Слідами апокрифів: Різдво Богородиці

Поки Іоаким вимолював собі дитину в монастирі Козіба, а свята праведна Анна оплакувала свою бездітність, в духовному житті Єрусалима сталися тектонічні зміни.

21-го числа єврейського місяця Тішрей, 3742 року від заснування світу (8 жовтня за сучасним календарем), останнього дня свята Суккот (Кущів), цар Ірод оголосив про наміри збудувати новий – Третій Храм. Ця споруда мала перевершити славу Давида і Соломона. Звичайно, цар боявся звинувачень у зарозумілості, тому говорив лише про перебудову і покращення приміщення старого Храму, наскоро збудованого після Вавилонського полону. Зрештою, кожен віруючий юдей знав, що побудова Третього Храму дасть відлік початку нової, Месіанської ери. “Я хочу щоби побачили усі, що справа, початок якої я оголосив сьогодні, буде здійснена задля слави Божої і заради піднесення народу,” – проголосив цар, не забувши згадати свої попередні досягнення, – “Оскільки, Божою волею я є вашим царем. Протягом довгого часу керую в мирі, завдяки чому здобув значні багатства і прибутки, а найголовніше, дружні стосунки, заступництво і прихильність римлян, які володіють цілим світом. Я беру на себе сміливість зробити те, чого не змогли зробити мої попередники, перебуваючи під владою чужинців. Таким чином я хочу подякувати Богові за Його численні благословення, що рясно проливалися на мене протягом усіх років мого правління”. І дійсно, Ірод Великий мав чим пишатися.

Якщо про Августа говорили, що він прийняв Рим цегляним, а віддав мармуровим, то Ірод перетворив провінційну Юдею на перлину тогочасного світу. Щоби профінансувати свої гігантські будівельні проекти, цар не лише витискав з підданих кожну копійку податків, але організував ряд дуже прибуткових підприємств.

Вздовж берегів Мертвого моря Ірод розробив кар’єри в яких добували бітум і виготовляли з нього смолу, що нею обмащували кораблі. Бізнес давав добрі прибутки. Офіційний Рим постійно будував і збільшував свій військовий флот. Вільне переміщення товарів в межах імперії сприяло розвитку торгового мореплавства, тому будувалося багато нових суден, та і старі треба було щорічно ремонтувати. Практично, Ірод мав монополію на корабельну смолу і вдало цим користувався.

Ще одна монополія приносила не менші багатства. Підкупивши чиновників, Ірод отримав у Римського Сенату право на оренду значної частини кіпрських мідних шахт, налагодив поставки олова з Британії і перехопив більшу частину імперського ринку бронзи.

Торгові справи вимагали виходу до моря і цар вирішив це питання так, як ніхто до нього. Ірод збудував місто Кейсарію з першим і найбільшим у тогочасному світі штучним середземноморським портом. Кораблі були захищені трьома хвилерізами, швартувалися коло зручних причалів та мали добрі дороги для підвозу, розвантаження та завантаження товарів. Наявність власного порту пожвавила торгівлю і перенаправила через землі Ірода східні каравани, створюючи колосальні додаткові прибутки.

Цар вмів не лише заробляти гроші але і належно їх використати. Найперше він оточив свої володіння фортецями. Залишки Іродіону, міцної фортеці на схід від Віфлеєма, що слугувала однією з резиденцій, дотепер вражають своєю величчю. Крім середземноморської Кейсарії, повної перебудови зазнала Самарія, яку, на грецький манер, перейменували у Себастію. Тут цар побудував житло для своїх солдат. В Єрусалимі Ірод збудував нову фортецю, назвавши її на честь Марка Антонія – “Антонієвою”. Значно зміцнив місто другим рядом оборонного муру, збудував театр та іподром. У західній частині міста цар збудував власну резиденцію, про яку Флавій писав: “Немає належних слів, щоби змалювати її блискуче оздоблення, яке перевершує все, що існувало раніше”. Резиденція була зміцнена додатковою фортецею з трьома височенними спостережними вежами.

Піклувався цар і про своїх підданих. 25 р. до Р.Х. несприятливі погодні умови викликали неврожай, за яким наступив голод. Ситуація ускладнювалася тим, що казна була виснажена широкомасштабним будівництвом. Тоді Ірод зібрав у своєму палаці все власне золото і обміняв його в Єгипті на хліб. Їжу безкоштовно роздавали голодним, в наслідок чого цар здобув народну підтримку й повагу. Додатково, йому були вдячні за те, що він навів лад на дорогах і переміг розбійників, які дошкуляли торговим караванам і простим людям.  Проте, в очах багатьох юдеїв, навіть це не зробило його легітимним царем. Ірода самого сприймали як своєрідного розбійника, що незаконно зійшов на престол Давида і силою римських завойовників утримував владу.

Будівництво Єрусалимського Храму було ще одною спробою догодити народові. Цар сподівався, що рано-чи-пізно цей “невдячний народ” все-таки оцінить усе, що було для нього зроблено і зрозуміє, що за своїм масштабом царство Ірода давно перевершило військову славу Давида, а з побудовою Храму, перевершить легендарного Соломона.

Наміри царя наштовхнулися на глухий мур недовіри. Дехто сумнівався, що Ірод, при його походженні та стилі життя, був провідником Божого благословення. Інші боялися, що старий Храм зруйнують, а новий  не збудують. Цареві довелося шукати компроміс. Він пообіцяв, що буде додержуватися усіх Біблійних приписів і ні на йоту не відступить від написаного, що на час будови богослужіння не зупиняться, а роботи не розпочнуться до того, поки увесь необхідний матеріал не буде привезений.

Ще до початку робіт, Ірод придбав тисячу возів для транспортування кам’яних брил і найняв десять тисяч досвідчених будівельників. Додатково, цар купив тисячу комплектів нового одягу для священиків. Відкрив для них своєрідні класи, де частину священиків навчили мурувати з каміння, інших – будувати з дерева: щоби жоден не покликаний на служіння не ступив непосвяченою ногою на священну землю святилища.

Спочатку залили новий фундамент і збільшили храмову платформу. Загальна територія старого храму була 656х656 фіт, або майже десять акрів. Нова платформа – 1590 фіт в довжину й 1030 фіт в ширину – трохи більше ніж 37,6 акрів. За вживаними того часу єврейськими одиницями площі, це дорівнювало 114 дунамів, де ховався квадрат числа дванадцять – кількості колін Ізраїлевих. Це був найбільший храм тогочасного світу. Для порівняння Афінський Акрополь займав заледве сім акрів. Для розуміння сучасників у традиційних вимірах, площа під храм дорівнювала: в довжину – п’яти футбольним полям, в ширину трьом. Цей майданчик розташовувався на верхів’ї гори, отже, богомольці підіймалися на нього сходами. Камені сходів важили від двох до п’яти тон, деякі доходили до 50 тон, один – коло 400 (більше ніж Боїнг 747).

Саму споруду було збудовано з величезних блоків білого мармуру (кожен об’ємом 36х13х16 фіт) висотою 174 і довжиною 144 фіта. Вхід було оточено чотирма могутніми колонами і обрамлено золотими виноградними гронами. Флавій писав: “Стіни покриті важкими золотими пластинами і, з першими проміннями сонця, відблиск був настільки вогненно-яскравим, що той, хто намагався дивитися на них, мусив відвертати очі, ніби дивиться безпосередньо на сонце. Здалека храм нагадував гору покриту снігом; ті частини, що не були покриті золотом – засліплювали білизною”. Таким чином, лише за вісім років Ірод збудував найбільший і найкращий храм античного світу.

***

Євреї могли пишатися Єрусалимом і своїм Храмом, але жодне золото і мармур не могли замінити те, чого не вистачало Святилищу. У Святому-Святих, завжди схованому від народу і священиків за величезною майстерно виробленою завісою, була порожнеча. Виготовлений з акацієвого дерева, мозаїчний і покритий золотом Ковчег Заповіту безслідно зник десь між десятим і сьомим століттям до Р.Х.. Можливо, як вірять Ефіопи, син Соломона Менелік вкрав його і перевіз до Африки; можливо, як говорить Друга Маккавейська книга (2:1-7), пророк Єремія сховав його не горі Нево, або він досі десь у підземеллях Храмової гори. Важливо те, що ковчега не було в Храмі.

На що перетворювалося богослужіння без головної святині: видимого знаку присутності Божої? Що окроплював Первосвященик на День Викуплення? Порожнечу? Якщо Ковчега Заповіту не було у Святому Святих, то чи не стали жертвоприношення і всі храмові дійства простим фарсом? Кожен віруючий юдей першого століття відчував богохульність цього питання, але проблема відсутності Ковчега Заповіту від того не зникала.

***

Коли коштом царя Ірода, Другий (або Третій) Єрусалимський Храм засяяв новою, не баченою до того часу красою, Господь в дійсності відвідав народ свій. Це не відбулося у порожньому Святилищі. Скоріше, в Новому, не заплямованому царськими грошима Храмі, що в цей самий час з’явився світові у невеликому, цілком подібному на сотні інших, будинку між купіллю Вифезда і Овечими воротами Єрусалима. В Іоакима і Анни народилася дівчинка, яку вони назвуть Марією і яка стане істинним “Домом Божим” і “Ковчегом Заповіту”.

Подія, значення якої людство зрозуміє значно пізніше, сталася 8(21) вересня 19 року до Р.Х. Різниця між сонячним календарем, який ми використовуємо зараз, і лунним, який вживали євреї того часу, завуальовує символічне значення цієї дати. 3743 року від Сотворення Світу на 8(21) вересня випадав перший день єврейського місяця Тішрі – свято Нового року або Рош Гашана – день коли відзначали завершення творіння світу та появу перших людей. Сумний, майже на межі плачу, звук шофара, стократно закликав вірних подумки озирнутися на минулий рік, згадати свої помилки і, проаналізувавши свої вчинки, прийняти тверде рішення стати кращими, чеснішими, добрішими, утримуватися від образ, вдосконалюватися в добрі та любові до ближнього. Правовірні вивертали кишені, викидаючи в воду крихти, що залишилися в них, немов викидають усе погане і неприємне, що було протягом минулого року. Очі священиків і народу були звернені до Бога з проханням про новий, чистий початок і Господь почув їх дарувавши світові нове створіння – Другу Єву і Матір Життя.

“Звеселилася душа моя!” – вигукнула Анна, коли повитуха сповістила їй про народження дівчинки, пише Протоєвангеліє Якова. Через вісімдесят днів дівчинку назвали Марією.

Називаючи дочку Іоаким і Анна не вирізнялися великою оригінальністю. Ім’я “Марія” було досить популярним жіночим іменем. Наприклад, серед жінок мироносиць бачимо трьох Марій. Археологічні свідоцтва також підтверджують розповсюдженість цього імені, зокрема Єрусалимські осуарії.

Євреї ховали своїх небіжчиків у родинних гробах-склепах або кам’яних печерах. Спочилого загортали в саван і клали на кам’яне ложе. Приблизно через рік, коли тіло повністю стлівало, кістки складали в короб з вапняку або глини і ставили у видовбані в стінах ніші. Юдейський осуарій мав вигляд прямокутної скрині, його розміри відповідали у довжину — стегновій кістці померлого, у ширину — тазу, у висоту — загальному об’єму кісток з черепом. Ззовні осуарії прикрашали різьбленими візерунками, релігійними символами та писали на них ім’я небіжчика. 1994 року Управління Старожитностей Ізраїля видало каталог, який зазначає 895 осуаріїв. Вісімдесят з них містять жіночі залишки. Двадцять (кожна четверта) носили ім’я Марія, одинадцять – Марта, вісім – Соломія.

 

Попередній розділ                                        Зміст                                                     Наступний розділ