прп. Іоана Ліствичника
У четверту неділю Великого посту Правлславна Церква відзначає пам’ять святого преподобного Іоана Ліствичника (579-649рр.), ігумена монастиря св. Катерини на горі Синай і автора “Ліствиці” (“The Ladder of Divine Ascent”).
Ліствиця є важливою і невід’ємною частиною церковного передання, що містить практичні вказівки стосовно керівництва духовним життям і зростання у вірі. Як частина великого корпусу чернечої літератури Православної Церкви, Ліствиця слугувала дороговказом під час Великого посту як для ченців так і для мирян.
***
Образ сходів якими піднімається подвижник був досить розповсюдженою метафорою, що зображала шлях духовного життя ченця. Так святий Ісаак Сірин (також у 7-му ст.) пише: “Драбина до Царства схована всередині тебе, в глибині твоєї душі. Заглибся в себе, віддалися від гріха, і там ти знайдеш сходинки якими зможеш піднятися нагору”. (The Wisdom of St. Isaac of Nineveh, pg. 2)
***
Протягом життя нашого покоління світ докорінно змінився. Розвиток мережі Інтернет і блискавична швидкість передачі інформації зробили телебачення, радіо і газети застарілими. Доступ до швидкої кур’єрської пошти забезпечує 24-х годинну доставку товарів з найвіддаленіших частин світу. У нас навіть є церкви, які обіцяють миттєве спасіння після хвилинної декларації віри. Якщо визначити прагнення сучасного суспільства однією фразою, то це: “миттєве задоволення”.
Вцілому, пошук миттєвого задоволення є старим як світ, просто сучасні технології дають ілюзію можливості його досягнення. Хіба не миттевого знання шукали Адам і Єва, коли їли плід дерева пізнання добра і зла? Хіба не миттєвого достатку шукають тисячі людей, що купують лотерейні квитки? Люди хочуть, щоб усе відбувалося швидко: швидкісна залізниця, автобани, літаки. Схуднення за один тиждень. Англійська мова за 30 днів. Навіщо читати цілу книгу? Подивися кіно або переглянь хрестоматію. Усе суспільство побудовано на таких скороченнях і обрізках.
Подібне ставлення до життя просочується і крізь церковну огорожу. Багато читали Добротолюбіє, зачаровувалися оповіданнями про безперервну розумну молитву отців, про нетварне світло, якого людина може осягнути ще за цього життя. Багато намагалися наслідувати добрий приклад, але коли і через місяць нічого не виходило, втрачали терпіння та припиняли молитися.
Життя і праця святого Іоана Ліствичника, що його Церква вшановує сьогодні, до певної міри заперечує людські мрії отримати бажане миттєво і без труда. Святий Іоан говорить, що спасіння та обоження досягаються у досить старомодний спосіб – сходи ведуть на гору, із землі до неба, і треба йти пішки. Дорога далека, важка, небезпечна але безальтернативна. Навіть за сучасного рівня технічного розвитку, ні ліфта ні ескалатора не існує…
В багатьох старих храмах Європи, на західній стіні, зображена ікона навіяна книгою святого Іоана Ліствечника: земля і небо поєднані драбиною, якою піднімаються монахи; згори Спаситель благословляє кожного й одягає вінець слави. Зазвичай драбина нахилена під кутом 45 градусів, але останні сходинки значно крутіші або поперечники на них мають більшу відстань, бо сягнути духовної досконалості надзвичайно важко. Навколо драбини бачимо ангелів, що допомагають ченцям підніматися до гори та демонів, що намагаються стягнути їх долу. Добро і зло намагаються вплинути на людину, спрямовуючи її до спасіння або погибелі. З часів гріхопадіння людства, духовна війна не припиняється ні на мить.
Для більшості це не великі духовні битви. Кожен з нас веде маленьку, майже не помітну війну у власній душі. Кожен день ми приймаємо сотні, на перший погляд, не значних рішень. Але саме з них складається наше життя. Кожне рішення має свої наслідки, а сукупно вони ведуть до спасіння або загибелі. Приймаючи правильні рішення у маленьких речах, ми готуємо себе до великих. Не можна пробігти марафон з першої спроби. Наслідки можуть бути катастрофічними. Пам’ятаємо що сталося з першим марафонцем: він помер одразу після фінішу. Натомість, сьгодні тисячі людей пробігають таку дистанцію: бо готуються наперед роками тренувань, бігають спочатку на невеликі відстані, поступово збільшуючи навантаження.
Подібно і в духовному житті, людина починає з маленького. Спочатку знає лише короткі дитячі молитви, вчиться перехреститися. Коли підростає і навчається читати – знайомиться зі Святим Письмом, читає молитви з молитвослова, сповідається, причащається, починає додержуватися посту. Цим усим людина лише починає своє сходження духовною ліствицею, що його змалював святий Іоан…
***
Достовірних відомостей про походження преподобного Іоанна майже не збереглося. Свою “Ліствицю” він написав на прохання ігумена Раїфського монастиря Іоана. Пізніше, монах цього монастиря Даниїл склав короткий життєпис Іоана Ліствичника. В ньому Даниїл говорить, що йому нічого не відомо про місце походження преподобного. Цілком можливо тому, що святий ніколи не говорив про власне життя до монастиря. Ряд джерел вказують, що Іоан родом із південної Палестини, інші говорять, що святий походив із Сирії (католицька енциклопедія). Існує переказ, що він народився близько 570 року і був сином святих Ксенофонта і Марії, пам’ять яких святкується Церквою 26 січня.
Безумовно, святий Іоан мав добру освіту, що бачимо з його книг. Значно складніше сказати де і коли він її отримав. Його навіть називали “Схоластиком” (якщо припустити, що Іоан Схоластик, згаданий у 70 главі “Луга Духовного”, і Іоан Ліствичник одна й та сама особа). Титул схоластика вказує, що святий завершив курс риторики та права в надзвичайно ранньому віці.
У шістнадцять років Іоан вирішив присвітити себе на служіння Богові, для чого обрав один із центрів духовного життя того часу – Синайський монастир. Наставником і керівником преподобного став авва Мартирий. Після чотирьох років перебування на Синаї святий Іоанн Ліствичник був пострижений у чернецтво.
Протягом 19-ти років преподобний Іоанн ніс послух своєму духовному отцю. Після смерті авви Мартирія Іоанн обрав усамітнене життя, віддалившись до безлюдного місця, званого Фола (Tholas), де провів 40 років у подвигу безмовності, пості, молитвах та покаянних сльозах. Передання згадує печеру в якій жив святий. Ця печера збереглася дотепер. Вона знаходиться в 8 км. від монастиря св. Катерини. Перші письмові документи, що згадують про існування цієї печери, вказують, що з самого початку вона стала місцем паломництва. У двадцятому столітті недалеко від печери було зведено скит, що перебуває під духовною опікою монастиря св. Катерини.
***
Кожен знає про традицію запалювати олімпійський вогонь перед початком ігор і проносити його з Греції до місця проведення змагань. Ця традиція зародилася з подачі Йозефа Геббельса 1936 року, під час олімпіади в Берліні, яку проводили нацисти. Греки мали зовсім іншу традицію.
В античні часи, в ніч перед початком ігор, відбувалася естафета вогню. Її учасники бігли зі смолоскипами в руках. Суть гонки полягала не в тому, щоби першим прийти до фінішу, а щоби добігти швидше за інших не загасивши вогню. Оскільки гонка була вночі, а сучасних бігових доріжок не було, смолоскипом бігуни освітлювали свій шлях. Бігти треба було швидко, але при цьому бачити куди біжиш і яка перед тобою дорога. Команда, смолоскип якої згасав, автоматично вибувала з гонки.
Урок естафети полягав у наступному: не достатньо добрих намірів і доброго початку, треба пробігти життя так, щоби від цього бігу в душі не згас вогонь віри і щоби ця віра освітлювала шлях людського життя. Цей урок актуальний не лише для учасників олімпійських ігор.
Згадайте скільки раз ви приймали правильні і необхідні рішення, але лишали добру справу на півдороги. Сісти не дієту? Робити зарядку кожного ранку? Не пропускати недільні богослужіння? Не забувати молитися рано і ввечері? Щодня читати Слово Боже? Як часто ми добре починаємо Великий піст, але вже за кілька тижнів смолоскип віри і відданості, якщо не зовсім згас, то лише коптить?
Нещодавно бачив фото де пес лежить на купі подраного ним паперу. На залишках паперу написано “Сертифікат слухняної собаки” (“Certificate of Dog-Obedience Training”). Чи ми, часом, не нагадуємо такого пса? Навіть якщо так – не варто впадати у відчай.
Перемудрим був Соломон. Замолоду “полюбив Соломон Господа, ходячи за уставом Давида, батька свого” (3Цар. 3:3). Після того як Соломон приніс тисячу всепалень у жертву Богові “явився Господь Соломону уві сні вночі, і сказав Бог: проси, що дати тобі” (3Цар. 3:5). І попросив Соломон “даруй же рабові Твоєму серце розумне, щоб судити народ Твій і розрізняти, що добро і що зло” (3Цар. 3:9). Але навіть при всій своїй мудрості “робив Соломон неугодне перед очима Господа і не цілком ішов за Господом, як Давид, батько його” (3Цар. 11:6).
Падіння? Помилки? Гріхи? Життєві труднощі? Безкінечні клопоти? Постійний поспіх? Темп життя? Якщо одного разу зупинишся на мить і побачиш, що смолоскип віри в твоїй душі більше не освітлює дороги, пам’ятай: в храмі завжди горить свічка віри. А в чаші Христос, що запалює навіть замерзлі та випалені гріхами серця…
***
Декому здається, що великі художники, музиканти, письменники створюють свої шедеври завдяки миттєвому осяянню творчої енергії. Факти доводять протилежне.
Платон дев’ять раз переписував перше речення своєї “Республіки” допоки не знайшов варіант, який його влаштовував.
Цицерон практикувався у красномовстві перед своїми друзями протягом тридцяти років.
Бетховен переписував кожен рядок своєї музики принаймні 12 раз.
Протягом восьми років роботи над “Страшним судом” Мікеланджело зробив понад 2000 ескізів і замальовок.
Працюючи над “втраченим раєм” Milton вставав щодня о четвертій ранку і лягав після півночі.
William Bryant переписував деякі вірші 99 раз перед тим як опублікувати, але вони стали класикою.
26 років Gibbon писав “Decline and Fall of the Roman Empire”.
36 років Noah Webster працював над своїм словником, двічі пересік Атлантик в пошуках матеріалу.
Досвід 60-ти років чернечого життя сконцентрований у книзі св. Іоана Ліствичника “Ліствиця або скрижалі духовні”…
***
Є люди життя і діяльність яких змінює навколишній світ і впливає на долю багатьох поколінь.
1953 року французький письменник Жан Жионо опублікував алегоричне оповідання “Людина, що саджала дерева”. Історія починається 1910 року, коли 21-річний юнак подорожує через французький Прованс в Альпи. Безбожно господарюючи люди вирубали тут старовинний ліс. Струмки і криниці пересохли, старовинні села занедбані і закинуті, люди більше не живуть у цій місцевості. Середнього віку пастух – одинока людина, яку зустрічає юнак і залишається на ніч в хатинці цього чоловіка. Звати пастуха Єльзеар Буфф’є.
Після вечері пастух ретельно перебирає жолуді, відкидає маленькі та тріснуті, відсортовуючи сотню найкращих. Роками, з дня в день, він садить жолуді на схилах гір. На той час вже посаджено 1.100.000 дерев, 20 тисяч з яких прийнялися. За розрахунками пастуха, половина з цих дерев пропаде, але 10 тисяч виросте.
Минають роки. Після Першої Світової війни тепер вже не юнак, а колишній солдат, знову повертається на це місце. Ситуація кардинально змінилася. Гори вкриті молодими деревцями, із запруд, пороблених пастухом в горах, біжать струмки, криниці сповнені свіжої води. В природі почалася ланцюгова реакція: з’явилися верби, кущі, луки, сади та численні квіти. Пастух, перестав пасти вівці (бо вони нищать насадження) і став бджолярем.
Другу Світову війну чоловік про-ігнорував, так само як і Першу, продовжуючи садити дерева і помер 1947 року. За понад сорок років його роботи довкілля змінилося. Ліс отримує статус державного заповідника: не знаючи про багаторічну роботу Буфф’є, чиновники говорять про надзвичайний природний феномен – сам-собою відродився ліс. Понад 10 тисяч людей перебираються сюди жити.
Наприкінці історії автор пише: “Там, де 1913 року були суцільні руїни, стоять охайні будиночки та ферми… Відродилися старі джерела, що живилися дощем і снігом… Мало-помалу відбудувалися старі села. Люди з долини, де земля дуже дорога, перебралися сюди разом із своїми родинами та численними дітлахами”. Стараннями і відданістю однієї людини, колишня пустеля тепер нагадувала Райський сад.
Люди, життя і діяльність яких змінює навколишній світ і впливає на долю багатьох поколінь, зустрічаються не лише на сторінках книжок. Одним із таких людей був св. Іоан Лісвичник…
***