Вербна неділя. Вхід Господній у Єрусалим. Ін. 12:1-18

Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook

Вхід Господній у Єрусалим завершує піст святої Чотиридесятниці й, одночасно, розпочинає суворий піст Страсного тижня. Вхід Господній у Єрусалим називають Пальмовою, а в Україні (де не ростуть пальми) Вербною неділею, бо цього дня Ісус Христос урочисто в’їхав до святого міста і люди вітали Його стелячи на землю власний одяг та пальмові гілки. В сучасному світі аналогом такого вшанування є простелений червоний килим яким зустрічають високоповажних гостей. Подія Урочистого Входу Господнього у Єрусалим описана усіма чотирьма Євангелістами: Мф. 21:1-17, Мк. 11:1-11, Лк. 19:29-48, and Ін. 12:12-19.

Ін. 12:1-18

1 Ісус же за шість днів до Пасхи прийшов у Віфанію, де був Лазар померлий, яко­го Він воскресив з мертвих. 2 Там приготували Йому вечерю, і Марфа прислуговувала, а Лазар був одним з тих, що возлежали з Ним. 3 Марія ж, узявши літр нардового чистого дорогоцінного мира, помазала ноги Ісуса і обтерла волос­сям своїм ноги Його; і дім наповнився пахощами мира. 4 Тоді один з учнів Його, Юда Симонів Іскаріот, який хотів видати Його, сказав: 5 а чому б було не продати це миро за триста динаріїв і не роздати убогим? 6 Сказав же він це не тому, що піклувався про убогих, а тому, що був злодієм. Він мав при собі грошову скриньку і носив, щоб туди вкидали. 7 Ісус же сказав: залиште її; вона зберегла це на день погребіння Мого. 8 Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди. 9 Багато юдеїв дізналися, що Він там, і прийшли не тільки заради Ісуса, але щоб бачити і Лазаря, якого Він воскресив з мертвих. 10 Первосвященики ж змовились убити і Лазаря, 11 бо через нього багато хто відходив від юдеїв і вірував в Ісуса.

12 На другий день багато народу прийшло на свято; почувши, що Ісус іде в Єрусалим, 13 взяли пальмове віття, вийшли назустріч Йому і викликували: осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Гос­под­нє, Цар Ізраїлів! 14 Ісус же, зна­йшовши осла, сів на нього, як написано: 15 не бійся, дочко Сион­ська! Ось Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі. 16 Учні Його спочатку не зрозуміли цього, але коли прославився Ісус, тоді згада­ли, що так було про Нього написано, і це зробили Йому. 17 Народ, що був з Ним раніш, свідчив, що Він викликав Лазаря із гробу і воскресив його з мертвих. 18 Тому і зустрів Його народ, бо чув, що Він сотворив це чудо.

***

У Вербну неділю хворого 5-ти річного Джанні залишили вдома. Родина  повернулася з церкви з пальмовими гілками. Джанні запитав батьків, навіщо їм пальми. Тато відповів, що люди вітали ними Ісуса. “Я так і знав! – сказав Джанні, – варто мені було один раз лишитися вдома, як Він з’явився!”

***

Вербна неділя була своєрідною інавгурацією Христа. Цієї неділі Церква подає потрійне благословення.

1. Благословляє рослинний світ.
2. Благословляє тваринний світ.
3. Благословляє людей.

Благословення рослинного світу. Під час Богослужіння віруючі тримають в руках перші весняні квіти та гілки дерев, а духовенство читає спеціальну молитву, якою закликає на них Боже Благословення. Цілий рослинний світ одержує це благословення й, пробуджуючись після зимової сплячки, прославляє могутність і велич Господа зеленню дерев та красою квітів…

Благословення тваринного світу. Під час Свого урочистого входу до Єрусалима Господь використав віслюка. І хоч сьогодні віслюки не здаються величними і  благородними тваринами, мало хто тримає віслюків, як домашніх улюбленців, саме віслюк став тою істотою, через яку Господь подав своє Благословення тваринному світові. За прадавніх часів вершник на віслюкові був символом миру, на відміну від вершника на коні…

Благословення людських істот. Тріумфальний вхід Христа був веселим дитячим святом. Малеча співала Осанну, прославляючи Господа, та кидала квіти й пальмові гілки під ноги Спасителя. Через дітей цього дня всі люди отримують благословення, а особливо, якщо їх серця стають по- дитячому чистими та сповненими щирої любові…

Theophilose, Zacharia Mar. “Sermons Based on the Lectionary of the Church.” Baselios Church Digital Library, Jacobite Church Ohio. N.p., n.d. Web. 25 Dec. 2014.

***

Майже 80 років з того часу, як римляни, скинувши єврейського царя, окупували Ізраїль, полонений народ мріяв про повстання. Останні великі заворушення сталися після смерті Ірода Великого (4 рік до Р.Х.). Повстання почалося в столиці Галілеї Сепфорісі, що в кількох милях від Назарету, де провів своє дитинство Спаситель. Жорстоко придушуючи заколот, римська армія повністю зруйнувала Сепфоріс і Еммаус і, покінчивши з бунтівними містами, вирушила до Єрусалиму. Приборкавши місто, завойовники розіп’яли 2000 євреїв, підозрюваних в участі у повстанні. З того часу місцеві римські правителі завжди були напоготові жорстоко покарати будь-яке прагнення до волі.

Пилат, як правитель регіону, що крім Юдеї включав Самарію та Ідумею, підкорявся виробленій практиці керівників римських провінцій особисто бути присутнім на великих релігійних заходах. Саме тому, взявши відбірних воїнів, він вирушив із прибережної Кесарії до задушливої, переповненої паломниками провінційної столиці релігійного життя юдеїв – Єрусалиму.

Лишається маловідомим, що Урочистий Вхід Спасителя до Єрусалиму не був єдиною процесією того дня. Тридцятого року від Різдва Христового римські історики занотували, що правитель Юдеї Понтій Пилат прибув до Єрусалиму на чолі урочистої процесії римської кінноти та центурій. (The Last Week, Marcus Borg and John Dominic Crossan, p.1)

Це була показова демонстрація сили. Римське військо увійшло з західного боку Єрусалима. Слідом за вершниками на бойових конях під барабанний марш ступали центурії. Шкіряна амуніція солдат із відполірованими бронзовими накладками та карбовані шоломи центуріонів засліплювали очі, відблискуючи сонце.  В руках кожного солдата — меч із найкращої сталі, стрільця – лук та сагайдак, сповнений стріл, в руках центуріонів – списи. Твердими кроками воїни марширували вулицями Єрусалима. Вони були тут господарями і єдиною реальною силою, на якій тримався порядок. Вони вирішували, кого милувати, а кого карати.

Святкові заходи відбувалися навколо храму. Римський гарнізон перебував у Антонієвій фортеці, що знаходилась поруч і була зручним пунктом для нагляду за активністю місцевого населення. Вхід Пилата до Єрусалиму на чолі римського війська мав на меті налякати євреів і всіх, хто намагався протиставити себе Римській імперії і нагадати про те, що сталося під час останньої подібної спроби. Війська навіювали жах на місцевих мешканців, які боялися будь-яких заворушень.

З протилежного боку Єрусалима до міста входила інша процесія. Якщо Пилат із своїми вояками намагалися продемонструвати військову силу і могутність, процесія на чолі з Христом – протилежне. Матвій і Марк передають слова Спасителя, який попросив своїх учнів знайти й привести до нього віслюка…

Протиставлення царств

Пилат також служив “сину божому”. Імператор Август, що правив з 31 року до Р.Х. по 14 рік після Р.Х., вважався сином Аполлона та смертної жінки Атії. Посвячення йому посилалися, як “сину божому”, “господу” і навіть “спасителю”. За легендою, після смерті він зійшов на небо й зайняв місце серед богів. Наступник Августа – Тиберій, що був імператором за часів земного життя й служіння Спасителя – також носив божественні титули. Лише пізніше, у другій половині першого століття, імператори почали вимагати не лише іменувати себе богами, але й здійснювати богослужіння на свою честь…

Юдеї сподівалися, що Христос буде великим воїном – визволить Ізраїль від ненависної окупаційної влади та підкорить йому інші народи. Саме тому юрба вимагала смерті Ісуса лише через кілька днів. Населення втратило віру в те, що Христос може і хоче виконати їх волю. Більше того, дії Спасителя загрожували зробити їх життя не кращим, а ще гіршим. Єврейські релігійні лідери, що ніколи не згоджувалися один з одним із жодного питання, цього разу виявили вражаючу однодумність. Прикута до Христа увага, помножена на народні очікування, привертала увагу римської влади та могла викликати каральні санкції проти всього народу…

Уявіть себе на вузьких вулицях прадавнього Єрусалиму тої самої Вербної неділі. Перед вами дві процесії. Одна має силу і владу від кесаря, друга, на чолі з Сином Божим, несе мир і любов. Запитайте себе: “До якої з цих двох процесій приєднався би я?” Це питання важливе тим, що подібний вибір людина робить кожного дня. Ми робимо або “як усі”, намагаючись вписатися в структуру сьогодення, або “як це заповідав Господь”. Дві процесії. Два богослов’я. Два вибори. Обрати відданість Богові, або князю світу цього. Цей вибір тягне за собою випробування і відповідальність…

Warnock, Chuck. “Palm Sunday Sermon: What Kind of King Did You Expect?” ChurchLeaderscom. N.p., 25 Apr. 2011. Web. 25 Dec. 2014.

***

За часів земного життя Ісуса Христа Римська Імперія була наймогутнішою світовою потугою, мала найкращу техніку і найбільшу армію. Залізною рукою вона керувала світом, вимагаючи високих податків і абсолютного послуху. Потужна військова машина слідкувала за порядком, жорстоко карала  тих, хто насмілювався кинути виклик. Бунтівників катували, роздягали та прибивали до хрестів, залишаючи на багатоденне страждання й публічне приниження. Навіть церковна влада того часу складалася з колабораціоністів, що змогли домовитися з окупантами.

Майже безперервно Рим воював. Коли Юлій Цезар повертався з перемогою до Риму, люди вишикувалися вздовж вулиць, споглядаючи на тріумфальний марш переможця. Вони вітали його гілками дерев та кидали свій одяг під ноги білого коня з вінценосним вершником.

Після Цезаря кожен римський імператор влаштовував собі тріумф. Переможець заїжджав до Риму в пурпурних одежах, щедро розшитих золотом. Його голову  прикрашав золотий лавровий вінок, який тимчасово брали з храму Юпітера. “Хайль Цезар!” – вигукувала юрба, побачивши  цю могутню людину.

Слідом за імператором крокували легіонери, а за ними гнали полонених: африканців, арабів, євреїв, варварів. Процесія зупинялася на Римському Форумі (центральній площі), де імператор виголошував “євангеліє”, добрі новини про перемогу, розширення володінь імперії і зміцнення її влади. Після цього правитель виголошував смертний вирок кільком в’язням, іноді виконуючи його власноручно, й тим показував владу Риму над життям і смертю інших народів. Залишок полонених ставали рабами.

На честь перемоги приносили в жертву бика. Після цього жреці підносили імператору чашу вина, але він публічно відмовлявся від неї, виливаючи дар на вівтар прадавніх богів. Після цього, оточений величчю і славою, імператор сідав на трон і спостерігав продовження свята.

Вхід Господній до Єрусалиму, до певної міри, нагадує подібний тріумф. Спаситель також заїжджає верхи, але не на коні – символі війни, а на віслюкові – символі миру. Пізніше Його одягнуть у багряницю, замість лаврового вінка сплетуть терновий, проведуть процесією через ціле місто та будуть вигукувати: “Хайль, царю Юдейський”. Як і імператору, Йому подадуть  вино, але Він так само відмовиться…

Помпа і зарозумілість Риму буде вічно протилежна смиренню і приниженням Христа. Але через якийсь час нездоланна влада імперії скориться перед тихою проповіддю любові Того, Хто з посмішкою на вустах грався з дітлахами, проповідував  красу польових лілій та безтурботність пташок, споживав їжу разом із грішниками, лікував хворих і жив серед бідних…

Rinehart, Michael. “A Foolish Palm Sunday Sermon.” Michael Rinehart. N.p., 31 Mar. 2012. Web. 25 Dec. 2014.

***

Православна Церква відзначає сьогоднішнє свято не лише, як подію, що відбулася у далекому минулому, а як процес, що відбувається вічно. Ми вшановуємо Царя Христа, що входить у наші серця, наш особистий Єрусалим.

Перед нами постає питання: чи може Христос туди увійти? Чи є в наших серцях місце для Христового Царства? На жаль, двері сердець багатьох щільно зачинені. Христос не може увійти туди, бо там усівся інший цар – самолюбство. В полоні постійних життєвих турбот ми стаємо в’язнями гордості, кар’єри, грошей та власних бажань. Єдиний шлях знайти мир, щастя, справжню любов – змиритися перед Богом, зробити Його своїм Царем та жити у постійному єднанні з Ним…

Звільнення від рабства гріха у свободу Царства Божого відбувається через постійну щоденну молитву, читання Святого Письма, сповідь і причастя Святих Христових Таїн. Багато людей скаржаться, що не мають часу для молитви, читання Біблії, посту та відвідання храму. Причина, з якої вони не мають ні на що часу, – рабство гріха, самолюбство та безкінечний пошук задоволень…

З одного боку, ми не маємо часу для Бога, а з іншого. хочемо, щоби Бог завжди був напоготові та мав час для нас, коли ми нарешті зволимо до Нього звернутися. Коли нам здається, що Бог не чує наші молитви, ми нарікаємо на Нього. У той самий час Господь завжди стукає у двері наших сердець, запитуючи дозволу увійти всередину. Деякі святі Отці стверджували, що Господь нагадує закоханого, що постійно шукає зустрічі з людиною – об’єктом своєї любові й готовий зробити все для того, щоби бути зі своїм улюбленим створінням…

По завершенню Божественної літургії ми отримаємо гілки верби. Нехай кожен з нас принесе їх до свого дому й поставить у такому місці, де зможе їх постійно бачити. Нехай вони завжди нагадують нам, що Христос є Царем наших сердець і родин, єдиним джерелом любові, щастя та сенсу життя…

Якщо ми проголошуємо Христа Царем і Господарем свого життя, то живімо так, щоби у нашому повсякденному житті залишався для Нього час. Пам’ятаймо що кар’єра, освіта, матеріальний статок і земні турботи є лише тимчасовими, а з Христом ми будемо вічність. Визначимо, що важливіше в нашому житті: тимчасове чи вічне. І лише обравши вічність, знайдемо справжній мир, істинну любов і безмежне щастя навіть посеред бурхливого і складного життя. Амінь.

Brown, Nick. “Orthodox Research Institute.” Orthodox Research Institute. N.p., n.d. Web. 25 Dec. 2014.

***

Розповідають історію про маленьку дівчинку, що гуляючи садом,знайшла надзвичайно чарівну квітку. Вона довго милувалася її красою та  ароматом, допоки не побачила землю, з якої виросла квітка. Дівчинка вирішила, що така гарна квітка не повинна рости у такому бруді, викопала її та начисто вимила коріння. Через короткий час квітка зів’яла й померла.

Коли садівник побачив те, що сталося, сказав: “Ти знищила найкращу квітку з мого саду”. Дівчинка відповіла: “Я не могла дивитися, як вона росте у такому бруді”. У відповідь садівник пояснив, що він довго обирав найкраще місце та удобрював землю для того, щоби квітка виросла у всій красі.

Іноді ми жаліємося, що Господь поселив нас у жорстокому і грішному світі, де так важко жити. Кожен з нас народився з волі Божої. Кожне життя має свій сенс. Господь помістив нас тоді й там, де ми можемо найкраще проявити красу та велич людини, як найвищого створіння Божого. Зі своєї любові Господь використовує наші труднощі, негаразди, випробування, щоби пом’якшити наші серця й наблизити їх до себе.

Сам Господь пройшов важку дорогу страждань і випробувань. Сьогодні починається Страсний тиждень – час, коли Церква згадує Страсті Христові та співстраждає з Ним. Сам Господь втілився у світ гріха, зради, грошолюбства і владолюбства. Учні його зрадили, а офіційна влада віддала на смерть…

Litchfield, Kevin. “Sermon on Palm Sunday.”Http://www.sermoncentral.com. N.p., Mar. 2005. Web. 25 Dec. 2014.

 ***

Ідея царства миру та любові на чолі зі смиренним і кротким царем відображена у Старому Заповіті.

Псалом 45-й говорить: “Господь Сил з нами, Бог Якова – захисник наш. Прийдіть і погляньте на діла Божі, які чуда вчинив Він на землі. Він спинив війни до країв землі, поламав лук, знищив зброю і колісниці попалив вогнем” (Пс. 45:8-10).

Пророк Ісая так змальовує Царство Боже: “Тоді вовк буде жити разом з ягням, і барс буде лежати разом з козеням; і теля, і молодий лев, і віл будуть разом, і мале дитя буде водити їх. І корова буде пастися з ведмедицею, і дитинчата їх будуть лежати разом, і лев, як віл, буде їсти солому. І немовля буде гратися над норою аспида, і дитя простягне руку свою на гніздо змії. Не будуть робити зла і шкоди на усій святій горі Моїй, бо земля буде наповнена віданням Господа, як води наповнюють море” (Іс. 11:6-9).

Пророк Осія додає до цього бачення: “ І укладу в той час для них союз із польовими звірами і з птахами небесними, і з пла­зунами на землі; і лук, і меч, і війну знищу від землі тієї, і дам їм жити у безпеці” (Ос. 2:18).

Пророк Михей говорить: “І буде в останні дні: гора дому Господнього поставлена буде на чолі гір і підніметься над пагорбами, і потечуть до неї народи. І пі­дуть багато народів і скажуть: прийдіть, і зійдемо на гору Господню й у дім Бога Якова, і Він навчить нас шляхів Своїх, і будемо ходити стежками Його, бо від Сиону вийде закон і слово Господнє – з Єрусалима. І буде Він судити багато народів, і викриє багато племен у далеких країнах; і перекують вони мечі свої на орала і списи свої – на серпи; не підніме народ на народ меча, і не будуть більше вчитися воювати. Але кожен буде сидіти під своєю вино­градною лозою і під своєю смоковницею, і ніхто не буде лякати їх, бо вуста Господа Саваофа вирекли це” (Мих. 4:1-4).

Пророк Захарія зображує цього мирного і смиренного царя: “Радій від радости, дочко Сиону, торжествуй, дочко Єрусалима: ось Цар твій гряде до тебе, праведний, Який спасає, лагідний, Який сидить на ослиці і на молодому ослі, сині під’яремної” (Зах. 9:9).

***

Почувши, що Ісус іде до Єрусалиму люди “взяли пальмове віття, вийшли назустріч Йому і викликували: Осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Гос­под­нє, Цар Ізраїлів!” Проте, напевно, Він був найменше схожим на царя. Син бідного народу на узбіччі світу, Спаситель так нічого і не придбав протягом Свого життя. Він народився у вертепі, що не належав його родині. Був покладений у запозичені ясла. На відміну від птахів і звірів не мав місця де голови прихилити. В’їхав до Єрусалима на чужому віслюкові. Останню вечерю їв у запозиченій горниці. Розп’ятий на чужому хресті з чужою короною та похований у чужому гробі.

 Все, що робив Спаситель, протиречило вигукам народу. За зовнішніми ознаками Він був мало подібний на царя. Але, не маючи жодної власності, грошей чи війська, без насилля, примусу та покарань, кроткою ходою любові Спаситель увійшов до Єрусалима. І з того часу так само мирно входить у серця люблячих Його християн…

Carter, Bill. “The Best Things Are Borrowed.” Day1.org. 1 Apr. 2012. Web. 3 Apr. 2015.

***

Чим був урочистий вхід Спасителя до Єрусалиму: святочним парадом переможця? Протестною ходою, що мала привести до повалення римської влади в регіоні? А можливо поховальною поцесією, адже Марія вже натерла Ісуса миром, як Він сказав: “на день погребіння Мого”…

***

Підкреслюючи мирний характер Свого царства Спаситель заїжджає до Єрусалиму не на коні, мулі чи, навіть, віслюкові. Він обирає ослицю. І не просто ослицю, а таку, що ще годує молоком своє лоша. Важко собі уявити тварину менш придатну для військових дій ніж годувальницю ослицю з маленьким віслючком, що хвостиком бігає за своєю мамою.

Gregg, Carl. “Jesus’ Subversive Donkey Ride.” Patheos. 23 Mar. 2012. Web. 3 Apr. 2015.

***

…Спаситель прийшов до того етапу свого земного життя, коли думки про Нього поляризувалися, а ситуація балансувала на грані вибуху. Сучасний світ так само балансує на межі вибуху, щодня роблячи важкий вибір між мирним царством Христа та спокусою сили і влади світу…

Історія урочистого входу Господнього до Єрусалиму, як і будь яка Біблійна історія не завершилася два тисячоліття тому. У нових умовах вона продовжується і повторюється сьогодні, оповідаючи не лише про тих, хто жив колись, але і про нас, що живемо тепер. Церква закликає кожного подивитися на учасників події того дня та подумати, яку роль у цих подіях ми відводимо собі.

Серед дійових осіб фарисеї та садукеї, що ніколи не погоджувалися один з одним з богословських питань, але змовилися проти Сина Божого, вбачаючи у ньому спільного ворога. Іуда Іскаріотський, один з апостолів, уже замислив зраду і лиш чекає зручної нагоди. Знаючи все, що станеться, Господь сумує і плаче оглядаючи прадавнє місто. Радісні паломники та місцеві мешканці, вітають Спасителя як царя, вже за кілька днів будуть вимагать Його розп’яття. Натхненні апостоли продовжують з’ясовувати хто буде більшим і ближчим до царя начальником, коли Христос захопить владу. Але саме вони, незважаючи на всі клятви і запевнення, розбіжаться за першої ж небезпеки. Дітлахи, напевно єдині, крім Спасителя, позитивні герої цієї події, від щирого серця радіють святові.

Більшість коментаторів Святого Письма забувають про ще одного героя, на якого, як мені здається і подібна більшість православних християн – віслюка на якому їхав Христос. Віслюки, як і більшість православних, надзвичайно консервативні. Вони люблять старі добрі правила і традиції: життя в одному і тому ж хліві, харчування в однаковий час, нескладна робота, що повторюєься кожного дня та спілкування з тими самими людьми і подібними до себе істотами. Якщо з ними добре поводяться то віслюки працелюбні та витривалі, не скаржаться та можуть нести тягар, що перевершує їх вагу. Але, якщо хтось або щось віслюкові не подобається, то він перевершує впертістю багатох тварин і не зрушить з місця за жодних обставин.

Євангельський віслюк не противиться і мовчки несе свій тягар. За людськими вимірами він не є величною твариною. Не обдарований грацією коня, могутністю слона або даром верблюда обходитися без води та їжі, саме віслюк стає твариною Богоносцем. Якби він мав дар говорити, як його Валаамівський предок, напевно співав би від щастя. Але ми не чуємо його голосу…  

Найбільшою спокусою для тварини було не сприймати радісні вигуки і вітання на свою персональну адресу. Не подумати, що так єрусалимляни вітають віслюків та не забути, що його місія лише нести на собі того Єдиного, хто заслуговує на ці похвали.
Тихо і сумлінно зробивши свою справу віслюк повернувся додому…

***

Клінописні тексти раннього Кананітського періоду (приблизно 2400рр. До Р.Х.) називають Єрусалим  “Urusalima”, що в перекладі означає “Місто миру”. Тому зовсім не дивно, що Єрусалимський Цар обрав віслюка для Свого урочистого тріумфу…

***

Страсний тиждень є кульмінацією життя Спасителя і, разом із тим, найголовнішою подією життя кожного з нас. Заради нас Він добровільно іде на страждання, хресну смерть і погребіння, перемагаючи владу смерті. Свята Церква закликає вірних відкласти земні справи та недолугі вибачення, щоби стати співучасником Спасительних Страстей Христа. Пройти поряд з Ним останньою дорогою Його земного життя. Розділити з Ним вечерю, як воскреслий Лазар. Як Марія намастити Його благовонним миром. Вітати Його славослов’ями та пальмовими віттями як Єрусалимські дітлахи. Разом із апостолами розділити з Ним хліб і вино на Тайній Вечері. Із ап. Іоаном, пресвятою Богородицею та благочестивими жінками плакати перед хрестом. З Йосипом Аримафейським і Никодимом поховати Тіло Спасителя. Щоби разом із жінками-мироносицями та спантеличеними апостолами радіти Світлому Христовому Воскресінню.

***

Щоби стежити за оновленнями follow me on facebook