1983 року отець Bargil Pixner розкопав залишки цього будинку під новим крилом монастиря. Оскільки будівництво абатства, на той час, було вже завершено, матеріали розкопок публічно не демонструються. Варто зазначити, що будинок був досить скромним. Жили в ньому люди хоч і бідні але побожні. Зокрема знайдено маленький мікве – водний резервуар для обмивання тіла з метою очищення від ритуальної нечистоти. Цікаво, що в одній з найдавніших версій Transitus Mariae говориться, що діставши вістку від ангела про скору кончину, Богородиця “прийняла ванну і одягнула новий одяг”.

Поховання Богородиці у підніжжя Оливної гори також видається цілком вірогідним. Коло цього місця, у дворі церкви Сліз Господніх, знайдено один з найдавніших юдео-християнських цвинтарів. Дехто стверджує, що ця ділянка належала родині євангелиста Марка, а потім була передана у володіння християнської громади Єрусалима.

Археологія не може дати чітку відповідь на питання: що сталося з тілом Пресвятої Богородиці? З певністю вчені можуть сказати лише одне: якимось чином воно зникло з поверхні Землі.

Доводи надзвичайно прості. Якби мощі Богородиці існували – вони були би найбільшою святинею християнської Церкви. Протягом двох тисячоліть віруючі вшановували тисячі різних реліквій. Частина з них належали Богородиці: риза, пояс, мофорій, погребальні пелени, волосся, молоко, сорочка, гребні, обручка, камені з гробу Марії та її будинку в Назареті, пелюшки якими вона обгортала Христа після народження і інше. Ніколи і ніде не було навіть найменшої частки мощей Богородиці. Більше того, їх навіть не намагалися підробити. Протягом середньовіччя продаж фальшивих часточок мощей був досить звичним явищем. Сьогодні, інтернет-оголошення також пропонують сотні різних святинь, зазвичай без жодних сертифікатів. Серед усіх підробок, як колись так і тепер, мощей Богородиці не буває, бо їх просто не існує.

Тому, нам лишається вірити так, як вірили апостоли і учні Христові. Святий Єпіфаній Кіпрський, слова якого ми привели на початку, висловив це так: “Бог в силах зробити все, що Він хоче”. Доля Матері Божої в руках її Божественного Сина.

Під твою милість…

Серед західних християн, переважно протестантів, існує помилкова думка, що вшанування Матері Божої почалося лише після Ефеського Собору 431 року, а сам термін “Богородиця” був придуманий отцями-кападокійцями. Треба визнати, що Собор дійсно, на противагу вченню Константинопольського Патріарха Несторія, проголосив визнання Пресвятої Діви Марії Богородицею. Але не тому, що так придумав Кирил Олександрійський або хтось із отців-кападокійців, а тому, що саме так і вірувала Церква завжди.

Археологічний прорив двадцятого століття, наряду з багатьма іншими відкриттями, подарував  абсолютну впевненість: Діву Марію називали Богородицею від початку і шанували як заступницю перед Богом. 1917-го року, в Єгипті, в одній із гробниць, в руках небіжчика, археологи знайшли невеликий папірус із текстом молитви. За номером 470 він включений до колекції the John Rynalds Library in Manchester, England. Текст папірусу вперше опублікований 1938-го року. Вчені датували його початком третього століття.

Вражає те, що молитва написана на папірусі досі вживається як Православною так і Католицькою Церквами. Українською мовою вона звучить так: “Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво, молитов наших в час скорбот не відкинь, а від бід визволяй нас, єдина чиста і благословенна”.

Після публікації, ряд занадто ревнивих теологів, намагалися приписати папірусу іншу дату. Стверджували, що така молитва може походити лише з другої половини четвертого століття або і пізніше. Археологи лишилися навблаганними: папірус початку третього століття. Відповідно, сама молитва, на думку ряду сучасних дослідників, з’явилася під час гонінь Септимія Севера (після 202р.) або Деція Траяна (250р.). Вже тоді Діву Марію називали Богородицею і молилися їй про заступництво.

В будь-якому разі улюблена молитва багатьох християн усіх віків і народів засвідчує віру в допомогу Божої Матері. Ця віра, пронесена через горнило гонінь і страждань, підтверджена сотнями тисяч чудес і відповіддю на молитви, зміцнювала християн. Бо Мати Божа і після Успіння не залишила світ без своєї люблячої материнської опіки.